— Як — нікому не казати? — обурилась Єва-Лотта.
— Ні, моя прекрасна панночко! Це державна таємниця, — мовив дядько Ейнар. — І не забудь цього, а то я знову тебе вщипну.
— Спробуйте-но! — мовила Єва-Лотта.
Сонце засліпило їх, як вони вийшли з темного підземелля, а спека здавалася майже нестерпною.
— А може, я доскочу вашої ласки лимонадом і тістечками, га? — запропонував дядько Ейнар.
Єва-Лотта милостиво кивнула:
— Часом ви, дядьку, можете щось гарне придумати!
Вони сіли в літній кав'ярні до столика біля самого поруччя на березі річки. Звідси можна було кидати крихти жадібним окунцям, що підпливали до берега й замалим не вистрибували з води. Високі липи кидали приємну тінь на столик. А як дядько Ейнар замовив тацю тістечок і три пляшки лимонаду, то навіть Калле почав вважати, що дядькову присутність у місті можна стерпіти.
Дядько Ейнар погойдався на стільці, кинув кілька кришок окуням, потарабанив пальцями об стіл, трохи посвистів і врешті мовив:
— Їжте скільки влізе, але швидко! Не сидіти ж нам тут цілий день.
"Який він чудний, — подумав Калле. — Ніколи не втримається довго на одному місці!"
Він дедалі більше впевнявся, що дядько Ейнар — непосидюща натура. Сам він сидів би тут, у кав'ярні, скільки завгодно, ласував би собі тістечками, дивився на прудких окунців і втішався б сонцем та музикою. Він не розумів, як можна хотіти звідси йти.
Дядько Ейнар позирнув на годинника.
— Стокгольмські газети вже, напевне, прибули, — жваво сказав він. — Ти, Калле, наймолодший і найпрудкіший, скоч-но до кіоску й купи мені газету!
"Аякже, саме я маю бігати", — подумав Калле, та вголос сказав:
— Андерс молодший і куди прудкіший за мене.
— Справді?
— Авжеж, він народився на п'ять днів пізніше. Хоч, звісно, він не такий слухняний, — додав Калле й спіймав крону, що її кинув дядько Ейнар.
"Але я принаймні перегляну її спершу сам, — міркував він, відходячи з газетою від кіоска. — Хоч заголовки й комікси".
Нічого особливого, все як завше. Спершу страшенно багато про атомну бомбу й повно політики, що її ніхто й читати не буде, тоді: "Автобус наскочив на потяг", "Брутальний напад на літнього чоловіка", "Рогатої корови всяк боїться", "Вкрадено великі коштовності" та "Чому ростуть податки".
"Властиво, нічого цікавого", — подумав Калле.
Але дядько Ейнар жадібно схопив газету. Він похапцем перегорнув її, аж поки дійшов до "Останніх новин" і так чимось зачитався, що навіть не чув, як Єва-Лотта спитала, чи можна їй узяти ще одне тістечко.
"Чим він так страшенно зацікавився?" — міркував Калле. Йому дуже кортіло стати позад дядька Ейнара й зазирнути через плече, але він не був певен, що тому сподобається таке. Очевидно, дядька Ейнара цікавило щось одне, бо він скоро покинув газету й не взяв її, як вони вийшли з кав'ярні.
На Великій вулиці їм стрівся поліцай Б'єрк.
— Привіт! — гукнула йому Єва-Лотта.
— Привіт! — відповів поліцай і приклав руку до кашкета. — Ти ще нізвідки не впала й не скрутила собі в'язів?
— Ще ні, — відповіла Єва-Лотта. — Але завтра я думаю вилізти на дозірну башту в міському парку, то, може, й упаду. Якщо, звісно, ви не прийдете і не зсадите мене.
— Доведеться прийти, — мовив поліцай і знову приклав руку до кашкета.
Дядько Ейнар смикнув дівчину за вухо.
— Он що, то ти приятелюєш із поліцією!
— Ой, не смикайте! — мовила Єва-Лотта. — Бо ж він страх який гарний! — Хто? Я?
