— З п'ятого, — відповів Лоханкін.
— Золотий клас. Отже, до фізики Краєвича ви не дійшли? І з тих пір жили виключно інтелектуальним життям? А втім, мені це однаково. Живіть, як хочете. Завтра я переїжджаю до вас.
— А завдаток? — запитав колишній гімназист.
— Ви не в церкві, вас не обманять, — вагомо промовив великий комбінатор. — Буде і завдаток. З часом.
Розділ XIV
ПЕРШЕ ПОБАЧЕННЯ
Коли Остап повернувся до готелю "Карлсбад" і, відбившись незліченну кількість разів у вестибюльних і коридорних дзеркалах, якими так люблять прикрашатись установи такого типу, увійшов у свій номер, його збентежив хаос, який він тут побачив. Червоне плюшеве крісло лежало куцими ногами догори, показуючи свій не зовсім привабливий джутовий спід. Оксамитова скатертина з позументами з'їхала зі столу. Навіть картина "Явлення Христа народу" і та висіла боком, втративши значну частину повчальності, яку вклав у неї художник. З балкона віяв свіжий пароплавний вітер, пересовуючи розкидані по ліжку гроші. Поміж них валялася бляшана коробка від цигарок "Кавказ". На килимі, вчепившись один в одного, мовчки борсалися Паніковський і Балаганов.
Великий комбінатор з огидою переступив через них і вийшов на балкон. Внизу, на бульварі, щебетала публіка, хрускотів під ногами гравій, над чорними кленами линуло злите дихання симфонічного оркестру. В темній глибині порту хизувався вогнями і гуркав залізом холодильник, який ще будували. За брекватером гув і чогось вимагав невидимий пароплав, очевидно, просився в гавань.
Повернувшись у номер, Остап побачив, що молочні брати вже сидять один проти одного на підлозі і, стомлено відштовхуючись ліктями, бурмочуть:
"А ти хто такий?"
— Не поділили щось? — запитав Бендер, запинаючи портьєру. Паніковський і Балаганов хутко підвелися на ноги і почали розповідати. Кожний з них приписував увесь успіх собі і чорнив дії другого. Образливі для обох подробиці вони, не змовляючись, пропускали, наводячи замість них велику кількість деталей, що змальовували їхнє завзяття і спритність у вигідному освітленні.
— Ну, досить! — промовив Остап. — Не бийтеся лисинами об паркет. Картина битви мені зрозуміла. То ви говорите, з ним була дівчина? Це добре. Отже, дрібненький службовець носить собі в кишені… Ви, здається, полічили? Скільки там! Ого! Десять тисяч! Заробітна платня пана Корейка за двадцять років бездоганної служби. Видовище для богів, як пишуть дуже розумні передовики. Я вам часом не перешкодив? Ви щось тут робили, на підлозі. Ви ділили гроші? Продовжуйте, продовжуйте, я подивлюсь.
— Я хотів чесно, — сказав Балаганов, збираючи гроші з ліжка, — справедливо. Усім порівно, по дві з половиною тисячі.
І, розклавши гроші на чотири купки, він скромно відійшов убік, сказавши:
— Вам, мені, йому і Козлевичу.
— Дуже добре, — зауважив Остап. — А тепер хай ділить Паніковський, у нього, як видно, е свої міркування.
Паніковський, який мав свої міркування, взявся за справу з великим запалом. Нахилившись над ліжком, він ворушив товстими губами, слюнив пальці й без упину пересовував кредитки з місця на місце, наче разкладав великий королівський пасьянс. Після всіх мудрувань на ковдрі стояло три купки: одна, велика, з чистих, новеньких купюр, друга, така ж, але з купюр уже забруднених, і третя, маленька, і зовсім брудна.
— Нам з вами по чотири тисячі, — сказав він Бендеру, — а Балаганову дві. Він і на дві не зробив.
— А Козлевичу? — запитав Балаганов, од люті затуляючи очі.
— А за що ж Козлевичу? — вискнув Паніковський. — Це грабунок! Хто такий Козлевич, щоб з ним ділитися? Я не знаю ніякого Козлевича.
— Все? — запитав великий комбінатор.
— Все, — відповів Паніковський, не відводячи погляду від купи з чистими купюрами. — Який може бути в даний момент Козлевич?
— А тепер ділитиму я, — по-хазяйськи сказав Остап. Він неквапливо згорнув усі купки в одну, склав гроші у бляшану коробку й засунув її в кишеню білих штанів.
— Всі ці гроші, — резюмував він, — буде зараз же повернено потерпілому, тобто громадянинові Корейку. Вам подобається такий спосіб розподілу?
— Ні, не подобається, — вирвалось у Паніковського.
— Киньте жарти, Бендер, — невдоволено сказав Балаганов. — Треба поділити справедливо.
— Цього не буде, — стримано промовив Остап. — І взагалі в цей пізній час я жартувати з вами не збираюсь.
Паніковський сплеснув старечими посинілими долонями. Він з жахом глянув на великого комбінатора, відійшов в куток і принишк. Звідтіль тільки раз по раз поблискував золотий зуб порушника конвенції.
Обличчя Балаганова зробилося враз мокре, наче яйце, що зварилося на сонці.
— Навіщо ми трудилися? — сказав він, відхекуючись. Так не можна. Це… поясніть.
— Вам, — ввічливо сказав Остап, — улюбленому сину лейтенанта, я можу повторити лише, те що я казав в Арбатові. Я поважаю карний кодекс. Я не нальотник, а ідейний борець за грошові знаки. До моїх чотирьохсот чесних засобів вилучення грошей пограбування не входить. Якось не вкладається і до того ж ми прибули сюди не за десятьма тисячами. Цих тисяч мені особисто потрібно принаймні п'ятсот.
— Навіщо ж ви посилали нас? — запитав Балаганов, трохи охоловши. — Ми старалися…
— Іншими словами, ви хочете запитати, чи відомо високоповажному командору, з якою метою він провів останню операцію? На це відповідаю — так, відомо. Справа в тім…
В цю мить в кутку згас золотий зуб. Паніковський розвернувся, нахилив голову і з криком: "А ти хто такий?" — нестямно кинувся на Остапа. Не змінивши пози, навіть не повернувши голови, великий комбінатор ударом каучукового каблука повернув оскаженілого порушника конвенції на його місце і продовжував:
— Справа в тім, Шуро, що це була перевірка. У службовця з зарплатнею сорок карбованців виявились в кишені десять тисяч карбованців, що трохи дивно і дає нам великі шанси, дозволяє, як кажуть марафони і бігові жуки, сподіватися на куш. П'ятсот тисяч це, безумовно, куш. І дістанемо ми його так. Я поверну Корейку десять тисяч, і він їх візьме. Хотів би я бачити людину, яка б не взяла назад свої гроші. І ось тут і буде йому кінець. його доконає скнарість. І як тільки він признається у своєму багатстві, я візьму його голими руками. Людина не дурна, він зрозуміє, що частина менше, аніж ціле, і віддасть мені цю частину, щоб не втратити все. І тут, Шурочко, з'явиться ота тарілочка з голубим обвідком…