Потрібен був деякий час, аби зрушити пліт з місця. Поки цим займався другий індіянин, Розчахнутий Дуб з німою люттю розгрібав ногами гілля, що лежало між колодами, а сам не відривав пронизливого погляду від хатини, помосту й постаті свого супротивника. Притишеним голосом він хапливо сказав товаришеві кілька слів і розгрібав далі гілля, мов оскаженілий звір. В цю мить звичайна пильність Звіробоя дещо послабла, бо він сидів, замислившись над тим, як поновити переговори, не даючи супротивній стороні надто великих переваг. На його щастя, ясні очі Джудіт лишилися гострими, як завжди. В ту мить, коли юнак зовсім забув, що потрібно весь час бути насторожі, а його ворог уже готувався до бою, дівчина стривожено крикнула:
— Стережіться, Звіробою! Я бачу в трубу рушниці між гіллям, ірокез намагається витягти їх ногами!
Очевидно, вороги додумалися виділити послом індіянина, що розумів по-англійському. Весь попередній діалог відбувався ірокезькою говіркою, але з того, як раптово Розчахнутий Дуб покинув свою зрадницьку роботу, і з того, як швидко вираз похмурої люті на його обличчі поступився місцем люб'язній усмішці, було очевидно, що ірокез зрозумів попередження дівчини. Помахом руки він звелів своєму товаришеві кинути веслувати, перейшов на край плоту, що був ближче до помосту, і заговорив знову.
— Навіщо Розчахнутий Дуб і його брат дозволили хмарі стати поміж них? — запитав він. — Вони обидва мудрі, обидва хоробрі й обидва великодушні. Вони повинні розлучитися друзями. Один звір буде ціною одного бранця.І
— Гаразд, мінгу, — погодився мисливець. Він вельми зрадів, що можна відновити переговори, і вирішив полегшити досягнення угоди незначною набавкою. — Ти побачиш, що блідолиці вміють платити справжню ціну, коли до них приходять з одкритим серцем і простягненою рукою. Збережи в себе звіра, якого ти забув повернути, коли зібрався вже відпливати, і якого я забув попросити назад, бо мені неприємно було розлучатися з тобою у гніві. Покажи його своїм вождям. Коли приставиш сюди наших друзів, тоді одержиш іще два інших, а… — тут він повагався якусь мить, не знаючи, чи розумно буде йти на такі великі поступки, проте одразу ж рішуче додав: — А якщо ми побачимо їх у себе до заходу сонця, у нас, можливо, знайдеться ще й четвертий звір.
Це й вирішило справу. Останні сліди невдоволення зникли з темного обличчя ірокеза, і він усміхнувся такою ж приязною, хоча й не такою приємною усмішкою, як сама Джудіт Гаттер. Шахову фігурку, що вже потрапила йому до рук, знову було з усіх боків оглянуто, й захоплений вигук посвідчив, як він радів несподіваним наслідкам переговорів.
Слід сказати, що, зайшовши в палку суперечку, Звіробій і Розчахнутий Дуб на деякий час забули про цю. фігурку. Та не забув про неї другий індіянин на плоту. Він увесь час сидів тишком-нишком і думав тільки про те, що коли блідолиций зажадає повернення звіра, він кине його в озеро, а пізніше якось зуміє дістати його з дна.
Тепер цей підступний план був не потрібен, і, ще раз повторивши, що вони зрозуміли умови викупу, індіянські посли нарешті попливли назад, неквапом штовхаючи пліт до берега.
— Чи можна вірити цим негідникам? — спитала Джудіт, коли вона й Гетті знову вийшли на поміст й стали поруч Звіробоя, що стежив за плотом, який повільно віддалявся од "замку". — Я боюсь, вони залишать у себе цяцьку, а пришлють кривавий доказ того, що їм пощастило ошукати нас. Вони здатні вчинити це ради простої похвальби. Я не раз чула про такі страхіття.
— Безперечно, Джудіт, це в їхній натурі.
