У XVIII ст. квітникарі розгадали секрет виведення нових сортів троянд, вони стали ще красивішими і пахучішими. Важко було знайти цивілізовану країну, де б не розводили троянд. Й понині не втрачається інтерес до цієї прекрасної квітки, що символізує любов і щастя... ...У ХНІ столітті хрестоносці принесли з Тунісу до Франції яскраво-червону пахучу квітку — гвоздику. Вона, мовляв, допомогла їм побороти у поході чуму! Рослина одразу ж сподобалася французам, і вони почали вирощувати її не лише в оранжереях, айв садах. Через три століття гвоздика потрапила в Англію, де її також зустріли із захопленням. Імениті дами прикрашали червоною квіткою свої наряди, і англійські квітникарі на початку XVIII століття вивели біля п'ятдесяти різновидів гвоздики, серед яких особливої слави зажили махрові сорти.
"Це мистецтво,— писав Шекспір в "Зимовій казці",— створено самою природою. Дикий пеньок поліпшуємо щепленням, а від нижньої рослини завдяки вищій бруньці одержуємо квітку й плід... Це буде, звичайно, плід мистецтва — але мистецтва, яке ми вміємо назвати самою природою..." Шекспір дуже любив гвоздики, особливо махрові. Тому, мабуть, один із цих сортів гвоздик і названо іменем великого драматурга.
Якщо в середні віки гвоздика була квіткою палкого кохання, то пізніше вона стала символом боротьби: яскраво-червоні пелюстки нагадували пролетарям краплі крові, пролиті на барикадах. З гвоздиками в петлицях йшли на демонстрації робітники багатьох країн. І сьогодні гвоздика — символ революції, улюблена квітка трудящих.
Є такий термін — "туліпоманія". Означає він захоплення тюльпанами. Інакше й не назвеш той шал пристрастей, що вирував колись у Голландії довкола тюльпанів. Ну хіба не дивацтво — заплатити за цибулину, навіть рідкісного сорту, двадцять чотири мірки пшениці, сорок вісім мірок жита, чотири жирних бички, шість свиней, двадцять овець, дві бочки вина, чотири бочки пива, дві бочки масла, чотири пуди сиру, в'язку плаття і срібний кубок? Тюльпанами захоплювалися всі — од вельможі до бідняка, останньому, правда, нічого було й мріяти про цю квітку. Спекуляція тюльпанами набула надзвичайних розмірів, стала справжнім національним лихом. І тоді Генеральні Штати Голландії прийняли у 1637 році закон, що забороняв спекуляцію квітами. Комерційна облуда спала, та симпатія голландців до чудової квітки залишилася й понині. Голландія постачає тюльпани (і не тільки тюльпани!) у багато країн світу.
Або хризантеми. Дітьми осені називають ці ніжні квіти. З'явилися вони в Європі у культурі не так вже й давно: в 1676 році привезли до Франції дику хризантему, квітка якої була не більша, ніж у ромашки, а вже в 1789 році квітникарі взялися за її розведення. Невдовзі з'явилися різні сорти хризантеми — білі, рожеві, жовті...
Та найбільшої слави зажила хризантема в Японії. Тут вона стала символом нації, знаком державної печатки, герба і вищої нагороди — "Орденом Хризантеми". В Японії ви побачите хризантеми скрізь — і в садах, і на одязі, і на грошових знаках, і на марках, а одне з найсмачніших національних блюд — салат з пелюсток хризантем.
Тепер у світі нараховується близько тисячі сортів хризантем. Пальма першості належить сортам з пір'євидними, махровими і променистими пелюстками.
Хоч ці квіти не пахнуть, та їхня краса нікого не залишає байдужим.
початку XX століття квітникарі не розгадали секрет пророщування насіння цих квітів, після чого їх стали масово розводити в оранжереях.
Орхідейна лихоманка поступово спала. Зараз, коли розроблені ефективні методи вирощування орхідей з насіння, хижацьке їх винищення в природних місцях зростання значно зменшилося.
Так чим же вражає квітка орхідеї? Спершу про саму рослину, бо вона також неабияка.
