Терезі знадобився якийсь час, аби вивернутися з обіймів надпортьє, і вона вже збиралася заступитися за Карла перед надкельнером, що все ще вислуховував дуже докладні свідчення Беса, як тут швидким кроком увійшла надкухарка. "Дякувати Богу!" — вигукнула Тереза, і якусь мить у кімнаті не було чути нічого, крім цих гучних слів. Тут-таки надкельнер підхопився і відштовхнув Беса набік.
"Отож Ви самі прийшли, пані надкухарко? Через таку дрібницю? Після нашої телефонної розмови я міг би про це й здогадатися, але, щиро кажучи, до кінця не вірив. І це при тому, що справи у Вашого підзахисного гіршають просто-таки на очах. Боюся, я й справді не звільню його, зате буду змушений посадити до цюпи. Послухайте-но самі!" І кивком голови він прикликав Беса. "Спершу я хотіла би кількома словами перемовитися з Росманом", — сказала надкухарка, сідаючи на одне з крісел, позаяк її до цього змушував надкельнер. "Карле, підійди, будь ласка", — сказала вона. Карл послухався чи радше його поволік надпортьє. "Таж відпустіть його нарешті, — гнівно сказала надкухарка, — він же не розбійник якийсь!" Надпортьє і справді відпустив його, але перед тим іще наостанок так сильно стиснув, що від натуги навіть у нього самого аж виступили сльози.
"Карле, — сказала надкухарка, спокійно складаючи руки на колінах, і, схиливши набік голову, подивилася на Карла; це анітрохи не нагадувало допит, — передусім хочу Тобі сказати, що й далі відчуваю до Тебе необмежену довіру. Пан надкельнер теж справедливий чоловік, за це я ручусь. По суті, ми обоє дуже зацікавлені в тому, аби Ти залишився", — на цих словах вона коротко зиркнула на надкельнера, ніби просячи не перебивати. Тим-то він і не перебивав. "Отож забудь усе, що Тобі, можливо, досі тут сказали. Передусім не сприймай аж надто поважно того, що, можливо, сказав надпортьє. Він хоч і неврівноважений чоловік, що при його посаді не дивина, але має жінку і дітей, а тому знає, що хлопця, який у цьому житті може розраховувати лише на себе, не треба зайве карати, бо світ і так про це подбає".
У кімнаті запала цілковита тиша. Надпортьє дивився, вимагаючи пояснень, на надкельнера, а той, похитуючи головою, дивився на надкухарку. Ліфтяр Бес доволі-таки дурнувато шкірився за надкельнеровою спиною. Тереза схлипувала з радости і співчуття, докладаючи неймовірних зусиль, аби цього ніхто не почув.
Та Карл хоча розумів, що це годі витлумачити інакше, як злий знак, дивився не на надкухарку, яка, без сумніву, шукала його погляду, а просто собі під ноги. Руку аж сіпало від болю, сорочка прилипла до рани, власне кажучи, йому слід було би зняти камзол і подивитися, що там діється. Те, що сказала надкухарка, було, звісно, дуже люб'язне, та прикрим чином йому здавалося, що саме через поведінку надкухарки всім має стати зрозуміло: він не заслуговує такої приязні; він два місяці незаслужено втішався надкухарчиною благочинністю, ба навіть і не заслуговує нічого іншого, як потрапити в руки до надпортьє.
"Кажу це, — продовжувала надкухарка, — аби Ти відповідав тепер упевнено, що Ти, наскільки я Тебе знаю, і так, ймовірно, робив би".
"Перепрошую, чи можу я тим часом покликати лікаря, заки той чоловік не сплив кров'ю", — несподівано, але вельми недоречно втрутився ліфтяр Бес.
"Іди", — сказав надкельнер Бесові, який тут-таки вибіг. А тоді надкухарці: "Справа ось яка. Надпортьє не для втіхи затримав тут цього хлопця. Бо внизу, в спальній залі ліфтярів, в одному з ліжок знайшли старанно накритого, п'яного як чіп нікому не відомого чоловіка. Зрозуміло, його збудили і хотіли випровадити. Але той чоловік зчинив страшенний рейвах, кричав, що ця зала належить Карлові Росману, а він його гість, якого той сюди привів і покарає кожного, хто тільки спробує його зачепити. До того ж він іще й тому мусить зачекати на Карла Росмана, що той пообіцяв йому гроші й тепер просто пішов по них. Зверніть, будь ласка, увагу, пані надкухарко: пообіцяв гроші й пішов по них. Та й Тобі не завадить звернути увагу, Росмане", — сказав надкельнер наче принагідно Карлові, що якраз був озирнувся до Терези, яка, мов заклякла, витріщилася на надкельнера, раз по раз то відкидаючи пасемце волосся з чола, або ж геть мимовільно виконуючи цей рух задля нього самого. "Та, можливо, я нагадаю Тобі про якісь зобов'язання. Бо далі той чоловік сказав, що після Твого повернення ви обоє складете нічний візит якійсь співачці, чийого імені, щоправда, ніхто не зрозумів, бо чоловік зміг лише виспівати його".
Тут надкельнер обірвав свою розповідь, бо помітно зблідла надкухарка підвелася з крісла, ледь відштовхнувши його назад. "Я вбережу Вас від решти", — сказав надкельнер. "Ні, прошу Вас, ні, — сказала надкухарка, хапаючи його за руку, — розповідайте далі, я хочу чути все, для того я і прийшла". Надпортьє, який ступив крок уперед, голосно вдаряючи себе кулаком у груди, на знак того, що він від самого початку все збагнув, надкельнер водночас вгамував і стримав словами: "Так, Ви мали цілковиту рацію, Феодоре!"
"Далі вже й нема що розповідати, — сказав надкельнер. — Хлопці як то хлопці, спершу взяли чоловіка на кпини, а тоді між ними виникла сварка, і його, позаяк серед них завжди знайдуться хороші боксери, просто звалили на підлогу; я навіть не наважився спитати, в яких саме і зі скількох місць у нього взагалі йде кров, бо ці хлопці — страхітливі боксери, а п'яний для них, звичайно, легка здобич!"
"Он як, — сказала надкухарка, тримаючись за бильця крісла і дивлячись на місце, з якого щойно підвелася. — Отож промов, будь ласка, нарешті хоч слово, Росмане!" — сказала вона. Тереза перебігла зі свого попереднього місця до надкухарки і вчепилася за неї, чого ніколи раніше не робила на очах у Карла. Надкельнер стояв тут-таки позаду надкухарки, повільно розгладжуючи її маленький, скромний мереживний комірець, що ледь перекрутився. Надпортьє поряд із Карлом сказав: "То як?" — та насправді тільки підкреслив цими словами стусана, якого тим часом відважив Карлові в спину.
"То правда, — сказав Карл розгубленіше, ніж хотів би, через стусан, — це я завів того чоловіка до спальної зали".