— Неправильна адреса!
Бандит, який їздив із нею, з’явився слідом і пішов узяти свою сокиру.
— Неправильна адреса? — перепитав Тенардьє.
— Нікого! — викрикнула вона. — У будинку сімнадцятому на вулиці Сен-Домінік ніхто й слухом не чував про Урбена Фабра!
Трохи відсапавшись, вона провадила:
— Ох і розтелепа ж ти, пане Тенардьє! Цей старий одурив тебе! Ти надто добрий до нього! Та я б йому всю пику почикрижила! Та я б його живцем зварила, а він би признався мені, де його дівка і де його гроші! Ось що я зробила б! Недарма кажуть, що чоловіки дурніші за жінок! А я мчуся, як дурна, ще й на горілку візникові дала, — а в тому домі нікого! Вже я й воротаря розпитувала, й воротарку — ніякого там Урбена Фабра!
Маріус зітхнув із полегкістю. Отже, Урсула чи Жайворонок, — та, чийого імені він не знав, — у безпеці!
Поки його жінка люто галасувала, Тенардьє сів до столу. Кілька хвилин він сидів мовчки, погойдуючи правою ногою і поглядаючи на жаровню з виразом дикої рішучості.
Нарешті він обернувся до бранця і сказав тягучим, здушеним від люті голосом:
— Неправильна адреса? На що ж ти, власне, сподівався?
— Виграти час! — вигукнув бранець громовим голосом.
І в ту саму мить струсив із себе пута; вони були перерізані. Бранець лишився прив’язаний до ліжка тільки за одну ногу.
Перш ніж семеро бандитів устигли опам’ятатись і кинутись на нього, він нахилився до каміна, простяг руку до жаровні, потім випростався, і Тенардьє, його жінка та бандити відсахнулися в глиб горища, побачивши, як він погрозливо підняв над головою розжарене долото, що світилося зловісним синявим світлом.
Під час обшуку, проведеного згодом, поліція виявила в халабуді Горбо монету в два су, розпиляну й оброблену особливим способом; та монета була однією з дивовиж ремісничих досягнень каторги, де невтомно працюють свої Бенвенуто Челліні,[60] виготовляючи досконалі й витончені інструменти втечі. Нещасний, який мріє про волю, часто за допомогою тільки старого ножа примудряється розпиляти монету на дві тонесенькі половинки, видовбати в кожній середину, не пошкодивши барельєфних зображень, і навіть нарізати гвинтову різьбу, за допомогою якої половинки з’єднуються заново. Їх можна закручувати й розкручувати; це вже мініатюрна коробочка. В цю коробочку ховають пружинку з ручного годинника, а ця пружинка у вправних руках перерізає кільця ланцюгів і залізні ґрати. Вважають, що бідолаха в’язень володіє тільки двома су: а він володіє свободою. Отаку саму монету, розкриту на дві половинки, й було знайдено під ліжком у барлозі Тенардьє. Там-таки знайшли і крихітну сталеву пилочку, яка могла вміститися в таку монету. Мабуть, бранець мав при собі цю монету й зумів заховати її в руці, коли бандити обшукували його, а як тільки йому звільнили праву руку, він розкрутив монету й пилочкою перетер свої пута. Звідси й шарудіння, яке почув Маріус.
Щоб не видати себе, бранець не нахилявся, тож не перетер мотузку, якою була прив’язана до ліжка його ліва нога.
Бандити отямилися від першого подиву.
— Будь спокійний, — мовив Гнус до Тенардьє. — Він іще прив’язаний за ногу й нікуди не втече. Я сам примоцував йому ту лапу.
Аж тут заговорив бранець:
— Ви нікчеми, та моє життя не варте того, щоб так за нього боротися. А якщо ви сподіваєтеся змусити мене писати те, чого я не хочу писати, казати те, чого я не хочу казати…
Він оголив по лікоть свою ліву руку й промовив:
— Дивіться.
І в ту саму мить притулив до голого тіла розжарене долото, яке тримав за дерев’яне руків’я в правій руці.
Почулося шкварчання і гострий запах паленого м’яса. Маріус похитнувся від жаху, затремтіли навіть бандити, а обличчя дивовижного старого тільки ледь пересмикнулось, і, тимчасом як розжарене залізо занурювалось у димучу рану, він стояв незворушний, величний, утупивши в Тенардьє погляд, у якому не було ненависті, а страждання розчинилось у сяйві благородного спокою.
— Не бійтесь мене, нещасні, — сказав пан Білий, — і я теж не боюся вас.
І він пожбурив долото у вікно, яке лишилося розчинене. Жахливий розжарений інструмент зник у нічній темряві й упав десь у сніг, щоб там охолонути.
— Робіть зі мною, що хочете, — сказав бранець.
Він був неозброєний.
— Хапайте його! — звелів Тенардьє.
Двоє душогубів схопили бранця за плечі, а бандит у масці, який говорив голосом черевомовця, став перед ним, готовий при найменшій спробі до опору розчерепити йому голову ключем.
У той самий час Маріус почув тиху розмову — ті, хто перешіптувалися, стояли так близько до його перегородки, що він не бачив їх.
— Лишається тільки одне.
— Порішити його?
— Авжеж!
То радилося подружжя Тенардьє.
Хазяїн барлогу повільно підійшов до столу, висунув шухляду й узяв звідти ніж.
Маріус судомно стискав руків’я пістолета. Він ніяк не міг зважитись. Ось уже годину два голоси звучали в його свідомості: один вимагав шанувати батьків заповіт, другий кричав, щоб він урятував пана Білого. Ці два голоси сперечалися, не втихаючи ні на мить, і довели його майже до божевілля. А тим часом Тенардьє уже став перед бранцем з ножем у руці.
У розпачі Маріус оглянувся довкола і раптом здригнувся.
Погляд його ковзнув по столу, і там у місячному світлі він помітив аркуш паперу, на якому виразно розібрав слова, написані сьогодні вранці Тенардьє-старшою: "ЛЯГАВІ ПРИЙШЛИ".
Несподівана думка промайнула в голові Маріуса. Нарешті він знайшов вихід зі своєї безвиході: пощадити вбивцю і врятувати жертву. Він став на комоді навколішки, потягся рукою до аркуша, відламав від перегородки грудку тиньку, загорнув її в аркуш і крізь шпарку кинув згорток у сусідню кімнату.
І саме вчасно. Тенардьє подолав останні вагання й сумніви й підступив до бранця.
— Щось упало! — вигукнула жінка.
— Що там таке? — спитав чоловік.
Хазяйка підібрала з підлоги згорток і подала чоловікові.
— Звідки це взялося? — спитав Тенардьє.
— Звідки в чорта воно має взятися? — сказала дружина. — Залетіло крізь вікно.
— Я бачив, як воно залетіло, — підтвердив Гнус.
Тенардьє розгорнув аркушик і підніс до свічки.
— Це рука Епоніни. А, чорт!
І він показав папірця дружині, а тоді неголосно звелів:
— Драбину! Хутчій! Залишмо сало в пастці і драпаймо.