Наступного дня Карл наполіг на тому, щоби відразу заступити на службу, хоча надкухарка збиралася подарувати йому цей день на оглядини Рамзеса. Та Карл відверто заявив, що для цього ще з'явиться нагода, тепер же для нього найважливіше взятися до роботи, бо одну, скеровану на зовсім іншу мету працю він уже цілком даремно обірвав в Европі, а ліфтярем починає у віці, коли принаймні сумлінні хлопчаки в природній послідовності вже от-от ладні обійняти якусь вищу посаду. Зовсім слушно, що він починає ліфтярем, але так само слушно, що йому слід особливо поквапитися. За таких обставин оглядини міста навіть не справлять йому приємности. Він не міг наважитися навіть коротенько пройтися, на що його намовляла Тереза. Його переслідувала думка, що як він не буде достатньо сумлінний, то врешті-решт докотиться до Делямаршевого з Робінсоном становища.
У готельного кравця йому приміряли ліфтярську форму, надзвичайно пишно оздоблену золотими ґудзиками і шнурами. Але, одягаючи її, Карл ледь здригнувся від жаху, бо, особливо під пахвами, камзол був холодний, твердий, до того ж вологий від невсихального поту ліфтярів, які носили його перед Карлом. Форму довелося розширити, особливо на грудях, бо жодна з десяти наявних навіть близько не пасувала. Попри необхідне перешиття і попри те, що майстер виглядав на дуже педантичного, — він двічі відсилав уже нібито готову форму назад до майстерні, — все не потривало навіть п'яти хвилин, і Карл вийшов із ательє вже ліфтярем у вузько облеглих штанах і, попри запевнення майстра, дуже обтислому камзолі, що знову й знову спокушав зайнятися дихальними вправами, бо хотілося пересвідчитися, чи взагалі ще можливо дихнути.
А тоді він зголосився до надкельнера, під чиєю орудою мав перебувати, гарного, стрункого чоловіка з великим носом, віком, мабуть, уже за сороківку. Він не мав часу пуститися навіть у побіжну розмову з Карлом, просто прикликав дзвіночком іншого ліфтяра, випадково ним виявився саме той, якого Карл учора бачив. Надкельнер назвав його тільки на ім'я, Джакомо, про що Карл довідався лише згодом, бо в англійській вимові його годі було розпізнати. Отож цьому хлопцеві було доручено ознайомити Карла з найнеобхіднішими вимогами ліфтярської служби, але він виявився такий несміливий і поквапний, що Карл так і не зміг довідатися від нього навіть цього найнеобхіднішого, дарма що показувати майже не було чого. Цілком напевно Джакомо був непривітний іще й тому, що через Карла був змушений покинути ліфтярську службу і його приставили на підмогу покоївкам, а це йому, котрий мав певний досвід, що його він, однак, приховував, здавалося ганьбою. Втім, Карлове розчарування полягало насамперед у тому, що ліфтяр лише остільки мав справу з машинерією, що одним потиском ґудзика урухомлював ліфт, а всі ремонти механізмів і таке подібне були винятково у віданні готельних машиністів, так що, скажімо, Джакомо, попри піврічну службу при ліфті, ніколи навіть не бачив на власні очі ні двигуна в підвалі, ні коліщат усередині ліфта, хоча це його, як він виразно наголосив, дуже втішило. Та й узагалі то була одноманітна служба, а через дванадцятигодинну зміну, поперемінно то вдень, то вночі, така виснажлива, що, за твердженнями Джакомо, її годі було витримати, якщо не навчитися на хвильку засинати навстоячки. На це Карл нічого не сказав, але прекрасно зрозумів, що саме це мистецтво й коштувало Джакомо місця.
Карлові ще й як пасувало, що ліфт, який він мав обслуговувати, призначений тільки для горішніх поверхів, тому він ледве чи матиме справу з вимогливими багатіями. Щоправда, тут він і не навчиться стільки, як деінде, тобто добре воно лише для початку.
