Злий дух

Сторінка 2 з 5

Шкурупій Гео

— Що вона говорить? — спитали ми в Доржанова, бажаючи, щоб він переклав нам цю чудну промову.

На наше запитання він стиснув плечима.

— Вона нічого не говорить! Це просто набір окремих слів.

— Вона вважає, — посміхнувся Стрільчук, — що вона Голова Ради Міністрів Монгольської Народної Республіки!..

Монголка промовляла досить довго. Навіть її слухачеві— песикові — набридло слухати, і він згорнувся калачиком коло її босих ніг. Нарешті прийшов доглядач і мовчки підняв на руки цього маленького хворого промовця й одніс на кухню. Там, мабуть, йому дали склянку кумису, щоб він промочив стомлене промовою горло.

— Вона ж божевільна! — раптом занепокоївся Доржанов. — Вона справжня божевільна! Слухайте, лікарю! — знову завів він своєї. — Коли нарешті ви мене випишете звідси? Це ж божевільня! Хіба це лікарня?

Доктор Стрільчук заспокійливо поплескав його по плечу.

— Ви знаєте, що сьогодні не працює канцелярія!.. Завтра я вас випишу.

— Ах, я забув про це! — зітхнув Доржанов. — Ви ще вчора казали мені це!..

— Ви краще розкажіть, як вас лікували лами! Це цікава історія.

Доржанов негайно ж розворушився знову й повеселішав.

— Ви, мабуть, уже знайомі з цією легендою, але вона безпосередньо стосується моєї історії. Огонь — син верховного божества Есеге-Малан-Тенгері, — почав оповідати Доржанов, — і молодший брат Сонця й Місяця. Так сказав мені лама Ерденіділік, що з ним я мав нещастя одної ночі ночувати в горбастому степу, коло вогнища з сухої трави та аргалу.

... Колись, дуже давно, люди не знали вогню. Вони живились сирою їжею й мерзли взимку від холоду.

Ластівка змилосердилась над людьми, вона полетіла на небо і влетіла крізь комин до великої юрти Есеге-Малан-Тенгері. Стариган сидів коло вогнища й курив запашну дунзу із своєї люльки.

Ластівка схопила іскру в дзьоб і майнула геть із юрти. Тенгері помітив крадіжку, схопив кліщі й хотів ударити ластівку, але промахнувся. Стариган влучив її лише по хвості й розсік його на дві половинки.

Ластівка принесла вогонь людям, але хвіст так і залишився в неї розсічений.

Мій супутник, лама, щільно підсів до вогнища, тушкуючись у свій тонкий жовтий халат, і, перебираючи чотки, провадив своє оповідання. Він зосереджено дивився в огонь, і його сухе обличчя було подібне до обличчя середньовічного ченця, інквізитора. Мова його була уривчаста й тиха, наче він увесь час нашіптував закляття.

Це був дивовижний ледар!

Мені самому доводилось підтримувати вогонь, а ця справа, як відомо, досить марудна, бо треба було щоразу підкидати аргал та суху траву, що згоряли напрочуд швидко. Ерденіділік, як звали ламу, навіть не ворушився тоді, коли вогонь підбирався йому під п'яти.

Я часто підводився й притоптував огонь, що розбігався від огнища жадібними струмками, які намагалися продертись у степ і підпалити суху траву. Ця війна з огнем особливо набридала мені, бо не давала можливості полежати й відпочити від довгої їзди верхи. Але мій випадковий супутник не виявляв жодного бажання поворухнутись, лише його довгі кістляві пальці ворушились в одноманітному морочливому ритмі, перебираючи чорне намисто чоток.

Зустрівся я з ним дорогою в Менгитхит — степовий ламський дацан. ЦК Народної партії командирував мене як пропагандиста до Менгитхита на антирелігійну кампанію. Ще перед вечором я обігнав цього ламу, що чвалав на своєму низькорослому конику. Але не минуло й години, як лама знову чвалав поруч мене. Кілька разів я випереджав його, але щоразу він спинявся коло мене, й нам доводилось їхати разом. Він їхав як автомат, жодного разу не змінивши алюру коня. Це була головна причина, що через неї я не міг позбавитися його сусідства, крім того, виявилось, що ми їдемо в одному напрямі.

Довелося з ним розговоритись. Лама Ерденіділік теж їхав до Менгитхита, тільки з іншою метою Завтра мало розпочатись велике релігійне свято "цам" — і він мав взяти участь у святі, як завзятий ритуаліст.

Ніч була зоряна, але темна, як чорний єдваб Ми мусили спинитись у степу й розікласти вогнище. Вогнище, власне, придумав і розпалив я сам, бо лама зліз із коня й пустив його пастися, а сам сів на траву й завмер, як бовванець, чекаючи на світанок.

Тепер наші коні паслися поблизу, смачно хрумкаючи й форкаючи, а ми сиділи коло вогнища, і лама одноманітно викладав різні релігійні закони, що були пов'язані з навколишнім світом.

Іноді він обережно переключав свою розмову на політичні теми, але бачачи, що його переконання не зустрічають в мене підтримки, знову переходив на теми релігійні.

Ці теми в його вустах мене цікавили більше, бо, як пропагандист, я мусив добре розумітись на народних віруваннях та звичаях, — це полегшувало мою роботу.

Але незабаром я посварився з ламою через мою необачну хлопчачу витівку, що призвела врешті до жахливих наслідків.

Причиною дальших подій, на мою думку, було це прокляте вогнище, що мені забагнулося розпалити в степу. Я вже казав про марудну роботу коло нього. Особливо надокучало те, що мені доводилось щоразу підводитись із місця й притоптувати струмки вогню, що виривалися в степ. Лама тим часом, байдуже спостерігаючи мою роботу, як завзятий ледар, що дав священну обіцянку ніколи не ворухнути рукою для будь-якої роботи, оповідав.

— Віддаючи вогневі пошану, треба особливо ним піклуватись і не робити того, що йому не до вподоби!

— Цілком згодний з тобою! — засміявся я. — Маруднішу роботу навіть уявити важко!..

— Я дав обіцянку, — додав далі Ерденіділік, — ніколи не мати діла з огнем! Я його шаную нерухомо!..

— Ці обіцянки чудовий спосіб уникати роботи! — сказав я.

Ерденіділік уважно подивився на мене.

— Ти дуже розумний!—зауважив він.

Я вклонився, віддячуючи за комплімент. Лама зацікавлено поглядав на мене, але розмову свою провадив далі.

— Огонь — молодший брат Сонця й Місяця. Не можна з розмаху кидати дрова в огонь — його можна прибити! Не можна копирсати в огні гострими речами, — можна виколоти йому очі! Не можна жартувати з огнем!..

— Так, жарти з ним погані! — погодився я, вже всоте встаючи й притоптуючи траву, що зайнялася від багаття й загрожувала підпалити степ.

Ці правила, що їх одноманітно викладав Ерденіділік, починали дратувати мене. Крім того, я почував себе стомленим і страшенно хотів спати. Це ще побільшувало моє роздратування.