Орхідеї — багаторічні трав'янисті рослини, що поділяються на дві групи: епіфітні та наземні. Епіфітні живуть на деревах, але не належать до паразитів, бо використовують рослину-гос-подаря лише з однією метою — як опору. Звідки тоді беруть вони поживні речовини? Річ у тім, що в тріщинках кори та в різних заглибинах тропічних дерев нагромаджується чимало пилу, перегною, і таким чином утворюється грунт, на якому благодатно розвиваються орхідеї. А щоб їх не знесло з дерева ані вітром, ані зливою, орхідеї міцно закріплюються на ньому добре розвинутим корінням, здатним до того ж запасати вологу. У деяких ліан-орхідей кореневища та стебла — своєрідні резервуари, де зберігаються значні запаси води і поживних речовин на "чорний день". Листя у багатьох орхідей велике — більше півметра завдовжки. Воно гладеньке, блискуче, добре відбиває палюче сонячне проміння, вода під час шалених тропічних злив швидко стікає з нього на землю. У деяких вічнозелених орхідей темно-зелене листя помережене тонким плетивом жилок різного кольору: від рожевого до золотисто-жовтого. На дереві листя тримається близько восьми років. І хоч в таких орхідей квіти дрібні, однак чимало квітникарів розводять їх у теплицях задля красивого листя. Наземні орхідеї, на відміну від епіфітних, повітряного коріння не мають, стовщені стовбури їм ні до чого: поживні речовини вони відкладають у кореневища та кореневі бульбочки — в землі схованка надійніша! Бульбочок, як правило, дві. Одна стара, зморщена — з неї виросло стебло з листям і квітами; друга — молода, гладенька, вона наповнюється
Диво-квіти орхідеї потрапили в Європу у 1731 році. Привезли їх до Англії з вологих тропічних лісів Південної Америки і теплих країн Азії. Здається, марно було навіть мріяти про масове розведення тендітних, надзвичайно вибагливих рослин в умовах суворого для них клімату. Та неповторна краса, п'янкий аромат так заворожили любителів екзотики, що орхідеї невдовзі стали наймоднішими квітами. Багатії прикрашали ними оселі, жінки приколювали квіти до вечірнього одягу. Для орхідей споруджувалися оранжереї, їх у великих кількостях стали завозити з різних тро-пічнцх країн, особливо з Індії та Бразілії. Виникла, як і колись в голландській історії з тюльпанами, небаченої сили спекуляція. У Франції в 1886 році за одну дуже красиву колумбійську орхідею платили 4200 франків. В Англії за колекцію орхідей з п'ятнадцяти екземплярів просили 2 тисячі фунтів стерлінгів, а було й таке, коли одну орхідею продали за п'ятсот фунтів стерлінгів! "Купівля орхідеї,— писав Герберт Уелс,— це своєрідна спекуляція. Перед вами зморщений коричневий корінець і не більше. Може бути, що рослина гине або вже загинула. Та вона може бути й дорогоцінним надбанням, і — такі випадки не поодинокі,— на очах щасливого власника розів'ється новий різновид, надзвичайний завиток пелюстки якого або особливу ніжність перетворять у скарб. На тендітному стеблі, може трапитись, розквітне предмет ваших гордощів, який принесе вам безсмертя — хіба не своїм іменем треба увіковічнити нововідкрите чудо природи?" Численні експедиції нишпорили у тропіках, щоб виявити в лісах орхідеї. Засліплені прагненням наживи, вони ні перед чим не зупинялися, аби вивезти звідти якомога більше дорогоцінних квітів. Не зупиняло їх і те, що більшість орхідей росли на деревах. В хід ішли пилки та сокири. В Колумбії, приміром, було вирубано чотири тисячі дерев для того, щоб зібрати з них десять тисяч орхідей. Незабаром квітка швидко зникла з лісів Австралії, Панами, частково Колумбії. І хто знає, що було б з тропічними орхідеями, якби на поживними речовинами, завдяки яким наступного року розів'ється рослинка. Більшість наземних орхідей не можуть нормально розвиватися без відповідного температурного режиму, вологи, а також певного виду гри-бів-мікоризоутворювачів. До речі, незнання цього фактора й стримувало колись розведення цих орхідей.