— Ваша смілива ідея була справді викликом так званому здоровому глузду, — зауважив Бейлдон і вписав у свою записну книжку новий ієрогліф.
— Ще б пак! — усміхнувся Денхем. — Побудувати штучний острів з льоду в океані на широті сорок п'ятого градуса, де температура поверхневого шару води досягає майже тридцяти градусів тепла, під пекучим промінням сонця — хіба це не божевільна, не фантастична ідея? А тим часом будь-який технік, обізнаний з холодильними установками, не вбачатиме в ній нічого незвичайного. Хіба ми не заморожуємо ґрунти-пливуни, споруджуючи мости, греблі, прокладаючи тунелі? Весь мій "острів" складається з системи труб і постійно діючих холодильних установок. Понтони врівноважують тільки вагу труб. На трубах наростає шар криги. Утворюється штучний айсберг, майже на дев'ять десятих занурений у воду. Те, що острів глибоко занурений, гарантує йому цілковиту стійкість. Найсильніші бурі не страшні йому, він лишається нерухомий, непорушний як скеля. Гігантський ланцюг з якорем утримує острів на місці. В тій частині, де острів стикається з верхніми, теплішими шарами води, його стіни захищає теплоізолюючий матеріал. Сама ж поверхня острова вкрита товстим шаром землі з густою рослинністю: травами, чагарниками, пальмами. Земля, рослини, будівлі оберігають від проміння сонця "шар вічної мерзлоти". Сам же аеродром являє собою справжнє алюмінієве дзеркало, яке чудово відбиває теплові та світлові промені.
Журналіст подивився на фотоапарат, що висів біля вікна, і сказав:
Це, мабуть, дуже красиво? Острів уже зовсім готовий?
— За винятком незначних недоробок. Через два-три дні буде офіціальне відкриття, — відповів Денхем.
"Відкриття Атлантичного океану для регулярних повітряних перельотів на аеропланах... Нова ера в повітряному транспорті... Європа і Америка стануть ближче одна до одної..." — Бейлдон занотовував фрази, які здавалися йому найбільш вдалими й ефектними, — він уже обмірковував статтю про відкриття острова.
Футляр фотоапарата, що висів на ремінцях, раптом відлетів од стіни і вдарився об плече журналіста. Бейлдон і Денхем гойднулись у своїх кріслах.
— Який різкий віраж! Що трапилося? — здивовано і трохи збентежено вигукнув Денхем.
— Ми повертаємо назад! — сказав Бейлдон, поглянувши у вікно.
Амфібія зробила велике коло, друге, третє...
— Треба спитати в пілота, — тривожно промовив Денхем.
І вони з журналістом попростували до кабіни пілота.
— В чому справа, містер П'юзі?
Обличчя пілота було занепокоєне. Біля пілота стояв розгублений бортмеханік.
— Ми не знаходимо острова, — крізь зуби відповів пілот.
— Як "не знаходимо"? Збилися з курсу? — спитав Денхем.
— Ми не могли збитися з курсу, — відповів бортмеханік. — Сорок п'ять градусів північної широти і сорок п'ять західної довготи. Точно. А острова не видно. Керування автоматизоване. Найменше відхилення од курсу в ту ж мить відзначили б апарати.
— То чому ж ми не бачимо острова? — спитав Денхем.
У голові в нього вже наморочилось.
— Очевидно, тому, що наші очі неспроможні бачити неіснуючі речі. Якщо ми не бачимо острова — значить, його немає! — різко викрикнув бортмеханік.
Денхем зблід, похитнувся і схопився за стояк, щоб не впасти.
— Може, несподівано сталася катастрофа, і острів, як Атлантида (це порівняння треба записати), раптово опустився на дно океану? — висловив припущення Бейлдон.
Денхем уже трохи оволодів собою.
— Ніякої катастрофи не могло бути, — палко заперечив він. — А коли б вона навіть і сталася, острів не затонув би враз. Питома вага льоду менша, ніж вага води. А крижані гори миттю не тануть. На острові є радіостанція. Вона розіслала б сигнали біди.
— Але ми взагалі не одержували з острова ніяких радіограм, відтоді як вилетіли з Нью-Йорка, — заперечив Бейлдон.
Це було справді так. І як тільки Денхем не догадався в дорозі встановити з островом радіозв'язок? Але він просто не вважав за потрібне робити це, бо був цілком упевнений, що там усе гаразд.
— А радіомаяк працював? — спитав Бейлдон пілота.
Замість П'юзі відповів знову бортмеханік:
— Сигнали радіомаяка припинилися кілька годин тому.
— Чому ж ви не повідомили мене про це?
Цього разу відповів пілот, який досі мовчав:
— Ми не надавали значення таким дрібницям.
— Чому? — так само запально допитувався Денхем.
— Тому що радіомаяк звичайно працює вночі і в туман. Удень, та ще в таку погоду, він просто не потрібен, — відповів П'юзі.
— До того ж ми одержали повідомлення, що монтаж радіостанції ще повністю не закінчено і тому в її роботі можливі перерви, — додав бортмеханік.
Настала гнітюча тиша. Рокіт моторів здавався зловісним. Амфібія кружляла, мов лелека, що прилетів у старе гніздо і замість знайомої домівки знайшов голе місце.
Денхем хруснув пальцями і хриплим, чужим голосом спитав:
— Що ж нам робити?
— Подумати про себе. У баках лишилося зовсім мало бензину, — злісно відповів бортмеханік, і в цьому тоні механіка Денхем відчув докір собі, більш ніж докір, — обвинувачення.
Бейлдон глянув у вікно. На водній гладіні, наче навмисно, не видно було жодного пароплава, жодного димку.
"Яке щастя, що ми летимо на літаку-амфібії, — подумав журналіст. — Коли скінчиться бензин, ми зможемо спуститися на воду. Розішлемо сигнали біди, і нас підберуть. Ми перебуваємо на пожвавленому морському шляху. Наше становище не таке вже й погане. А от бідолашний Денхем — пропаща людина... Йому не піднятись... Але яка сенсація..."
— Містер Денхем, дозвольте послати радіотелеграму про те, що острів зник?
Денхем глянув тьмяними очима на Бейлдона, помовчав, ніби не розуміючи запитання, потім гостро відповів:
— Ні! — і непевною ходою подибав у кают-компанію. "Оце впертий! Невже він сподівається, що його острів вирине з морського дна?"
— Чому ж "ні"? — не вгамовувався Бейлдон, ідучи за Денхемом.
Денхем не відповідав. Він важко сів за великий обідній стіл і обхопив голову руками. Обличчя його вмить постаріло.
Амфібія все кружляла. Мотори почали захлинатися.
Раптом Денхем стукнув по столу кулаком, підвівся, нервово заходив по каюті і заговорив наче божевільний:
— Так, так, так. Це витівки Вейса. Проклятого Вейса. Це злочин. Острів загинув, лишається рятувати честь. Ні, острів не загинув. Він не може так швидко потонути. Острів зірвався з якоря. Його треба розшукати. Далеко він не міг запливти... Летіти па розшуки.