До них належить і сосна кедрова європейська. Кедр — вічнозелене дерево до 35 м заввишки з ширококонусовидною, низькоопущеною кроною. Хвоя у нього тонка. Довгі, до 12 см, голчасті листки сидять по п'ять на вкорочених пагонах. Шишки товсті, яйцеподібні, коротші, ніж у сосни сибірської. Вони спрямовані вгору або відхилені набік. Насіння дрібне, містить понад 60 процентів олії, їстівне.
Європейський кедр має міцну кореневу систему, росте повільно. Живе до 700 років. У лісі він починає плодоносити в 60-річному віці, а на просторі з 25 років. Дерево це морозостійке, тіньовитривале. Дуже цінні кедрові горішки. їхнє масло використовують у харчовій промисловості, для технічних потреб. З деревини — ароматної, легкої, стійкої проти гниття,— виготовляють меблі музичні інструменти, олівці тощо. Колись використовувалася й смола — "карпатський терпентин". Зустрічається європейський кедр тільки в Карпатах спорадично: відомо близько 10 місцезростань виду на гірських хребтах Горгани, Свидовець, Чорногори. У нашій республіці проходить крайня східна межа ареалу. Росте європейський кедр в гірському лісовому поясі Карпат і на верхній межі лісу, переважно на крутих кам'янистих схилах. Інтенсивна господарська діяльність людини призводить до зникнення виду. Перешкоджають природному відтворенню виду гризуни, які живляться горішками. Чимало їх поїдають і птахи, а для кедрівки це основний корм взимку.
Європейський кедр — красива декоративна рослина. Його вирощують у ботанічних садах, парках. Охороняється в Карпатському заповіднику. Необхідна повна охорона виду — створення заказників в усіх місцях його зростання. Занесений до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЖОВТЦЕВОЦВІТІ
РОДИНА ЖОВТЦЕВІ
Навесні на щедро вмитих повінню весняних зелених луках розпускає свої золотаві пелюстки жовтець. Його яскраві квіти, помітні здалеку, приваблюють багатьох комах, а найперше — бджіл. Цілий день бринить над лугами їхнє гудіння — бджоли-трудівниці збирають нектар...
Жовтців росте у нас чимало, та найчастіше зустрічається жовтець їдкий, жовтець повзучий, жовтець отруйний, жовтець золотистий та ін. Багато з них отруйні, бо містять летку речовину протоанемонін. При висушуванні отруйність рослини зникає, тому не біда, якщо якийсь із жовтців потрапить у сіно. Та жовтці — далеко не єдиний рід цієї величезної родини переважно трав'янистих рослин. Згадаймо хоча б калюжницю, анемону, пшінку, сон-траву тощо. Всього ж родина жовтцевих нараховує 40 родів, а в них — понад 1500 видів. Поширені жовтцеві переважно у помірній смузі Північної півкулі. В СРСР ростуть 522 види (34 роди), на Україні — 125 видів (24 роди).
У природі багато жовтцевих (біля 20 видів) — бур'яни, що засмічують поля. От хоча б жовтець повзучий. Він утворює довгі, до 60 см
пагони, які у вузлах вкорінюються, і дає за рік 66 нових рослин! Водночас чимало жовтцевих — цінні лікарські рослини (борець, горицвіт), окремі з них мають бактерицидні та інсектицидні властивості (сон), містять барвники (коріння горицвіту, приміром, жовту фарбу, пелюстки сокирок польових — синю); є жовтці, багаті на каротин і вітамін С (молоді листки пшінки весняної), їх використовують у їжу. А такі, як орлики, сокирки, сон, купальниця та інші,— прекрасні декоративні рослини.
Окремі рослини з родини жовтцевих потребують індивідуальної охорони. До "Червоної книги УРСР" занесено, зокрема, аконіт Жа-кена, орлики трансільванські, сон білий і сон великий.
Аконіт Жакена.
Рідкісна рослина. У міфологічній поемі римського поета Ові-дія "Метаморфози" читаємо: "Грізні мачухи варять блідо-жовті квіти аконіту". Справді, ця рослина здавна набула недоброї слави через свою отруйність. З аконіту виготовляли отруту для стріл, нею зводили у могилу ворогів, боролися з нападами вовків та інших звірів. Один з видів аконіту — борець вовчий — колись широко використовувався і у нашій країні для отруєння сіроманців. Отруйність аконітів зумовлена наявністю в них алкалоїдів, головний з яких — аконітин. Вони містяться в усіх частинах рослини: у стеблі і листках їх до 0,9 процента, а в суцвітті — до 1,25 процента. Кількість алкалоїдів залежить і від фази вегетації. Найбагатші на них весняні пагони до цвітіння. Смертельна доза аконітину для тварин — 0,2 мг на кілограм живої ваги, а 3—4 мг його вбивають дорослу людину. Людина гине навіть тоді, коли з'їсть м'ясо тварини, отруєної аконітом. Не зайвим буде нагадати, що вживати у їжу можна лише ті рослини, які добре знаєш! Колись аконіт широко використовувався у народній медицині. Зараз через сильну отруйність медики обмежують його застосування. Використовується лише настій з трави аконіту джунгарського, що входить до складу препарату "Акофіт", який лікує радикуліти.
Аконіт Жакена — багаторічна трав'яниста рослина. Стебло прямостояче, 25—50 см заввишки. Бульбокорінь веретеноподібно подовжений. З нього влітку розвиваються 1—2 молоді дочірні бульбокорені, які, перезимувавши, Дають навесні початок новій рослині. Листки у аконіта Жакена пальчастороздільні. Суцвіття — верхівкова китиця з великих неправильних блідо-жовтих квіток. Запилюються тільки джмелями. Цвіте в липні — серпні.
Ця рослина — ендемік Східних Карпат. її можна зустріти тільки в кількох пунктах: на горі Великий Камінь (хребет Чорний Діл у верхів'ї Білого Черемошу); горі Чивчин (у верхів'ї Чорного Черемошу) та на хребті Чорногора. Росте на вапнякових скелях на верхній межі лісу та в субальпійському поясі.
Винищується як декоративна рослина. Охороняється в Карпатському заповіднику. Щоб зберегти цей цінний для науки вид, треба заборонити його збирання, провадити роз'яснювальну роботу серед туристів та населення, створити заказники у місцях зростання. Занесений до "Червоної книги СРСР".
Орлики трансільванські.
Дуже рідкісна декоративна рослина. Ендемічний вид Східних Карпат.
Орлики трансільванські — трав'янистий багаторічник з коротким товстим кореневищем. Стебло у нього пряме, до ЗО см заввишки. Прикореневі листки сидять на довгих черешках. Одиночна квітка повисає на довгій квітконіжці. Яскраво-сині пелюстки при основі утворюють пустотілі гачкоподібні шпорки. Це робить квітку схожою на дзьоб чи кігті хижих птахів. Звідси, напевно, пішла й назва роду. Цвіте рослина в червні — липні. Зустрічається лише в Карпатах на горі Великий Камінь, у верхів'ї річок Суча-ви і Сарати, під перевалом Джогул. В УРСР проходить крайня східна межа ареалу. Ростуть орлики трансільванські на вапнякових скелях, луках, у лісовому поясі до верхньої межі лісу.