"Але ж не в цьому річ, якщо йдеться про справедливість", — мовив Карл. Він стояв між вуйком та капітаном і сподівався, що, може, вплив цієї позиції таки дозволить йому домогтися рішення.
Попри те, сам грубник, здавалося, вже ні на що не сподівався. Він наполовину запхав руки за пояс штанів, із-під якого від запальних рухів висмикнувся край візерунчастої сорочки. Це його анітрохи не обходило; він вилив усе своє страждання, тож хай тепер побачать і те дрантя, яке він мав на тілі, а тоді вже хай його виносять звідси. Він подумав собі, що саме служник і Шубаль, як двоє тут найнижчі за званням, мають зробити йому цю останню милість.
Тоді Шубаль матиме святий спокій і вже не впадатиме в шал, як висловився старший касир. Капітан зможе набирати на роботу самих румунів, скрізь заговорять румунською, і тоді, може, й справді все владнається. Жоден грубник уже не патякатиме в головній касі, і тільки його останнє патякання всі зберігатимуть у доволі-таки приязних спогадах, бо воно, як виразно дав зрозуміти сенатор, стало опосередкованою причиною впізнання небожа. А небіж цей, до речі, перед тим не раз намагався посприяти йому, відтак уже заздалегідь більш ніж достатньо віддячився за послугу впізнання; тепер грубникові навіть на думку не спадало ще щось від нього вимагати. До речі, йому теж захотілося бути сенаторовим небожем, капітаном він не був і близько, та з уст капітана врешті пролунає лихе слово. Відповідно до свого наміру, грубник теж намагався не дивитися на Карла, та, на жаль, у цій ворожій кімнаті не було іншого місця, де змогли би спочити його очі.
"Не зрозумій становища хибно, — сказав Кар-лові сенатор, — можливо, тут і йдеться про справедливість, але водночас і про дисципліну. І те, і те — а особливо друге — тут підлягають рішенню пана капітана".
"І то правда", — промурмотів грубник. Ті, хто це зауважив і розчув, зачудовано всміхнулися.
"До того ж ми вже й так страшенно стали на заваді пану капітанові у виконанні його службових справ, що якраз із прибуттям до Нью-Йорка неймовірно помножуються, отож нам час залишити корабель, щоб, на додачу до того всього, нашим щонайвищою мірою зайвим втручанням не перетворювати цієї дріб'язкової сварки двох машиністів на бозна-яку подію. До речі, я досконало розумію твої міркування, любий небоже, але саме це дає мені право чимшвидше тебе звідси вивести".
"Я накажу негайно приготувати човен", — сказав капітан, навіть не намагаючись, на превеликий Карлів подив, бодай якось заперечити вуйковим словам, в яких, поза будь-яким сумнівом, можна було добачити дещицю самоприниження. Старший касир прожогом метнувся до бюрка і телефоном переказав капітанів наказ боцманові.
"Час квапить, — сказав собі Карл, — але, нікого не образивши, мені не вдасться нічого зробити. Не можу ж я взяти та й полишити тепер вуйка, ледве-но він мене віднайшов. Капітан, щоправда, ввічливий, але це єдина його чеснота. В питаннях дисципліни його ввічливість закінчується, і він, без сумніву, вдячний вуйкові за його слова. Із Шубалем я і розмовляти не хочу, мені навіть прикро, що я подав йому руку. А всі решта — то полова".
І він помалу повернувся думками до грубника, витягнув його праву руку з-за пояса і, граючись нею, затримав її у своїй руці.
"Чому ж ти нічого не скажеш? — спитав він. — Чому ти з усім змирився?"
Грубник насупив чоло, він шукав відповідного виразу для того, що збирався сказати. До речі, дивився він донизу, на Карлову та свою руки.
"Адже тобі заподіяли кривду, як нікому іншому на цьому кораблі, я напевно це знаю". І Карл зарухав пальцями туди-сюди між пальцями грубника, який блискучими очима дивився довкруги, так ніби його огорнуло якесь блаженство, якого йому, втім, ніхто не смів узяти за зле.
"Тобі слід боронитися, казати "так" і "ні", бо інакше ці люди так і не знатимуть правди. Обіцяй мені, що так і вчиниш, бо сам я, боюся, з багатьох причин уже нічим тобі не зможу допомогти".
І Карл заплакав, цілуючи грубникову руку; він підніс цю потріскану, майже безживну долоню і тулив її собі до щік, як скарб, із яким доводиться розлучитися. Втім, на ту мить підоспів і сенатор і відтягнув його, хай навіть якнайлегшим примусом, набік.
"Здається, цей грубник геть Тебе причарував", — сказав він і проникливо зиркнув понад Карловою головою в бік капітана.
"Ти почувався полишеним усіма, Ти знайшов цього грубника і тепер йому вдячний, усе це дуже похвально. Але ж, бодай задля мене, не заходь задалеко й навчися розуміти своє становище".
За дверима зчинився галас, почулися крики, ба навіть здалося, що когось грубо штовхнули на двері. Зайшов якийсь матрос, трохи ошалілий, пов'язаний жіночим фартушком. "Там, за дверима, люди", — викрикнув він і стусонув ліктями повітря, ніби й далі був у натовпі. Нарешті він отямився і вже хотів відсалютувати капітанові, коли помітив той фартушок, зірвав його, пожбурив на підлогу і вигукнув: "Це просто-таки огидно, вони пов'язали мені жіночий фартушок". А тоді все-таки клацнув підборами і віддав честь. Хтось спробував засміятися, та капітан суворо промовив: "Ось це я називаю добрим гумором. Ну, і хто ж там за дверима?"
"Це мої свідки, — сказав Шубаль, ступаючи вперед, — прошу ласкаво вибачити за негідну поведінку. Після рейсу люди іноді поводяться, як безумці".
"Негайно кличте їх сюди! — наказав капітан і, тут-таки повернувшись до сенатора, сказав люб'язно, але поспіхом: Чи була би тепер Ваша ласка, шановний пане сенаторе, разом із Вашим небожем піти за цим матросом, який заведе Вас на човен. Зайве казати, якою втіхою і якою честю було для мене особисте знайомство з Вами, пане сенаторе. Надзвичайно хотілося би, щоб незабаром у нас знову з'явилася нагода продовжити нашу з Вами, пане сенаторе, перервану розмову про стан американського флоту, а тоді, можливо, щоб нас знову перебили в такий самий приємний спосіб, як сьогодні".
"Поки що мені вистачає і цього одного небожа, — сказав, сміючись, вуйко. — А тепер прийміть мою глибоку вдячність за Вашу люб'язність і бувайте здорові. До речі, дуже навіть можливо, що ми, — і він сердечно пригорнув Карла, — в нашій наступній подорожі до Европи знову надовше з Вами зустрінемося".