Але я, далебі, не знаю червоношкірих, якщо отой двохвостий звір не збудоражить усе плем'я, мов прутик, встромлений до бджіл у вулик. Ось тут у нас Змій, чоловік міцний, мов кремінь, і в звичайних житейських справах цікавий у межах розумного. Але й він так захопився виточеною з кістки тварюкою, що мені просто соромно за нього. Однак це дається взнаки їхня натура, а людину не можна карати за те, що в неї від самої природи. Чингачгук скоро поборе свою слабість і згадає, що він вождь, що він походить із славного роду й повинен берегти славу свого племені. Що ж до бродяг мінгів, то вони не заспокояться, поки не впевняться, що їм до рук перейшли геть усі обточені кісточки, які лиш можна знайти в коморах Томаса Гаттера.
— Вони знають тільки про слонів і не можуть розраховувати на щось інше.
— Ваша правда, Джудіт. Але зажерливість — невгамовне почуття. Вони скажуть: якщо блідолиці мають звірів з двома хвостами, то хтозна, може, в них є звірі з трьома, а то й з чотирма хвостами! Шкільні вчителі назвали б це натуральною арифметикою. Дикуни нізащо не вгамуються, поки не докопаються до правди.
— Як ви гадаєте, Звіробою, — спитала Гетті з властивою їй простотою і наївністю, — невже ірокези не відпустять тата й Непосиду? Я прочитала їм найкращі стихи з своєї біблії, і ви бачите, що вони вже зробили.
Мисливець, як завжди, ласкаво і навіть з ніжністю вислухав Гетті. Потім з хвилину він мовчки про щось думав. Щоки йому залив легкий рум'янець, коли він нарешті відповів:
— Я не знаю, чи повинна біла людина соромитись того, що вона не вміє читати. Але так сталося зі мною, Джудіт. Я знаю, ви мастаки в цьому ділі, а я навчився читати тальки те, що написано на горбах і в долинах, на гірських вершинах, на струмках, на лісах та джерелах. Звідси можна дізнатись не менше, ніж з книг. Та все-таки іноді мені здається, що для білої людини читання — це природний дар. Коли я вперше почув од моравських братів слова, що їх так часто повторює Гетті, в мене виникло палке бажання самому прочитати їх. Однак літнє полювання, розповіді індіянів, їхні уроки з мистецтва війни та інші справи ніяк не давали мені дотягтися до цього.
— Хочете, я навчу вас, Звіробою? — спитала Гетті дуже серйозно. — Кажуть, що я слабоумна, але читати вмію так само добре, як і Джудіт. Якщо ви навчитеся читати біблію дикунам, то коли-небудь зможете цим урятувати собі життя і, в усякому разі, врятуєте душу, бо мама часто мені це казала.
— Спасибі вам, Гетті, від щирого серця спасибі. З усього видно, що тепер наближаються скрутні часи і ніколи займатися такими справами. Та коли знову запанує мир, я прийду погостювати до вас на озеро, отоді ми вже й поєднаємо приємне з корисним. Може, мені треба соромитись того, що я не вмію читати, але від правди нікуди не втечеш. Що ж до ірокезів, то навряд чи вони забудуть про звіра з двома хвостами ради одного чи двох стихів з біблії. Гадаю, що скоріше за все вони повернуть нам бранців і потім чекатимуть слушної нагоди, аби захопити їх знову, разом з нами й з усім, що є в замку, та ще з ковчегом на додачу. Однак ми повинні якось ублажити цих бродяг: по-перше, для того, щоб звільнити вашого батька й Непосиду, а по-друге, щоб зберегти з ними мир, принаймні доти, поки Змій встигне вихопити з їхніх рук свою наречену. Якщо індіяни дуже розлютяться, вони одішлють усіх своїх жінок і дітей назад до табору, а підтримуючи з ними мирні, приятельські стосунки, ми зможемо зустріти Уа-та-Уа на призначеному нею місці. Щоб наша угода тепер не зірвалася, я згоден оддати хоч півдюжини фігурок, які зображують стрільців з луками, — в скрині їх досить багато.