Коли вода Всесвітнього потопу
У береги свої вляглася знов,
І з піни білої буремного потоку
На Землю тихо вибралась любов.
В повітрі розчинилася до строку,
А строку було — сорок сороков.
І диваки, які на світі є, —
На повні груди п'ють повітря це
І не чекають нагород чи покарання.
А дихаючи завжди просто так,
Вони наразі попадають в такт
...