Уже за перший тиждень Карл зрозумів, що цілком дає собі раду з цією службою. Мосяж його ліфта був начищений найкраще, жоден із решти тридцяти ліфтів не міг із ним зрівнятися, він сяяв би, либонь, іще більше, якби хлопець, що служив у тому самому ліфті, був бодай приблизно такий сумлінний, а не вважав, що Карлова старанність є виправданням його недбальства. То був народжений уже в Америці хлопець на ім'я Ренель, марнославний, із темними очима і гладенькими, трохи запалими щоками. Він мав елегантний вихідний костюм, в якому у вільні від служби вечори, легко напарфумлений, поспішав до міста; вряди-годи він і Карла просив заступити його ввечері, позаяк нібито мусив піти в родинних справах, його мало бентежило, що сам уже його вигляд аж надто суперечив таким запевненням. Однак Карл усе одно його любив, йому подобалося, коли Ренель у такі вечори перед виходом зупинявся перед ним унизу, коло ліфта, у тому своєму вихідному костюмі, ще трохи перепрошував, уже натягаючи рукавички, а тоді віддалявся коридором. До того ж цими заступаннями Карл просто хотів зробити йому послугу, цілком самоочевидну, як йому здавалося, супроти старшого колеги на початку, в жодному разі це не мало стати звичкою. Бо це вічне їждження ліфтом і так уже було достатньо втомливим, надто у вечірні години він майже не знав перепочинку.
Незабаром Карл теж опанував оті короткі, зате глибокі поклони, що їх вимагали від хлопців-ліфтярів, і навчився злету підхоплювати напивок. Він зникав у кишені його камізельки, і ніхто не зміг би сказати з виразу Карлового обличчя, чи він був великий, чи маленький. Перед дамами він відчиняв двері з невеличким додатком ґалантности і розколисано, поволі заходив за ними до ліфта, бо ті, турбуючись про свої сукні, капелюшки і мантильї, входили зазвичай неквапніше, ніж чоловіки. Під час їзди, оскільки так він найменше привертав увагу, він стояв при самих дверях, спиною до пасажирів, тримаючись за клямку дверей, щоби в мить прибуття рвучко, але й так, щоб нікого не злякати, штовхнути їх набік. Тільки зрідка хтось під час їзди плескав його по плечу, щоби спитати якусь дрібничку, і тоді він похапцем обертався, так ніби тільки й чекав цього, і голосно відповідав. Часто, попри таку велику кількість ліфтів, особливо ж після закінчення вистав у театрах чи по прибутті певних експрес-потягів, виникала така тиснява, що він, тільки-но випустивши нагорі гостей, уже мчав донизу, щоби прийняти там наступних. Він також мав можливість, тягнучи за один із тросів, що проходили крізь кабіну, збільшувати звичну швидкість, однак це було заборонено правилами користування, і, казали, дуже небезпечно. Та Карл цього ніколи й не робив, коли віз пасажирів, і, тільки висадивши одних нагорі, тоді як унизу вже чекали наступні, нехтував обережністю і перебирав трос сильними рівномірними ривками, як матрос. До того ж він знав, що так чинять також інші ліфтярі, і не хотів поступатися своїми пасажирами іншим хлопцям. Окремі гості, котрі подовгу мешкали в готелі, що тут, до речі, було вельми поширеним явищем, вряди-годи усміхом давали зрозуміти, що впізнають Карла, а той приймав такі жести привітности з незворушним лицем, але залюбки. Іноді, коли рух трохи слабшав, він міг дозволити собі прийняти ще й невеличкі особливі доручення, наприклад, привезти відвідувачеві, якому не хотілося зайве підніматися, якусь забуту в номері дрібничку, і тоді сам злітав своїм у такі миті особливо рідним ліфтом нагору, входив до чужої кімнати, де здебільшого скрізь валялися або звисали з вішаків чудернацькі речі, яких він досі зроду не бачив, відчував характерний запах чужого мила, парфумів, рідини для полоскання рота й, ані на мить не затримуючись, поспішав із таки знайденим, попри здебільшого невиразні вказівки, предметом знову донизу. Часто він шкодував, що йому не перепадають більші доручення, для цього були призначені особливі служники та хлопчики на побігеньках, вони долали свої відстані на велосипедах, ба навіть мотоциклах, отож Карл при зручних нагодах мусив удовольнятися коротенькими переходами з кімнат у їдальні або ігрові зали.