— Ви що,— репетує,— смієтеся наді мною, чи що? Які уроки? Тричі на день засідаєте. На мені авторитет заробляєте. Так вам цього мало! Тільки й чути, що Синиця двієчник, прогульник, нероба!
Голос у Генки зірвався. Йому подали кухоль води. Бідолаха насилу віддихався. Перепочивши, тихо запитав:
— Коли мені уроки вчити?!
Всі мовчали.
— Я щодня готую письмовий звіт про свої недоліки, загинав Синиця пальці.— Пишу статті в стінгазету. Даю інтерв'ю.
І попередив:
— Іще один раз мене рознервуєте, і не бачити вам першого місця, як своїх вух!
Це нас налякало. Замовкли. Сидимо, мов води в рота набрали. І дихати боїмося. Чутно, як на вікні муха дзвенить, ідучи на посадку. Насилу заспокоїли Генку. Пообіцяли по дрібницях не турбувати. Так йому й цього]мало.
— Покляніться! — каже.
Дали слово.
— Дивіться мені! — пригрозив кулаком.
А що робити? Ми вже натрете місце по школі вийшли. Звичайно, не по успішності, а по кількості заходів. Увесь клас був обвішаний стіннівками. Куди не кинь — мова лише про Синицю. За тиждень вийшли на друге місце. Відчуваємо, що іще один ривок, і наш З Б клас буде попереду. А поки що перше місце твердо займав З-А. Правда, їм було легше. Там виявили трьох двієчників, і тому збори проводилися кожної перерви. Невдахам перепадало по черзі. Отож ті не зазнавались, як наш Генка. Проте ми витримали і перемогли! Генка нахапав так багато двійок, а ми провели стільки зборів, що нам повідомили про першість, і ми від гордощів мало не луснули. Тиснули один-одному руки, вітали з перемогою. Найбільше обіймів і привітань, звичайно, перепало Генці. Йому сказали всім класом: "Спасибі, але не зазнавайся! Нині потрібно утримати цю першість".
Та раптом, як сніг на голову: Синиця заявив уранці, що переходить до іншої школи! Бо вона, мовляв, нова, з плавальним басейном і математичним ухилом. І ходити йому від дому недалеко, не треба витрачати на дорогу дорогоцінні сили.
Довелося провести термінові класні збори. Посипалися пропозиції.
— Необхідно вирішити проблему Генчиної дороги до школи. Досить йому стовбичити в громадському транспорті.
— Відвести в автобусі спеціальне місце. Поруч з написом: "Для дітей та інвалідів" — написати: "Персональне місце Геннадія Синиці".
Більш начитані налягали на совість Синиці:
— Ти не забувай, звідки ти вийшов і хто тебе вивів у люди. Слава проходить, а друзі залишаються. Будь мужчиною! Тим більше, що невідомо, як тобі поведеться в новій школі. Дивися, щоб не помилився. Іще зустрічаються такі двієчники, що можуть утерти тобі носа тоді, коли цього не чекаєш.
Генка нічого не чув і нікого не бачив. Думками він був далеко і дивився на нас з висоти свого становища, як на мурах, що вовтузяться у нього під ногами.
Було вирішено, що батько Дарагана, який мав власні "Жигули", буде регулярно завозити Генку до школи і забирати назад.
— Премія? — поцікавився Генка.
Ми остовпіли.
— Яку тобі іще премію?
— Приймач.
Збігали в магазин. Поцікавилися ціною. Дорогувато... Та Генка пригрозив, коли не послухаємо, то виправить двійки на тверді трійки. Ми вже хотіли було здатися, та тут оголосили боротьбу з прогульниками. Виявилося, що Петро Барабаш з нашого класу під шумок дванадцятий день не ходить до школи. Зібралися на збори. Випустили стіннівку. Про Геннадія забули, як про торішній сніг. Де вже йому гнатися за "передовиком", ноги короткі. Та й не до нього нам. Нехай знає, як зазнаватись і відриватися від колективу.