Карл відсунувся набік уздовж перил, даючи їм місце. Звісно, ніхто не змушуватиме його залишитися тут, а якщо Делямарш і спробує, Брунельда відразу його звільнить, якщо він її попросить. Адже вона не терпить його, його очі лякають її. Та коли він ступив крок до дверей, вона все-таки це помітила і сказала: "Куди Ти зібрався, маленький?" Карла аж заціпило від суворих поглядів Делямарша, а Брунельда притягнула його до себе. "Хіба ж Ти не хочеш подивитися на похід?" — сказала вона, притискаючи його своїм тілом до перил. "Знаєш, що все це означає?" — почув Карл її голос позаду і спробував мимоволі вивільнитися від її ваги. Сумно дивився він на завулок унизу, ніби там була причина його смутку.
Делямарш спочатку стояв зі схрещеними руками за Брунельдою, а потім метнувся до кімнати й приніс Брунельді лорнетку. Тим часом унизу вслід за музиками з'явилася головна частина процесії. На плечах велетенського чолов'яги сидів якийсь панок, із цієї висоти не було видно нічого, крім тьмяного відблиску його лисини, над якою він постійно вимахував, вітаючи натовп, циліндром. Довкола нього, ймовірно, несли дерев'яні щити, які з висоти балкона виглядали геть біло; все було задумано так, що ці плакати зусібіч просто-таки прилягали до панка, який височів поміж них. Позаяк усе перебувало в невпинному русі, ця стіна з плакатів постійно розладнувалася і постійно складалася заново. В дальшому оточенні панка, на всю ширину завулка, якщо навіть, наскільки вдавалося в темряві оцінити, і на доволі незначну довжину, все було заповнено його прихильниками, всі як один плескали в долоні і, мабуть, скандували ім'я панка, якесь дуже коротке, але все одно незрозуміле ім'я, мало не виспівуючи його. Окремі, дуже розумно розподілені в натовпі люди тримали автомобільні ліхтарі з надзвичайно потужним світлом, яким вони повільно водили вгору-вниз стінами будинків по обидва боки вулиці. На Карловій висоті світло вже не разило, але видно було, що люди на нижніх балконах, на яких воно падало, ошелешено затуляли очі долонями.
На Брунельдине прохання Делямарш довідався в людей на сусідньому балконі, з якої нагоди цей захід. Карла трохи зацікавило, чи взагалі та яку йому дадуть відповідь. І справді, Делямаршеві тричі довелося запитати, а відповіді все не було й не було. Він небезпечно перехилився через поруччя, Брунельда зі злости на сусідів уже легенько переминалася з ноги на ногу, Карл відчув її коліно. Врешті надійшла якась відповідь, та саме тієї миті на цьому балконі, вщерть напханому людьми, всі голосно зареготали. На це Делямарш щось їм закричав, так голосно, що якби в той момент у цілому завулку не стояв такий галас, усі навколо заклякли би з несподіванки. Хай там як, але наслідок був такий, що сміх неприродно швидко вщух.
"Завтра в нашій дільниці обирають суддю, а той, кого несуть, кандидат", — сказав Делямарш цілком незворушно, повернувшись до Брунельди. "Ні! — вигукнув він трохи згодом, пестливо плескаючи Брунельду по спині. — Нам уже годі зрозуміти, що діється в цьому світі".
"Делямарше, — сказала Брунельда, вертаючись до поведінки сусідів, — як би я хотіла переїхати звідси, якби це не було так складно. Та, на жаль, не можу завдати собі аж такого клопоту". І, тяжко зітхаючи, тривожно й неуважно бгала Карлову сорочку, а сам Карл якомога непомітніше намагався відіпхати ці маленькі товстенькі ручки, що легко йому вдалося, бо Брунельда думала не про нього, її думки були зайняті чимось зовсім іншим.
Але й Карл незабаром забув про Брунельду і терпів вагу її рук на своїх плечах, бо те, що відбувалося на вулиці, дуже його поглинуло. За розпорядженням невеличкої групки чоловіків, що жваво жестикулювали, крокуючи відразу перед кандидатом — мабуть, їхні вказівки мали якесь особливе значення, бо було видно, як звідусіль до них схилилися напружені обличчя, — перед якоюсь корчмою всі несподівано зупинилися. Один із цих чоловіків-розпорядників піднятими руками дав якийсь знак, звернений і до натовпу, і до самого кандидата. Натовп змовк, а кандидат, декілька разів спробувавши підвестися на плечах свого носія і кілька разів знову опустившись, виголосив невеличку промову, під час якої відчайдушно вимахував своїм циліндром. Це було цілком виразно видно, бо під час промови всі автомобільні ліхтарі було скеровано на нього, так що він опинився в самому осерді яскравої зірки.
Тепер уже стало помітне й зацікавлення, із яким вся вулиця стежила за цією подією. На балконах, що їх зайняли однопартійці кандидата, почали виспівувати його ім'я, а над перилами машинально заплескали витягнуті руки. На решті балконів, яких, до речі, навіть була більшість, здійнявся потужний протиспів, що, втім, не був такий згуртований, бо йшлося про прихильників різних кандидатів. Натомість усі противники присутнього кандидата невдовзі об'єдналися в спільному свисті, не раз навіть запускали грамофони. Між окремими балконами спалахували політичні сутички, ще підсилені збудженням цієї нічної пори. Більшість із них були вже в нічній білизні й просто понакидали щось поверх, жінки куталися у великі темні хустки, діти, на яких ніхто не зважав, небезпечно лазили по балконних перилах і в усе більшій кількості з'являлися з темних кімнат, де перед тим були вже спали. Вряди-годи особливо розпалені жбурляли в напрямку своїх противників якісь окремі незрозумілі предмети, іноді вони потрапляли в ціль, але здебільшого просто падали на вулицю, часто спричиняючи там гнівний рев. Коли чоловікам-розпорядникам ставало забагато галасу внизу, барабанщики та сурмачі діставали наказ вступати, і їхній нищівний, поданий зі всієї сили, нескінченний сиґнал перекривав усі людські голоси аж по самі дахи. І завжди, геть раптово — просто не вірилося — вони переставали, на що, вочевидь, вишколена саме на такі випадки юрма на вулиці горланила в цій на мить запалій тиші свій партійний клич — у світлі автомобільних ліхтарів було видно широко розверстий рот кожного зокрема — аж поки противники тим часом схаменуться і вдесятеро голосніше, ніж перед тим, заволають з усіх балконів і вікон, змушуючи нижню партію після її короткої перемоги цілковито, принаймні як здавалося з цієї висоти, замовкнути.