Орхідеї мають дуже широке поширення, і умови їх зростання різноманітні. Майже з 500 родів і 20 000 видів цих рослин 90 процентів— жителі тропіків і субтропіків і лише 10 процентів населяють позатропічну частину Північної півкулі. В Європі, зокрема, відомо 250 видів орхідей, у Радянському Союзі — 125 видів, на Україні — 64. Вітчизняні орхідеї виключно наземні рослини, поширені здебільшого на вологих луках, заболочених грунтах, у тундрі, в хвойних, листяних і мішаних лісах... Не ростуть орхідеї лише в пустелях і на Північному полюсі. Та чим ближче до півдня, тим флора цих рослин багатша, особливо це помітно в Криму, на Кавказі, Далекому Сході.
Хоча вітчизняні орхідеї й менші за розміром від тропічних родичів, однак чимало з них не поступається їм красою квітки.
В болотних місцях, де гуляють тумани, Де трави обтрушують росяний град, Ти в сутінках запах почуєш медвяний: "Нічної фіалки" струмить аромат. Когось орхідеї в Бразілії тішать, Немовби метелики, диво-квітки. Та квітка північна нам ближча, рідніша...1
Так писав О. Блок про чудо-квітки. Багато наших орхідей — лікарські рослини, що здавна використовуються у народній медицині. Яйцевидні або кулевидні бульбочки орхідей містять крохмаль і слиз, що легко розчиняються у воді. Висушені бульби відомі в медицині під назвою салеп.
Орхідеї дуже чутливі до найменших змін у навколишньому середовищі, особливо згубно діє на них осушення грунтів, забруднення місцевості хімікатами тощо. Підвищення кислотності також згубно впливає й на гриби, без яких орхідні не можуть обходитися. Це нерідко трапляється при заміні листяних лісів хвойними. Велику шкоду наносять орхідеям люди, які у великих кількостях заготовляють їх на ліки або зривають для букетів. Не дивно, що всі види родини зозулинцевих включені до Міжнародної конвенції про торгівлю видами дикої фауни і флори, які зна-' ходяться під загрозою знищення; деякі види — до "Червоної книги МСОП" та "Червоної книги СРСР", а всі види зозулинцевих, які зростають на території нашої республіки,— до "Червоної книги УРСР", "Для повного збереження наших вітчизняних орхідей,— вважає відомий український радянський ботанік В. І. Чопик,— необхідно взяти всі види орхідних під державну охорону і на цій юридичній основі слід вилучати з господарського вжитку в інтенсивно використовуваному ландшафті невеликі площі по З—5 га під заповідні ділянки й природні заказники; провести облік і картування всіх місцезростань з метою з'ясування їх екології, географії й систематики, що дасть змогу порівняти сьогоднішнє поширення місцезростання з даними, вказаними в літературі й гербаріях попередніх років; ключі для визначення представників орхідних мають бути складені за ознаками надземних частин рослин, які можна розглядати без викопування підземних органів".
Типовий представник наших зозулинцевих — зозулинець шоломоносний. Це багаторічна рослина заввишки 25—50 см, з З—5 темними довгастими листочками. Бульби у неї яйцевидні. Стебло вгорі безлисте. Суцвіття багатоквіткове, щільне, на початку цвітіння пірамідальне, пізніше — циліндричне. Квіти у зозулинця шоломоносного лілово-пурпурові, неправильні. Оцвітина має 6 листків, з них 5 сходяться у вигляді шолома (звідси й видова назва цього зозулинця), а 6-й — трироздільна плямиста губа, що при основі має коротку шпорку.
На прикладі квітки цього зозулинця варто докладніше проілюструвати, як відбувається запилення в орхідей. У даному випадку квітка запилюється джмелем. Він сідає на губу і просуває голову всередину квітки. Навіщо? Бо тут на нього чекає смачний нектар. Пилок у орхідей склеєний у дві грудочки й схований до спеціальних кишеньок. Джмелю тісно в квітці, він вовтузиться й головою натискує на кишеньки. Ті тріскаються, і грудочки прилипають до комахи. Напившись нектару, джміль летить далі й невдовзі приносить пилок на іншу квітку. Цікаво, що під час польоту джмеля грудочки, підсихаючи, нахиляються вперед, що забезпечує їх легше попадання до липкої приймочки.
Плід — коробочка, що розкривається шістьма поздовжніми щілинами. Насіння багато, воно дуже дрібне, без будь-якого запасу поживних речовин. Підраховано, один грам ваги складає 200 тисяч насіння. Це добре, бо вітер легко розвіює його, сприяючи розселенню виду. А щоб насінина проросла, їй, як вже згадувалося, не досить потрапити в грунт, потрібний ще гриб, який, вступивши з нею в симбіоз, забезпечить її поживними речовинами. Та зародок ще довго розвивається під землею, утворюючи кореневі бульби. Іноді проходять роки, перш ніж з'явиться наземна частина рослини. Тепер рослина вже здатна обходитися без гриба. Мине ще кілька років, і аж тоді зозулинець шоломоносний викине свої запашні квіти!
Люди здавна звернули увагу на овальні бульби зозулинця шоломоносного й широко використовували їх як харчовий продукт та з лікувальною метою. Досить з'їсти 40 грамів таких бульб на добу, вважали, приміром, перси, щоб поновити життєві сили організму. Запаси цього зозулинця, як і всіх зозулинців, різко скоротилися внаслідок розорювання земель, випасання на луках худоби, викопування та зривання квітів, нераціональної заготівлі бульб як лікарської сировини. Ще донедавна в республіці заготовлялося їх по кілька центнерів.
Зозулинець шоломоносний — рідкісна зникаюча рослина, охороняється законом у Карпатському заповіднику та Кримському заповідно-мисливському господарстві.
Вчені провадять також роботу по введенню цієї цінної рослини в культуру: зозулинець шоломоносний культивується в ботанічних садах Ленінграда і Москви. Та поки він прийде на грядки, мине ще чимало часу, а зараз найперший обов'язок усіх любителів природи — скрізь, де більш-менш поширена ця рослина (вологі луки, чагарники, лісові галявини, узлісся Карпат, Прикарпаття, Правобережне Полісся, Лісостеп, Гірський Крим, Степ), налагодити її дійову охорону.
А тепер наведемо статус (своєрідне правове положення) інших зозулинців, а також їх поширення та місцезростання.
Зозулинець блідий.
Рідкісна зникаюча рослина. Зростає на гірських луках, лісових галявинах середньої гірської смуги Криму, крім яйли (літнього гірського пасовиська). Випробуваний у культурі в Ленінградському ботанічному саду.