— Це неправда! — поважно мовила Гетті. — Тихше не така дівчина, вона не візьме чужого.
Невідомо, що сказала б обурена простушка далі, бо в цю мить Уа-та-Уа, сміючись і водночас ховаючи обличчя від сорому, затулила їй рота рукою, і та замовкла.
— Ви не розумієте гуронів, бідолашна Гетті,— заперечив Звіробій. — Вони рідко коли називають речі своїми іменами. Уа-та-Уа забрала з собою серце юного гурона, через те вони й хочуть, щоб вона повернулася й поклала серце нещасного юнака на те місце, де він бачив його востаннє. Змій, кажуть вони, надто хоробрий воїн, щоб не знайти собі стількох дружин, скількох сам забажає, але цієї він нізащо не матиме. Принаймні оце так я їх зрозумів.
— Дуже люб'язно й турботливо з їхнього боку гадати, ніби молода жінка має забути про власну сердечну прихильність тільки заради того, аби якийсь там невдаха-юнак знайшов своє загублене серце! — сказала Джудіт глузливо, але далі гіркота забриніла в її словах: — Як на мене, жінка завжди лишається жінкою, байдуже — червоношкіра вона чи біла, й ваші вожді погано знають жіноче серце, коли їм здається, ніби воно спроможне забути давні образи чи справжню любов.
— Мабуть, це чистісінька правда, коли говорити про окремих жінок, Джудіт, хоч я знаю таких, які здатні й на те й на інше. Моє друге доручення стосується вас, Джудіт. Мінги кажуть, що Хохуля — так вони охрестили вашого батька — пірнув на дно озера й більше ніколи не вирине, а тому його діти скоро потребуватимуть вігвамів та їжі. На їхню думку, гуронські курені багато кращі за хатини Йорку, тож мінги й бажають, аби ви перейшли до них і впевнилися в цьому самі. Вони визнають, що шкіра в вас біла, але гадають, що молоді жінки, котрі так довго жили серед лісів, неодмінно заблукають на розчищеному місці. Один великий воїн з їхнього гурту нещодавно втратив дружину, — він радо пересадить Дику Троянду до свого вогнища. Що ж до Слабкого Розуму, то її завжди шануватимуть і нею піклуватимуться усі червоні воїни. Мінги вважають, що все добро вашого батька має стати власністю племені, але особисті речі ви, як кожна заміжня жінка, вправі однести до вігвама свого чоловіка. Опріч цього, в них зовсім недавно трагічно загинула дівчина, тому дві блідолицих повинні заповнити спустіле місце.
—І ви взялися принести мені таку новину?! — вигукнула Джудіт, хоча в її голосі вчувалося більше печалі, ніж серця. — Невже я така дівчина, що погоджуся стати рабинею індіянина?
— Щиро кажучи, Джудіт, на мою думку, ви взагалі ніколи не погодитеся стати рабинею будь-якого мужчини, червоношкірого чи білого. Однак не сердьтеся на мене за те, що я переказав вам доручення мінгів слово в слово, як його почув. Така була умова моєї відпустки, а обіцянки треба виконувати, бодай ти навіть давав їх бродягам. Я тільки переказав вам, чого домагаються гурони, але не сказав, що, на мою думку, ви повинні їм відповісти.
— Ото ж бо! Тепер послухаймо, що скаже сам Звіробій! — докинув Непосида. — Мені вельми кортить знати, які відповіді ти вигадав для нас. А втім, мене це не обходить, бо те, що треба було вирішити, я вже вирішив і можу оголосити хоч зараз.
—І я так само, Непосидо, вже вирішив, що мали б відповісти ви всі, а ти зокрема. На твоєму місці я сказав би: "Звіробою, перекажи тим мерзотникам, що вони не знають Гаррі Марча! Він справжній мужчина і не покине жінок свого племені в страшній біді. А тому вважайте, що я відхиляю ваші умови, хай би ви навіть висмалили лантух тютюну, мудруючи над ними".
