Зоря півдня

Сторінка 19 з 39

Жуль Верн

— Злодій буде берегти ся вернути — сказав хтось з присутніх.

— Ба, буде дотепнїйший від Матакіта і скоротить на широкість трьох пальців свою трощу — жартував другий.

— Може саме і сього дожидає ворожбит, щоби тим вкороченєм злодій сам видав себе!

На даний знак зійшли ся Кафри. Матакіт взяв від них трощу і звязав її разом. Була однакової довготи. Отже його родимці' були невинуваті. Нараз прийшла йому думка пересвідчити ся, чи кожда тростина має ще свою довготу 12 ст. На велике зачудоване, всі' були коротші о ширину трьох пальців!

Бідняги хотіли в сей спосіб обеспечити себе перед силою чарів, яким вірили свято.

Загальний сміх товаришив неожиданому вислїдови чарів. Матакіт глубоко був засоромлений, що спосіб, якого вживав з таким успіхом в своїм "краалю", тут, супроти цивілізованих людий, до нічого не здав ся.

— Пане Веткінс — сказав офіцир, вернувши до кімнати, в якій фармер сидїв в роспуцї — може завтрішнїй день буде кращий для нас. А може визначите нагороду за спіймане злодїя!

— Думаю, що злодієм є сей — кликнув Панталяччі — який підняв ся~ролї судді4 над своїми товаришами.

— Як ви се розумієте? — спитав офіцир.

— А ну, сей Матакіт, беручи на себе ролю ворожбита, може хотїв в сей спосіб відвернути підозрінє від себе.

Серед загального гамору не звернено уваги, що Матакіт стояв у кутку салї, а почувши кинене на него підозрінє, висунув ся скоро в сторону своєї хатини.

— Так — повторив Неаполітанець — Матакіт належав до прислуги біля стола, а з него добре зїленько! Не знаю, чого пан Мере так з ним возить ся!

— Матакіт є чесний — вставилась за слугою приятеля Алїса.

— Звідки ти можеш се знати? — спитав батько. — Хто знає, чи не він витягнув руку по "Зорю Півдня"!

— Можемо про се сейчас пересвідчитись —сказав офіцир — мабуть він находить ся недалеко відсіля. А колиб найдено у него діямант, так дістане тілько різок, скільки він важить, а якщо при 432-ім ударі буде ще жити, так піде на шибеницю.

Панна Алїса здрігнулась. Окружаючі її на пів дикі люди тішились голосно з тієї обіцянки офіцира. В який спосіб повздержати сю дич?

Незабаром п. Веткінс і його гостї станули перед хатиною Матакіта. Двері були незачинені, Матакіта однак не було і глядано його даремно цілу ніч.

Слідуючого ранку також не найдено його і можна було припускати, що покинув Вендергарт-копальню.

Дриготованя до погоні*.

Коли Кипріян довідав ся про те, що підозрінє о крадіж діяманту упало на Матакіта, старав ся уневиннити свойого слугу. Думав, що радше підозрівати треба о сей злочин Ганнїбаля Панталяччі, Фріделя або Натана. Нагадуючи собі однак часті крадіжки ріжних дрібниць, які поповняв Матакіт і даремні заходи', щоби відзвичаїти його від сього, дійшов до пересвідченя, що вдача Кафра перемогла силу волї молодого хлопця. Було також правдою, що Матакіт находив ся в салї тоді, коли діямант пропав, вкінци його утеча і забране з дому деяких дрібниць, як мішка з одїжю та знарядами, могли тільки свідчити на його некористь. Надія інжінєра, що Матакіт може ще верне, не сповнила ся і в полуднє пішов він на ферму Веткінса. Застав там,, кромі Веткінса, Джемса Гільтон і Фріделя, які нараджували ся над способом відзисканя діяманту.

З приходом Кипріяна війшла до кімнати Алїса.

— Мусимо здогонити сього проклятого Матакіта — кликнув Веткінс — а якщо не найдемо при нїм діяманту,. так я скажу йому розпороти живіт, бо може проковтнув його.

— Алеж, пане Веткінс, не будьте такі сердиті — старав ся успокоїти його Кипріян — щоби проковтнути такий великий камінь, мусїв би мати струсиний жолудок!

— Поміж жолудком Кафра, а струса нема великої" ріжницї. Взагалі дивно менї, як ви можете жартувати в такій хвилі'!,

— Я не жартую, тільки кажу, що мене більше журить поступованє' Матакіта, чим його утеча!

Всі* присутні глянули на Кипріяна, як на божевільного.

— А так — додав спокійно Кипріян — не забувайте панове, що коли зробив я один камінь, можу сю втрату направити і зробити другий?

— Пане інжінєр — сказав Ганнїбаль Панталяччі грізним тоном — раджу вам не повторювати своїх експері-ментів, як для добра Ґріквелєнду, так і для вашого.

— Мій пане — відповів Кипріян — не маю наміру питати вас о раду і дозвіл.

— Ах, дайте спокій суперечці", не час на се — кликнув Веткінс. — Признайте ся пане Мере, щ0 не можете заручити, що вдасть ся вам зробити діямант тієї самої величини, краски і форми, припустивши навіть, що щасливим случаем і другий досвід удасть ся.

Слова п. Веткінса були доволі" влучні. Без сумніву досвід опертий-був на основах новочасної хемії, однак виринало питане, о скільки случай не причинив ся до так гарного вислїду. Абсолютної певности що до нової удачі проби — не міг мати.

В таких обставинах відшукане злодїя ставало ділом не терплячим проволоки.

— Не відкрито ніяких слідів Матакіта? — спитав Веткінс.

— Нїяких — відповів.

— Чи перешукано табор, околицю?

— Дуже точно — впевняв Фрідель. — Злодій мабуть вже в ночи утїк, а куди, сього рішучо не можна сказати.

— Чи офіцир поліції перешукав його хатину? — питав дальше фармер.

— Так, однак ніякого сліду не найшов.

— Ах — кликнув Веткінс — я давби 500, навіть 1000 фунтів штерлїнгів, колиб його спіймано!

— Розумію се — сказав Панталяччі — однак сумнї-ваю ся, чи коли побачите діямант, або сього, що його украв!

— А се чому?

• — Бо Матакіт не буде так дурний, щоби задержувати "ся по дорозі". Спрямує він свою утечу крізь Лїмпопо, в пустиню, до Замбезі або озера Танганїка, а може до Бушменів утїче!

Чи проворний Італієць говорив се, що думав, чи може бажав инших знеохотити до погоні за Матакітом, щоби самому підприняти сю виправу?

Думка ся насунула ся Кипріянови, коли прислухував ся мові Панталяччія.

Фармер не належав однак до людий яких можна скоро знеохотити.

Нетерпляче споглядав він крізь вікно на зелені береги Ваалю, як би надїяв ся побачити біглеця на побережу.

— Нї — кликнув — так легко не покину ся погоні*! Мушу відзискати брилянт! Мушу того злодїя спіймати! Ах, колиб мене тільки не мучив гостець, скоро би я вчинив се!

— Таточку, заспокійте ся — сказала Алїса.

— Ну, хтож піднїметь ся погоні"? — спитав Веткінс, глянувши довкола. — Хто має охоту пустити ся за Кафром? Нагорода буде варта труду, даю на се слово!