Кипріян, слухаючи оттих невеликих бажань, задумав ся глубоко над питанєм, чи полишати дикого в його щасливій несвідомости, чи, поширивши круг його думок, вказати йому висші цїли, від здобутя червоного плаща і старої стрільби.
Питанє се розвязав сам Матакіт. Бо ледви що почав сяк так говорити по француськи, показав таку цікавість і охоту до науки, що Кипріян мав богато роботи, щоби відповісти на ріжні його питаня.
Питав ся і питав ся він без упину. Кромі назви бажав пізнати походженє і цїль кождого предмету. Супроти такої охоти, інжінєр рішив ся учити його писати і читати.
Здивувана його таланом і охотою, п. Алїса радо підняла ся переказувати з ним завдані йому лєкції. Переказував він їх собі зрештою без упину, говорячи сам до себе цілими днями, так підчас роботи на дні копальні', як при витяганю відер з землею або перебираню каміня.
В наслідок його просьби приняв Кипріян ще одного Кафра, з тот самого племени, також талановитого і роботящого, іменем Бардік.
Принятє нових робітників принесло щасте інжінєрови. Одного дня найшов він діямант, ваги 7 каратів, за який купець Натан дав йому 5.000 франків.
Був се добрий інтерес і колиб Кипріян працював в звичайних условинах, почував би себе певно вдоволеним, одник не був ним.
— Якщо я що другий чи третій місяць найду камінь тої величини, чи се хоч на крок наближить мене до мета, до якої прямую? Нї! Не сім каратів менї потрібно, а 1000 їм подібних, щоби позискати руку п-ни Веткінс.
Так роздумуючи, йшов Кипріян одного вечера дорогою, що вела до його помешканя, коли нараз пристанув переляканий, побачивши висячого чоловіка на дишлю дво-колїсницї, стоячої біля стіни хатини.
Страшний се був вид! Коли перша трізога проминула, Кипріян почув живе спочутє до нещасного Лї, бо він се висїв на дишлю з обкрученою довкола джї косою.
Кипріян скоренько відрізав нещасливого й зложив його на землі'. Тут доторкнув ся його грудий, наслухуючи, чи в Китайця бєть ся серце.
Жив ще, незабаром роскрив очі і зітхнув легко. Черти лиця Китайця полишились й надальше нерухомими і дивно, не видко було на них анї болю нї трівоги; виглядав так, немовби пробудив ся по короткій дрімоті*.
Кипріян подав йому склянку води змішаної з оцтом.
— Можете вже говорити? — спитав його. Лї кивнув головою.
— Хто вас повісив?
— Я сам — байдужно відповів Китаєць.
— Як се, сам? —Отже хотїли ви поповнити самовбій-ство? І з якої се причини, нещасний?
— Для Лї було за горячо, Лї був не в гуморі — відповів Китаєць, закриваючи очі, щоби уникнути дальшого допиту.
Тоді' доперва завважав Кипріян, що говорив з Китайцем по французьки, спитав його отже, чи звісна є для його кромі французької, також англійська мова?
Китаєць притакнув.
— Ваші причини самовбійства є надто марні — сказав поважно інжінєр — хтож се вбиваєть ся з причини спеки: Я заложив би ся, що тут Панталяччі входить в гру!
— Дійсно, хотів мене позбавити коси — потвердив Китаєць — мабуть в тих днях виконав би свій намір.
Говорячи се, спостеріг свою косу в руках Килріяна і пересвідчив ся, що страшний удар, якого найбільше лякав ся, вже досягнув його.
— О, пане, і ви се мені' вчинили? — крикнув болючо.
— Мусів я, щоби вас врятувати, нещасний приятелю— відповів Кипріян — однак заспокійтесь, ми не в Китаю, а в тім краю недостача коси не позбавить вас пошани.
Китаєць був так переляканий тією ампутацією, що Кипріян лякав ся, щоби знов не заподіяв собі що лихого, отже намовив його, щоби переночував у него
Лї згодив ся. Усівши відтак біля інжінєра, вислухав спокійно довгої проповіди Кипріяна, а скріплений склянкою горячого чаю, згодив ся на просьбу інжінєра росказати йому дещо з свойого життя.
Уроджений в Кантоні', був учеником в одному англійському торговельному домі, відтак виеміґрував до Цей-льона, звідси до Австралії, а вкінци до Африки. Ніде не пощастило ся йому. Пральня в таборі не оплачувала ся краще від двайцяти инших інтересів, які вів давнїйше. Найбільшим однак нещастєм були для нього переслїдуваня Панталяччія; колиб не він, булоб йому сяк так велось в Ґріквелєндї. Щоби раз уникнути тих переслідувань, постановив позбавити себе житя.
Кипріян нагодував бідолаху, обіцюючи також оборону проти Італійця і дав йому до праня тілько біля, скільки на разі міг знайти. Рівночасно вилічив його з забобону, що до коси, сказавши йому, що шнурок висїльника приносить щастє і тим самим лиха судьба, яка переслідувала його, від тепер не має сили над ним, бо він має свій шнурок, себ то косу в кишени.
— Ну, принайменше Панталяччі не буде міг менї його відтяти — потішав себе Китаєць.
Та справді* китайська сентенція вилічила остаточно Лї.
VII.
Катастрофа.
Минуло два місяці', а в копальні' Кипріяна не знайдено анї одного діяманта. З кождим днем праця копача ставала йому що раз більше відражаючою, бо вважав її прямо за газардну гру, коли не мож винайняти великої копальнї і поставити в ній до роботи 12 Кафрів.
Одного ранку Кипріян вислав Матакіта і Бардіка з Томою до копальнї, а сам полишив ся дома, щоби відписати на лист Фарамона Варта.
Приятель інжінєра був дуже вдоволений своїми пригодами ловецькими. Вспів він до тої пори вбити З льви, 16 слонів, 7 тигрів і безконечне число антільоп і жираф, не вчисляючи дрібної звірини. А кінчив лист візванєм, щоби Кипріян кинув поганий Ґріквелєнд і взяв участь в про-гульцї до Лїмпопо, з якої обіцював собі богато приємности.
Інжінєр читав саме в друге сей лист, коли відозвав ся великий гук, а за ним крик в таборі. Катастрофа! — лунало з усіх сторін.
Кипріян побіг до копальні' і на перший погляд зрозумів, що стало ся. Велика стїна одної з доріг, що мала біля 60 ш висоти і 200 m довготи, зарисувалась через середину, творючи глибоку щілину. Всьо, що в часі' катастрофи находило ся на її поверхні', люди, бочки, буйволи, упало на дно, присипане тягарем землі'!
На щастє більшість робітників не почала ще роботи, в противному случаю половина населеня булаби погребана під землею.
Першим питанєм Кипріяна було, де находять ся його товариші, однак в тій хвилині' побачив Тому Стіля, який стояв серед робітників, розправляючих про катастрофу.
— Де є Матакіт? — спитав інжінєр.