Вечір на станції Горній, освітленій рожевими і зеленими ракетами, був такий чудовий, що старожили, якби вони тут були, звичайно, сказали б, що такого вечора вони не пам'ятають. На щастя, старожилів в Горній не було. Ще 1928 року тут не було не тільки старожилів, а навіть будинків і станційних приміщень, ні залізничної колії, ні дерев'яної тріумфальної арки з закликами і прапорами, що лопотіли на вітрі. Саме поблизу неї спинився літерний поїзд.
Поки під гасово-калільними ліхтарями відбувався мітинг і все населення скупчилося біля трибуни, фоторепортер Меншов з двома апаратами, штативом і машинкою для магнію кружляв навколо арки. Арка здавалася фотографу цілком придатною, вона б вийшла на знімку чудово. Але поїзд, що стояв кроків за двадцять від неї, вийшов би замалим. Якщо ж знімати з боку поїзда, то маленькою вийшла б арка. В таких випадках Магомет, як відомо, йшов до гори, прекрасно розуміючи, що гора до нього не піде. Та Меншов зробив те, що здалося йому найпростішим. Легким тоном, яким у трамваї просять трохи посунутись, він попросив подати поїзд під арку. Окрім того, він наполягав на тому, щоб з труби паровоза повалив густий білий пар. Він ще вимагав, щоб машиніст безстрашно дивився з віконця в простір, тримаючи долоню козирком над очима. Залізничники розгубилися і, гадаючи, що це саме так і треба, прохання задовольнили. Поїзд з брязкотом підтягся до арки, з труби валив потрібний фотографові пар, і машиніст, висунувшись з віконця, зробив звіряче обличчя. Тоді Меншов запалив стільки магнію, що затремтіла земля і на сто кілометрів навколо загавкали собаки. Зробивши знімок, фотограф стримано подякував залізничний персонал і поспіхом пішов до свого купе.
Пізно вночі літерний поїзд уже йшов по Східній Магістралі. Коли населення поїзда лягало спати, в коридор вагона вийшов фотограф Меншов і, ні до кого не звертаючись, журно сказав:
— Дивовижний випадок! Виявилося, що цю прокляту арку я знімав на порожню касету! Так що нічого не вийшло.
— Не біда, — заспокоїв його Лавуазьян, — дрібниця. Попросите машиніста, і він враз дасть задній хід. За якихось три години ви знову будете в Горній і повторите свій знімок. А змичку можна буде на день відкласти.
— Чорта пухлого тепер знімеш! — тужно промовив фоторепортер. — У мене вийшов весь магній, а то, звичайно, довелось би повернутись.
Подорож по Східній Магістралі приносила великому комбінаторові багато радощів. Кожна година наближала його до Північного укладального містечка, де перебував Корейко. Подобались Остапові й літерні пасажири. Це були молоді веселі люди, без бюрократичних божевільностей, якими відзначалися його геркулесівські знайомці. Для повного щастя не вистачало грошей. Подаровану провізію він з'їв, а вагон-ресторан вимагав готівку. Спочатку Остап, коли нові друзі кликали його обідати, казав, що не має апетиту, та швидко зрозумів, що так жити не можна. Якийсь час він придивлявся до Ухудшанського, який цілий день просиджував біля вікна в коридорі, дивлячись на телеграфні стовпи і на пташок, що злітали з дротів. При цьому ледь помітна сатирична посмішка торкалася губи Ухудшанського. Він відкидав назад голову і шепотів птахам: "Пурхаєте! Ну, ну!" Остап настільки зацікавився Ухудшанським, що навіть познайомився з його статтею "Поліпшити роботу крамничних комісій". Після цього Бендер ще оглянув дивовижного журналіста з ніг до голови, недобре посміхнувся і, відчувши знайоме хвилювання стрільця-мисливця, зачинився в купе. Звідтіль він вийшов лише через три години, тримаючи в руках великий розграфлений, як відомість, аркуш паперу.
— Пишете? — мляво запитав Ухудшанський.
— Спеціально для вас, — відповів великий комбінатор. — Ви, я помічаю, весь час терзаєтесь муками творчості. Писати, звичайно, це нелегка річ. Як старий майстер передових, ваш собрат по перу, я можу це засвідчити. Але я винайшов таку штуковину, яка позбавляє необхідності чекати, поки на вас нахлине спітнілий вал натхнення. Ось. Можете глянути.
І Остап поклав перед Ухудшанським аркуш, на якому було написано:
УРОЧИСТИЙ КОМПЛЕКТ
НЕЗАМІНИМИЙ ПІДРУЧНИК ДЛЯ НАПИСАННЯ ЮВІЛЕЙНИХ СТАТЕЙ, ТАБЕЛЬНИХ ФЕЙЛЕТОНІВ, А ТАКОЖ СВЯТКОВИХ ВІРШІВ, ОД І ТРОПАРІВ.
РОЗДІЛ 1-й. СЛОВНИК
ІМЕННИКИ
1. Вигуки.
2. Трудящі.
3. Зоря.
4. Життя.
5. Маяк.
6. Помилки.
7. Стяг (прапор).
8. Ваал.
9. Молох.
10. Прислужник.
11. Час.
12. Ворог.
13. Поступ.
14. Вал.
15. Піски.
16. Стрибок.
17. Кінь.
18. Серце.
19. Минуле.
прикметники
1. Імперіалістичний.
2. Капіталістичний.
3. Історичний.
4. Останній.
5. Індустріальний.
6. Сталевий.
7. Залізний.
дієслова
1. Пилити.
2. Здіймати (ся).
3. Викривати.
4. Червоніти.
5. Злітати (ся).
6. Вершити (ся).
7. Співати.
8. Обмовляти.
9. Скреготати.
10. Загрожувати.
художні епітети
1. Злісний.
2. Зубовний.
ІНШІ ЧАСТИНИ МОВИ
1. Дев'ятий.
2. Дванадцятий.
3. Хай!
4. Нехай!
5. Вперед!
(вигуки, прийменники, сполучники, коми, три крапки, знаки оклику, лапки і таке інше).
Примітка: Коми ставити перед "що", "котрий" і "якщо". Три крапки, знаки оклику і лапки — де тільки є можливість.
РОЗДІЛ II. ТВОРЧА ЧАСТИНА (Складається виключно з слів 1-го розділу).
§ 1. ПЕРЕДОВА СТАТТЯ
ДЕВ'ЯТИЙ ВАЛ
Східна Магістраль — це залізний кінь, який, здіймаючи сталевими стрибками піски минулого, вершить поступ історії, викликаючи черговий зубовний скрегіт ворога, викриваючи його наклепи. На нього вже здійнявся дев'ятий вал, що загрожує дванадцятою годиною, останньою годиною прислужникам імперіалістичного Молоха, цього капіталістичного Ваала та, незважаючи на помилки, хай червоніють і нехай майорять стяги на маякові індустріалізації, що палає під вигуки трудящих, яким під пісню сердець виявляється зоря нового життя: вперед!
§ 2. ХУДОЖНІЙ НАРИС-ФЕЙЛЕТОН
ХАЙ!
— Вперед!
Він палає під вигуки трудящих…
Він виявляє зорю нового життя…
— Маяк!
Індустріалізації!
Хай окремі помилки. Хай! Та зате як червоніють… Як зоріють… як злітають, як здіймаються стяги. Ці прапори!
Хай — Ваал капіталізму! Хай — Молох імперіалізму! Хай! Та на прислужників уже здіймається:
— Останній вал!
— Дев'ята година!
— Дванадцятий Ваал!
Хай обмовляють! Хай скрегочуть. Хай виявляє себе злісний ворог!