Марч знітився, вислухавши ці слова, сказані з запалом, який не лишав ані найменшого сумніву щодо їхнього значення. Аби Джудіт хоч трохи його підохотила, він не вагаючись зостався б захищати сестер, однак цього не сталося, й почуття образи взяло над ним гору. Одне слово, Непосиді бракувало шляхетного лицарства, й він не був схильний важити власним життям, коли не бачив у тому для себе ніякої користі. Отож не дивно, що в його відповіді водночас прослизнули й затаєні думки, й та хвалькувата віра в свою велетенську силу, яка хоч і не завжди спонукала хлопця на мужність, зате робила з нього нахабу в поводженні з іншими.
— Ти ще хлоп'я, Звіробою, і по собі знаєш, чого вартий у чоловічих руках, — погрозливо пробурмотів він. — А що ти не я, а тільки посередник, якого дикуни послали до нас, християн, то можеш переказати своїм господарям: вони таки знають Гаррі Марча, й це доказ, що в них працює кебета не згірш за його власну. Гаррі Марч — тільки людина, він мізкує по-людському й через те розуміє, яке то безглуздя битися одинцем супроти цілого племені. Якщо жінки відмовляються од нього, хай не нарікають, коли він теж відмовиться од них. А змінить Джудіт своє рішення, що ж, ласкаво просимо, нехай іде зо мною на річку, й Гетті також. Коли ж вона заноровиться, я піду сам, скоро ворожі розвідники почнуть моститися на ніч під деревами.
— Джудіт не змінить свого рішення і не бажає нікуди йти з вами, майстре Марчу! — сміливо відповіла дівчина.
— То й по всьому, — незворушно підсумував Звіробій. — Гаррі Марч сам собі хазяїн і може чинити так, як йому хочеться. Він обрав найлегший шлях, та навряд чи зможе йти цим шляхом з легким серцем. Послухаймо тепер Уа-та-Уа. Що скажеш ти, дівчино? Чи згодна ти знехтувати своїм обов'язком, повернутися до мінгів і віддатися за гурона? І все це не ради людини, яку ти кохаєш, а тільки ради любові до свого власного скальпа.
— Чому ти таке говориш про Уа-та-Уа? — ображено відповіла дівчина. — Чи ти гадаєш, що червоношкіра дівчина схожа на капітанову дружину, яка сміється і жартує з кожним стрічним офіцером?
— Що я гадаю, Уа-та-Уа, це не обходить нікого. Я мушу принести гуронам твою відповідь, тож ти повинна її сказати. Чесний посланець перекаже все слово в слово.
Уа-та-Уа більше не вагалась. Глибоко схвильована, вона підвелася з табуретки й висловила свої думки красиво і з гідністю мовою рідного племені.
— Перекажи гуронам, Звіробою, — почала дівчина, — що вони сліпі, мов кроти: вони нездатні відрізнити вовка од собаки. Серед мого народу троянда в'яне на тій же гілочці, на якій розквітла; сльози дітей падають на могили своїх батьків; хліб визріває на тому місці, де сіяно зерно. Делаварських дівчат не можна посилати, наче вампуми, від одного племені до іншого. Вони — як цвіт деревника, що найсолодше пахне в рідних лісах; юнаки рідного племені кохають цей цвіт у себе на грудях, бо їм любі його пахощі, і найдужче він пахне на своєму рідному галуззі. Навіть берестянка й ластівка рік у рік повертаються до своїх старих гнізд, а хіба в пташки відданіше серце, ніж у жінки? Пересади сосну на глину, й вона пожовкне; верба ніколи не забуяє на горбі; тамаринд найпишніше росте на болоті; приморські племена понад усе люблять слухати голоси вітрів, що співають над солоною водою. Що таке гуронський юнак для дівчини з роду Ленні-Ленапе? Нехай він буде прудконогий, однаково її очі не стежитимуть за ним під час змагань із бігу: ці очі звернені назад, до делаварських хатин. Нехай він співає солодких пісень для дівчат Канади, але для Уа музикою є тільки та мова, яку вона чула від дитинства. Та хай би він навіть народився серед народу, що колись кочував берегами Великого Солоного Озера, то й тоді все було б марно, якби він не належав до роду Ункасів. Молода сосна виростає така ж висока, як і її батьки. Уа-та-Уа має в грудях лише одне серце й може кохати лише одного чоловіка.