Знедолені

Сторінка 75 з 215

Віктор Гюго

— То ви не гробар? — ухопився Фошлеван за цю ниточку надії.

— Одне не заважає іншому. Я суміщаю.

Фошлеван не зрозумів останнього слова.

— Ходімо вип’ємо, — сказав він.

Тут необхідно зробити одне зауваження. Хоч який стривожений був Фошлеван, але, пропонуючи піти випити, він не уточнював, хто ж платитиме. Як правило, Фошлеван пропонував піти випити, а дядечко Метьєн платив. Ось і тепер старий садівник кликав нового гробаря піти випити, але платити він і не думав.

Гріб’є провадив із поблажливою посмішкою:

– Їсти-то треба. От я й заступив дядечка Метьєна. Коли ти майже завершив освіту, ти стаєш філософом. До роботи пером я додав працю заступом. Моя писарська будка стоїть на ринку, на Севрській вулиці. Усі кухарки зі шпиталів Червоного Хреста звертаються до мене, я складаю їм послання до молодих солдатиків. Уранці я пишу любовні листи, а ввечері копаю могили. Таке життя, селюче.

Дроги посувалися вперед. Фошлеван, стривожений до краю, оглядався на всі боки. Великі краплі поту скочувалися йому з лоба.

— Але не можна служити двом панам зразу, — сказав Гріб’є. — Треба, щоб я вибрав або заступ, або перо. Заступ псує мені почерк.

Дроги зупинилися.

З жалобної карети вийшов хлопчик-півчий, потім священик.

Одне колесо дрог заїхало на купку землі, за якою видніла яма.

— Оце так кумедія! — повторив Фошлеван, холонучи від жаху.

6. Між чотирма дошками

Хто був у труні? Ми знаємо. Жан Вальжан.

Усе, що він задумав, ішло добре, починаючи від учорашнього дня. Як і Фошлеван, Жан Вальжан розраховував на дядечка Метьєна. Він не сумнівався, що все буде гаразд.

Від чотирьох дощок труни віяло могильним супокоєм. Лежачи в ній, Жан Вальжан мав змогу стежити за всіма перипетіями жахливої гри, яку він провадив зі смертю.

Незабаром після того, як Фошлеван прибив віко труни, Жан Вальжан відчув, що його понесли, а тоді повезли. Коли стало менше трусити, він збагнув, що з’їхали з бруківки на втоптану землю, тобто виїхали на бульвари. З глухого гуркоту він угадав, що дроги переїжджають через Аустерліцький міст. Під час першої зупинки він зрозумів, що під’їхали до кладовища, під час другої він сказав собі: "Це могила".

Раптом він відчув, що труну підняли, а по дошках зашаруділи мотузки, на яких її мали опустити в яму.

Потім у нього запаморочилось у голові.

Мабуть, смолоскипники та гробар похитнули труну й опустили її узголів’ям униз. Коли Жан Вальжан прийшов до тями, він лежав випростаний і нерухомий. Труна лягла на дно.

Йому стало холодно.

Моторошний, урочистий голос виразно промовляв над ним латинські слова, яких він не розумів:

— Qui dormiunt in terrae pulvere, evigilabunt; alii in vitam aeternam, et alii in opprobium, ut videat semper.[22]

І дитячий голос відповів:

— De profundis.[23]

Суворий голос провадив:

— Reguiem aeternam dona ei, Domine.[24]

Дитячий голос відповів:

— Et lux perpetua luceat ei.[25]

Жан Вальжан відчув, ніби на дошки впало кілька крапель дощу. Певно, труну окропили святою водою.

Він подумав: "Скоро це закінчиться. Священик піде, Фошлеван поведе Метьєна випити. Мене покинуть одного. Потім Фошлеван повернеться, і я виберуся звідси. Треба потерпіти ще з годину".

— Reguiescat in pace,[26] — проказав суворий голос.

— Amen,[27] — відповів дитячий.

Напруживши слух, Жан Вальжан почув, як віддаляються чиїсь кроки.

"Ось вони й пішли, — подумав. — Я залишився сам". Раптом він почув над головою мовби гуркіт грому.

То впала на труну перша грудка землі.

Впала і друга грудка.

Одна з дірочок, крізь які він дихав, забилася.

Впала третя грудка.

Потім четверта.

Є випробування, що їх нездатна витримати навіть найсильніша людина. Жан Вальжан знепритомнів.

7. З цього розділу читач довідається, що губити перепустку небезпечно

Ось що відбувалося над могилою, в якій лежав Жан Вальжан.

Коли від’їхали дроги, коли священик і хлопчик-півчий сіли в карету й теж поїхали, Фошлеван, що не спускав з гробаря очей, побачив, як той нахилився і набрав у заступ землі.

Тоді Фошлеван прийняв героїчне рішення.

Він став між ямою й могильником, схрестив руки і заявив:

— Я плачу!

Гріб’є підняв на нього здивований погляд:

— За що, селюче?

— За вино.

— Яке вино?

— Аржантейське.

— Де воно, те аржантейське?

— "Під стиглою айвою".

– Іди ти к бісу, — сказав гробар.

І скинув у яму лопату землі.

Труна глухо загуділа. Фошлеван відчув, що хитається й зараз сам упаде в яму. Він вигукнув здушеним і хрипким голосом:

— Приятелю, ходімо, поки "Стигла айва" ще відчинена!

Гробар набрав у заступ землі.

— Я плачу! — провадив Фошлеван, ухопивши Гріб’є за руку. — Послухайте мене, друже. Я монастирський гробар. Я прийшов сюди допомогти вам. Це таке діло, яке можна зробити й уночі. Почнімо з того, що пропустимо по склянці.

Тим часом, як Фошлеван говорив, чіпляючись за цю останню надію, він у розпачі запитував себе подумки: "Ну, а як він і вип’є? Чи сп’яніє він?"

— Ну, гаразд, — сказав гробар. — Якщо ви вже так наполягаєте, провінціале, ми вип’ємо. Але спершу закінчимо роботу. Раніше я не згоден.

І він розмахнувся заступом. Фошлеван утримав його.

— Це аржантейське, за шість су!

— Он воно що, — сказав гробар. — Ви дзвонар. Дінь-дон, дінь-дон, ви тільки це й знаєте. Ідіть прогуляйтеся.

І кинув у яму другу лопату землі.

Фошлеван дійшов до того стану, коли людина вже не тямить, що вона каже.

— Та ходімо ж вип’ємо! — заволав він. — Я плачу!

— Спершу вкутаймо дитину, — відповів гробар.

І кинув третю лопату.

Потім угородив заступ у землю і додав:

— Адже ніч обіцяє бути холодна, і мрець плакатиме, якщо ми підемо й залишимо його невкритого.

У цю мить Гріб’є нахилився, і кишеня його куртки розкрилася.

Розгублений погляд Фошлевана бездумно ковзнув по тій кишені.

Сонце ще не сховалося за обрій, і було досить видно, отож старий помітив у розкритій кишені Гріб’є щось біле.

Очі у Фошлевана заблищали. Йому сяйнула одна думка.

Він непомітно витяг білий папірець із кишені гробаря. Той, зігнувшись над своїм заступом, не помітив нічого.

Гріб’є кинув у яму четверту лопату землі.

У ту мить, коли він обернувся, щоб набрати п’яту, Фошлеван подивився на нього з глибоким спокоєм і запитав:

— До речі, новачку, а ви маєте перепустку?