І
Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.
Осіло.
Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.
Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар:
— Ш-ш!
І зимою: — Ш-ш!
І літом: — Ш-ш!
І восени: — Ш-ш!
Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя...