Контору по заготівлі рогів і копит було відкрито з багатьох причин.
— Слідство у справі Корейка, — казав Остап, — може забрати багато часу. Скільки — знає один бог. А оскільки бога нема, то не знає ніхто. Становище жахливе. Можливо, рік, а можливо, місяць. В усякому разі, нам потрібна легальність. Треба розчинитися у бадьорій масі службовців. Все це нам дасть контора. Мене давно приваблює адміністративна діяльність. В душі я бюрократ і нехлюй. Ми будемо заготовляти щось смішне, наприклад, чайні ложки, номери для собак або шмуклерський товар. Або роги й копита. Чудово! Роги й копита для потреб мундштучної і гребінцевої промисловості. Чим не установа? До того ж у моїм чемодані є чудові, бланки на всі випадки життя і кругла, так звана мастична печатка.
Гроші, від яких Корейко відмовився і які педантичний Остап вирішив записати на баланс, було покладено в банк на біжучий рахунок нової установи. Паніковський знову бунтував і вимагав поділу, за що був покараний тим, що дістав найменш оплачувану посаду кур'єра, а це принижувало його волелюбну натуру. Балаганову дісталася відповідальна посада уповноваженого в справі копит з платнею дев'яносто два карбованці. На базарі купили стару друкарську машинку "Адлер" з російським шрифтом, в якій не вистачало літери "е" і її довелося заміняти літерою "э". Саме через те перший папірець, надісланий Остапом до магазину канцприладдя, звучав так:
Отпуститэ податэлю сэго курьэру т. Паниковскому для Чэрноморского отдэлэния на 150 рублэй (сто пятьдэсят) канцпринадлэжностэй в крэдит за счэт Правлэния в городэ Арбатовэ.
Приложзниэ: Бэз приложэний.
— Ну й послав бог уповноваженого в справі копит! — сердився Остап. — Нічого не можна доручити. Купити машинку з турецьким акцентом! То це я начальник "отдэлэния"? Свиня ви, Шуро, після цього!
Та навіть машинка з дивовижним прононсом не могла затьмарити світлу радість великого комбінатора. Йому дуже сподобалася нова нива діяльності. Щогодини він прибігав до контори з новими покупками. Він приносив таке складне канцелярське приладдя, що кур'єр і уповноважений лише охали. Тут були діркопробивачі, копіювальні преси, гвинтова табуретка і коштовна бронзова чорнильниця у вигляді кількох будиночків для різнокольорового чорнила. Називався цей витвір "Обличчям до села" і коштував півтораста карбованців. Та найбільшим шедевром був чавунний залізничний компостер, що його привезли з пасажирської станції на вимогу Остапа. Нарешті Бендер припер сюди гіллясті оленячі роги. Паніковський, покректуючи і скаржачись на свою низьку ставку, прибив роги над столом начальника. Все йшло добре, навіть дуже добре. На планомірній роботі позначалася лише незрозуміла відсутність автомобіля і його славного водія — Адама Козлевича.
На третій день існування контори з'явився перший відвідувач. На диво всім, це був листоноша. Він приніс вісім пакетів і, погомонівши з кур'єром Паніковським про те, про се, пішов. В пакетах виявились три повістки, які терміново викликали представника контори на засідання і наради. До того ж у всіх трьох повістках зазначалося, що "явка обов'язкова". Решта папірців — це були вимоги незнайомих, але, очевидно, метких установ подати безліч усяких відомостей і кошторисів у багатьох примірниках, і все це теж терміново і в обов'язковому порядку.
— Це що таке? — кричав Остап. — Ще три дні тому я був вільний орел-стерв'ятник, лопотів крильми, де хотів, а тепер маєш: явка обов'язкова! Виявляється, у цьому місті е багато людей, яким Остап Бендер конче потрібен. І хто ж вестиме всю цю переписку з друзями? Доведеться збільшити витрати і переглянути штати. Потрібна знаюча конторниця. Хай сидить над справами.
Через дві години зчинилося нове лихо. Прийшов дядько з важким мішком.
— Хто приймає роги? — запитав він, скидаючи мішок на підлогу.
Великий комбінатор скоса зирнув на відвідувача і на його добро. Це були маленькі криві й брудні роги, на які Остап поглядав з огидою.
— А товар добрий? — обережно спитав начальник філії.
— А ти подивися, які ріжки! — запально сказав дядько, підносячи жовтий ріг до обличчя великого комбінатора. — Ріжки — перший сорт! Згідно з кондицією.
Кондиційний товар довелося купити. Дядько опісля ще довго пив з Паніковським чай, розповідаючи про селянське життя, що викликало в Остапа природне роздратування людини, якій довелося марно викинути п'ятнадцять карбованців.
— Якщо Паніковський впустить сюди ще одного рогоносця, — сказав Остап, коли відвідувач пішов, — не служити більше Паніковському. Звільню без виплати вихідних грошей. І взагалі, з нас досить державної діяльності. Час займатися ділом.
Повісивши на скляні двері табличку "перерва на обід", начальник філії вийняв з шафи папку, в якій нібито знаходилося синє море і білий пароплав, і, ляснувши по ній долонею, сказав:
— Ось над чим працюватиме наша контора. Зараз удій "справі" ще немає жодного аркуша, та ми знайдемо кінці, хоч би для цього довелося відрядити Паніковського і Балаганова по слідчі матеріали в каракумські піски чи кудись у Кременчук.
В цю хвилину ручка на дверях контори засіпалася. За склом тупцював старий у заштопаній білими нитками панамі і в широкому чесучевому піджаку, з-під якого виднілася пікейна жилетка. Старий витягував курячу шию і прикладав до скла величезне вухо.
— Зачинено, зачинено, — поспіхом викрикнув Остап. — Заготівлю копит тимчасово припинено.
Та старий продовжував робити руками якісь знаки. Коли б Остап не впустив старого біложилетника, то, можливо, магістральна лінія роману пішла б в іншому напрямку й ніколи не сталися б ті дивовижні події, в яких довелося брати участь і великому комбінатору, і його дратівливому кур'єрові, і безтурботному уповноваженому в справі заготівлі копит, і ще багатьом людям, зокрема і одному східному мудрецеві, внучці старого ребусника, знаменитому громадському діячеві, начальникові "Геркулеса", а також великій кількості радянських і іноземних громадян.
Але Остап відчинив двері. Старий, жалібно посміхаючись, пішов за бар'єр і сів на стілець. Він заплющив очі і мовчки просидів на стільці хвилин п'ять. Чути було лише висвисти, які час від часу подавав його блідий ніс.