Ранник — отруйна рослина. У худоби, коли вона наїсться його вдосталь, може наступити параліч задніх ніг. Корови у такому випадку дають значно менше молока. Чималий рід вероніки також належить до родини ранникових. Усі, мабуть, знають вероніку лікарську — невеличку повзучу рослинку з голубенькими квіточками. В народній медицині нею лікують простуду і кашель. Не менш популярні і наперстянка великоцвітна та очанка татарська.
Серед отруйних ранникових — дзвінець великий та дзвінець малий. Ці рослини ще й напів-паразити: своїм корінням присмоктуються до
коріння інших рослин і витягують з них частину поживних речовин.
Назву дзвінець вони одержали завдяки плодам. Знаходячись у роздутій сухій чашечці, насіння на вітрі немовби дзвенить. Потрапивши у шлунок, це насіння може викликати запалення кишок і хвороби мозку. Навесні, здебільшого у заростях ліщини і граба, а часом і вільхи та бука, можна зустріти дивовижну рослину: безбарвне м'ясисте стебло з лусковидними листками та суцвіттям великих пониклих квітів. Це рослина-паразит з родини ранникових — Петрів хрест лускатий.
Ранникові нараховують понад 2800 видів (200 родів). Ростуть вони у теплих і помірних областях обох півкуль. В СРСР зустрічається 603 види (43 роди), у нашій республиці — 163 види (23 роди). Один з них — цимбохаз-ма дніпровська — занесений до "Червоної книги УРСР".
Цимбохазма дніпровська. Зникаюча рослина. Цінний для науки вид.
Трав'янистий багаторічник, від 5 до 15 см заввишки з густим сірувато-повстяним опушенням і багатоголовим коренем з короткими бурими лусками біля кореневої шийки. Стебла у цимбохазми дніпровської прості, їх дуже багато. Листки лінійно-ланцетні. Квітки великі, нечисленні, розташовані на коротких квітконіжках у пазухах нижніх листків. Віночок товстий, зовні білувато-пухнастий, з човноподібною губою. Цвіте рослина у червні. Ендемічна реліктова рослина цимбохазма дніпровська розсіяна в Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях. Любить кам'янисті місцинки, степові схили!
Зникає внаслідок порушення природних біотопів та зміни кліматичних факторів. Випробовується в культурі Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (м. Київ).
Цимбохазма дніпровська потребує повної охорони, обліку усіх популяцій, створення заказників. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК АЙСТРОЦВІТІ
РОДИНА АЙСТРОВІ
Найбільша родина рослин. Вона об'єднує понад 25000 видів (близько 1000 родів). Ростуть айстрові по всій земній кулі. Особливо багато їх в гірських районах, степах, пустелях.
Серед айстрових — однорічні трави і напівкущі, ліани, кущі, невеликі дерева. В СРСР відомо близько 3000 видів, в тому числі у нашій республіці — понад 450 дикорослих видів.
Листки у представників цієї родини чергові, іноді супротивні, без прилистків. Квітки невеликі, правильні і неправильні, одно— або двостатеві. Зібрані вони в кошики, що нагадують великі квітки. Запилюються здебільшого комахами, іноді вітром. Плід — сім'янка. Айстрові мають важливе господарське значення. Багато з них культивуються як овочеві культури — топінамбур, латук, цикорій, артишок, естрагон; як олійні та ефіроолійні — соняшник, сафлор, полин, деревій; каучуконоси — гваюла, кок-сагиз; лікарські — ромашка, арніка, цитварний полин, оман; декоративні — айстра, жоржина, хризантема, стокротки, чорнобривці, рудбекія та ін.
Як тут не згадати Олександра Олеся:
Опівночі айстри в саду розцвіли... Умились росою, вінки одягли. І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать...
Багато видів цієї рослини — рідкісні. Серед них чимало ендемічних рослин з надзвичайно вузьким ареалом. Є й такі, запаси яких внаслідок господарської діяльності людини, порушення місцезростань швидко зменшуються. У нашій республіці потребують індивідуальної охорони п'ять видів: айстра альпійська, білотка альпійська, відкасник татарниколистий, деревій голий і сугайник угорський.
Айстра альпійська.
Рідкісна декоративна рослина з розірваним ареалом. Айстра в перекладі з грецької мови — зірка. Придивіться до цієї красивої квітки: чим не багатопроменева зірка?
Квітка айстри насправді — суцвіття-кошик, що знаходиться на самому вершечку стебла. Крайові квітки у кошику язичкові, неплідні, синьо-фіолетові або світло-голубі, серединні — трубчасті, жовті, плідні. Айстра альпійська — багаторічна трав'яниста рослина до 20 см заввишки. Листки має цілісні, довгасто-лопатевидні, чергові. Цвіте рослина у липні — серпні.
Натрапити на айстру альпійську можна тільки у кількох пунктах високогір'я Карпат. Росте на вапнякових скелях в субальпійському поясі на висоті 1700—1850 м над рівнем моря. Найбільше страждає вона від масового зривання квітів на букети. Особливо це помітно на хребті Свидовець, оскільки по ньому пролягає один з найпопулярніших туристських маршрутів. Чималу шкоду чисельності виду
наносять також квітководи-любителі, які викопують рослини з корінням. Охороняється в Карпатському заповіднику. Необхідні заходи охорони — заборона зривання і викопування рослин, створення заказників скрізь, де вид зустрічається.
Білотка альпійська, едельвейс.
Рідкісна зникаюча рослина.
Едельвейс здавна був у гірських народів символом відваги, мужності й кохання. Чимало легенд складено про цю чудову квітку.
Одна із них розповідає про те, як леґінь палко покохав дівчину-красуню. А вона, горда й недоступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече, а вже як над безоднею став, щоб востаннє глянути на світ білий, побачив під ногами диво-квітку. Білою зорею сяяла вона, тремтіли веселки у краплях роси на її шовковому листі... Замилувався квіткою юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав гору високу. "Однесу квітку милій",— прошепотів. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя...
Нині едельвейс став ще й своєрідною емблемою альпіністів. Та натрапити на нього в горах стає все важче й важче.