— Та не ви, а поліцай Б'єрк.
Перед крамницею з господарськими речами дядько Ейнар зупинився й сказав:
— Ад'ю, діти. Мені треба на хвильку зайти сюди.
— Слава Богу, — мовила Єва-Лотта, коли дядько Ейнар зник.
— Таки добре, що він пішов. Бо хоч він і пригощає тістечками, а все ж без нього куди краще, — мовив Андерс.
Потім Андерс і Єва-Лотта, стоячи на мості, змагалися, хто кого переплюне. Калле не лишився з ними. Йому раптом спало на думку поглянути, що дядько Ейнар купить у господарській крамниці. "Азбука детектива", — сказав він сам до себе. Адже можна багато чого довідатися про людину, знаючи, що вона купує в господарській крамниці. "Коли то буде електрична праска, — міркував Калле, — то він хазяйновита натура, а як санки — гм, як він купить санки, то в нього не всі дома! Бо ж улітку йому санки ні до чого. Але можна закластися, що дядько Ейнар пішов туди не по санки".
Калле спинився біля вітрини й зазирнув до крамниці. Там стояв дядько Ейнар, а продавець саме щось йому показував. Калле наставив долоню дашком, намагаючись розпізнати, що продавець показував. То був… то був кишеньковий ліхтарик!
Калле думав так, аж йому голова лускала. Навіщо дядькові Ейнару кишеньковий ліхтарик? Серед літа, коли видно майже цілу ніч! Спершу відмикачка, а тепер ліхтарик! Все це страшенно підозріле! "Отже, дядько Ейнар страшенно підозрілий", — зробив висновок Калле. Однак Калле Блюмквіст не з тих, хто полишає різних там підозрілих типів вештатися без нагляду. Віднині дядько Ейнар буде під особливим наглядом Калле Блюмквіста!
Враз йому сяйнула глибока думка. Газета! Коли підозріла особа вельми цікавиться чимось у газеті, то це теж підозріло, отже, треба приглянутись ближче. Азбука детектива!
Калле помчав до кав'ярні. Газета й досі лежала на столі. Калле взяв її й сховав у пазуху. Знадобиться надалі. Навіть коли неможливо довідатись, що так зацікавило дядька Ейнара, то все ж газета може навести на якийсь слід.
Знаменитий детектив Блюмквіст подався додому і, вельми вдоволений собою, заходився поливати ягоди.
3
— Треба щось придумати, — мовив Андерс. — Не тинятися ж нам так ціле літо. Але що?
Він засунув пальці у свого буйного чорного чуба й глибоко задумався.
— Даю п'ять ере[1] за гарну ідею, — заявила Єва-Лотта.
— Може, цирк? — невпевнено озвався Калле. — А що, якби ми влаштували цирк?
Єва-Лотта стрибнула з гойдалки.
— П'ять ере твої! Відразу ж і починаймо!
— Але де? — спитав Андерс.
— У нашому садку, — сказала Єва-Лотта. — Де ж іще?
І справді, пекарів садок годився майже до всього, то чому ж би не влаштувати там цирку? Перед будинком у садку були чудові квіткові грядки й виполені стежечки, зате позаду, де садок спадав до річки, він ріс сам собою. Кращого місця на всілякі розваги годі й шукати. На рівненькому моріжку дуже зручно було грати у футбол, крокет тощо. Поряд була пекарня, і звідти завше линув чудовий запах свіжого хліба й напрочуд гарно змішувався з духом розквітлого бузку. Коли терпляче кружляти навколо пекарні, то можна дочекатися, що батько Єви-Лотти вистромить з відчиненого вікна голову в білій шапочці й спитає, чи не хоче хто свіжої булочки або калачика. Трохи нижче росло два берести, наче на те й створені, щоб по них лазити. Можна було досить легко дістатися на верхівку, звідки відслонявся гарний краєвид на ціле місто. Видно було річку, що срібною стрічкою звивалася між старими будівлями, садки й невеличку дерев'яну церкву, а віддалік — пагорб із руїнами замку.