Її спокій було порушено. З’явилася думка, що твір зовсім не вдалий і просто соромно було відбирати стільки часу і у відомого письменника, і в слухачів, які, мабуть, сподівались почути справді цікаве оповідання.
Хвилюючись, Ніна вдивлялась в обличчя присутніх, та нічого на них не могла прочитати. Правда, їй здалося, що в декого світився в очах насмішкуватий вогник, хтось шепнув сусідові на вухо, в когось з’явилась одверта посмішка. Дівчина намагалася вгадати, хто з них виступить проти неї з гострою критикою чи з похвалою, яке враження справив твір.
Перше слово взяв маленький худорлявий студент (Ніна так і думала, що він студент).
— Наш критик-початківець,— шепнув Залужний.
Тримаючи записну книжечку, критик вийшов наперед і почав з заяви, що оповідання йому ніяк не сподобалось.
— А чому? — продовжував він після паузи.— Тому, що воно в кривому дзеркалі подає наших школярів.
— Факти? — почувся голос з-поміж присутніх.
— Ось вам факти. Які жорстокі в нас діти! В цьому хоче нас переконати автор. Та це йому не вдасться! Які жорстокі, бездушні — і хлопчики, і дівчатка в оповіданні. Весь клас зненавидів Майку, дівчинку, свою школярку,— за віщо? За те, що Марійка одержує п’ятірки з арифметики. За те, що вона добре розв’язує задачі.
— Пробачте,— сказав Залужний,— не за те!
— Якщо не за те,— продовжував, навіть не збентежившись, критик,— то майже за те. Подумайте, товариші, весь клас переконаний, ніби мати змовляється з дочкою, щоб ставити їй п’ятірки. Чому всі так погано думають про свою вчительку? В якому світлі ви малюєте наших учительок, шановний авторе? Оце в нас такі піонери, оце в нас, мовляв, такі вчительки! І це ви звете "У п’ятому класі"! А я вам скажу, що в жодному класі не буває таких школярів, таких піонерів!
Він закрив книжечку і сів на місце.
— Суворі в нас критики! — усміхнувшись, тихо сказав Ніні Залужний.
Виступило ще кілька студійців. Одні хвалили оповідання, інші лаяли, ще інші і хвалили, і вказували на недоліки. Були й такі виступи, що з них Ніна нічого не могла добрати — хороший її твір чи поганий.
Наприкінці взяла слово сива дама, яка весь час робила якісь нотатки. В чорному капелюсі, в чорному платті, висока й масивна, вона вийшла до столу, чомусь нагадуючи Ніні кардинала.
— Я... мм... колишній педагог,— почала вона,— і тому мене особливо зацікавило ммм... оповідання молодого автора. Правда, я пишу поезії... як короткі вірші, так і довгі поеми... Деякі мої поезії друкувались. І навіть викликали позитивну оцінку як з боку моїх знайомих, так і з боку ммм... всієї громадськості. Зараз я працюю над...
Залужний легенько постукав олівцем об склянку.
— Я прошу вас говорити про оповідання Коробейник.
— О, так, так... Мм... Зараз я працюю в бібліотеці, але як колишній педагог, не можу не висловитись. Власне кажучи, я — поетеса, мої вірші друкувалися... Проте я хотіла б сказати і про прозу молодого мм... автора.
— О боже! — ледве чутно вихопилось у Залужного.
— Образ вожатої у вас,— вона звернулась до Ніни,— це дуже хвилюючий і живий образ... І я просто хочу мм... подякувати вам за нього. Що ж до вчительки, то мені б хотілося бачити її як позитивний тип. Ваша вчителька несправедлива, мм... молодий авторе. Майка, її дочка, не вміє розв'язувати задачі. Майка це робить навмисне, я розумію. Але, пробачте, факт лишається фактом. Учениця не розв’язала задачі, вона мм... безумовно, заробила двійку. Що ж робить учителька? Вона двійки не ставить. Цим вона ще більше стверджує у всьому класі думку, що в неї з дочкою змова...
Ніна уважно записувала, наскільки встигала, всі критичні зауваження. Ось коли вона щиро позаздрила Жуковій, яка серйозно вправлялась у стенографії.
Хотілося відповісти всім, хто виступав. Та в голові все так переплуталось, що Ніна зрозуміла: для того щоб з чимсь погодитись або щось відкинути, треба все самій уважно продумати, кожне зауваження виносити так як виношувала вона образи героїв і фабулу оповідання.
Проте у виступах декого з літстудійців було й таке, що викликало гострий протест. І коли Залужний надав слово Ніні, вона насамперед гостро відповіла першому промовцеві, критикові-початківцю.
— Ви сказали,— звернулась вона до нього,— що в моєму оповіданні школярів подано в кривому дзеркалі, що вони жорстокі й бездушні, бо ненавидять дівчинку за її п’ятірки з арифметики. Маленька поправка: не "ненавидять", а просто не люблять. Щодо вашого зауваження, то воно зовсім не відповідає дійсності, про це вам тут кинув репліку Іван Олександрович. Так само не відповідають дійсності і ваші слова про те, що весь клас проти школярки Майки. Ви забули про хлопчика Миколу. І забули, треба вам віддати належне, навмисне. Микола — великий пустун, але він став перший на захист Майки. Я його змалювала чуйним і справедливим школярем. Пам’ятаєте, як він сказав: "Щоб наша Клавдія Микитівна змовлялася з Майкою? Хто це придумав? Ану, виходь! Стане Клавдія Микитівна обманювати всіх! Хіба забули, як вона сама вчила нас бути чесними і правдивими!"
Ніна говорила переконливо й красномовно. Вона забула свою ніяковість, забула, що вперше промовляє на занятті справжньої літстудії, що її слухає відомий письменник. Її обурило перекручення з боку критика, і дівчина ніяк не могла зрозуміти: для чого це зроблено, що примушувало його так вчинити? Чи звичайні заздрощі, чи прихована злоба до всього хорошого, яскравого, чи просто бажання лягнути копитом, не розбираючи — аби було дошкульніше?
— Що ж вийшло насправді? — закінчила Ніна.— Те, що не я показала школярів у кривому дзеркалі, а критик, як криве дзеркало, викривив мій твір.
Зірвались несподівані оплески. Залужний усміхнувся. Він докладно почав аналізувати зауваження, з якими виступали літстудійці, говорив про образи в Ніниному оповіданні, хвалив Майку, Миколу і особливо образ вожатої.
— Ви звернули увагу,— казав Залужний,— що вожата не робить ніяких видатних справ? Навпаки, вона не раз припускає помилки, бо несерйозно поставилась до свого високого обов’язку бути старшим товаришем піонерів. Вона готувалася стати архітектором, педагогікою ніколи раніше не цікавилась. Але саме життя поставило перед нею свої вимоги, і дівчина, звернувшись до науки виховання, захопилась нею. Ви помітили, як це показано? А як вожата підтримує Миколу, що захищає Майку, як вона починає завойовувати собі авторитет! Усе це автор подає в скупих, але точних рядках, вожата стоїть перед нами зовсім живою, ми її бачимо в русі, в дії, в зростанні. А тепер...