Коли який-небудь "місяць" пролітає близько від ракети, ви бачите, що він зовсім не круглий. Ці "місяці" мають найрізноманітнішу форму. Один астероїд, скажімо, скидається на піраміду, другий наближається до форми кулі, третій схожий на необтесаний куб, більшість же — просто безформні уламки скель. Деякі летять групами, інші під впливом взаємного притягання зливаються у "виноградне гроно"… Поверхня їх то матова, то блискуча, як гірський кришталь.
"Місяці" справа, "місяці" зліва, вгорі, внизу… Коли ракета сповільнює літ, здається, ніби "місяці" рвучко помчали вперед, але ось ракета знову набирає швидкості, і вони починають ніби летіти повільніше. Нарешті ракета їх випереджає — "місяці" відстають.
Небезпечно летіти повільніше від астероїдів. Вони можуть наздогнати і розбити ракету. Зовсім безпечно летіти в одному з ними напрямі і з однаковою швидкістю. Але тоді бачиш тільки навколишні астероїди. І здається, ніби все стоїть нерухомо — і ракета, і "місяці" зліва, справа, зверху, ззаду. Тільки зоряне склепіння поволі плине, бо й астероїди, і ракета все-таки летять і змінюють своє положення на небі.
Наш капітан волів літати трохи швидше від астероїдів. Тоді небесні брили не налетять ззаду. І разом з тим рухаєшся в рої "місяців", розглядаєш їх, вибираєш. Одне слово виступаєш у ролі гоголівського чорта, який збирається вкрасти з неба місяць. Тільки маленький. У нас ще не вистачає сили зірвати великий астероїд з його орбіти і прибуксирувати до Зірки Кец. Ми боїмося витратити все пальне і стати полоненими астероїда, який захопить нас за собою… Спочатку ми вибирали найменші астероїди. Потрібні були велике вміння і спритність, щоб наблизитися до астероїда без поштовху і взятій його "на абордаж". Капітан так скеровував ракету, що вона, летячи нарівні з астероїдом, якнайближче підходила до нього. Потім бокові вибухи припинялись. Ми пускали в хід електромагніт: адже майже всі астероїди, крім кристалічних, складаються переважно з заліза. Нарешті, коли віддаль ставала зовсім малою, ми виключали електромагніт, залишаючи все інше на силу притягання. Через деякий час ми відчували ледве помітний поштовх. І далі летіли вже впритул з нашим супутником. Спершу, однак, причалювання не завжди проходило добре. Іноді ми досить сильно стикалися з астероїдом. Він — для нас непомітно — відхилявся від своєї орбіти, зате ракета, як легша, відлітала вбік, і доводилось знову маневрувати. Потім ми наловчились "причалювати" дуже добре. Залишалось тільки прикріпити астероїд до ракети. Ми пробували прив'язувати його запасними ланцюгами, пробували вдержувати електромагнітом, але все це було негаразд. Згодом ми навчилися навіть припаювати метеори до оболонки ракети, добре, що сонячної енергії у нас досить, а апарати геліогенного зварювання ми завжди брали з собою.
— Але для цього треба було виходити з ракети? — сказав я.
— Звичайно. Ми й виходили. Навіть подорожували по астероїдах. Пам'ятаю один випадок, — продовжував Соколовський сміючись. — Ми підлітали до великого астероїда, що мав вигляд погано обточеної кам'яної бомби трохи сплюснутої форми. Я вилетів з ракети, вчепився за гострі ріжки астероїда і рушив у кругосвітню подорож. І що ж ви думаєте? На сплюснутих "полюсах" я підводився і стояв на ногах "догори головою", а на опуклому "екваторі" центр ваги перемістився, і мені довелось ставати на голову "догори ногами". Так я й ішов, чіпляючись руками.
— Ця планетка, очевидно, оберталась, і змінювався не центр ваги, а відносна вага, — поправив Тюрін. — Біля поверхні полюсів обертання вага має найбільшу величину і нормальний напрям до центра. Але чим далі від полюса, тим вага менша. Отже, людина, яка йде від полюса до екватора, ніби спускається з гори, дедалі крутішої. Між полюсами і екватором напрям ваги збігався з горизонтом, і вам здавалось, що ви спускаєтесь з зовсім прямовисної гори. А далі ґрунт здавався вже похилою стелею, і вам доводилось хапатися за будь-що, аби не злетіти з планетки… З Землі в кращі телескопи, — продовжував Тюрін, — видно планети з діаметром не менше шести кілометрів. А астероїди бувають завбільшки і з порошинку.
— На яких тільки мені не доводилось бувати, — сказав Соколовський. — На деяких вага така мала, що досить злегка підстрибнути, щоб злетіти з поверхні. Я був на одному такому — з обводом у сімнадцять з половиною кілометрів. Підстрибнувши на метр, я опускався двадцять дві секунди. Зробивши рух не більший, ніж той, який потрібен, щоб переступити поріг на Землі, я міг би тут піднятися на висоту двохсот десяти метрів — трохи нижче, як Ейфелева башта. Я кидав камені, і вони вже не повертались.
— Повернуться, але не скоро, — вставив астроном.
— Побував я і на відносно великій планеті з діаметром лише в шість разів меншим від місячного. Я піднімав там однією рукою двадцять два чоловіки — моїх супутників. Там можна було б гойдатися на гойдалці, почепленій на сурових нитках, збудувати башту шести з половиною кілометрів. Я спробував там вистрілити з револьвера. Що було, можете собі уявити! Якби мене самого не скинуло з планети пострілом, моя куля могла б убити мене ззаду, облетівши навколо астероїда. Вона, мабуть, і досі крутиться де-небудь навколо планети як її супутник.
— Поїзди на такій планеті ходили б з швидкістю тисяча двісті вісімдесят кілометрів на годину, — сказав Тюрін. — До речі, кілька таких планет можна наблизити до Землі. Чому б не влаштувати додаткове освітлення? А потім і заселити ці планетки. Покрити скляною оранжереєю. Насадити рослин. Розвести тварин. Це буде чудове житло. Згодом так само можна буде заселити і Місяць.
— На Місяці то занадто холодно, то занадто жарко, — сказав я.
— Штучна атмосфера під скляним ковпаком і штори зменшать жар сонця. Що ж до холоду ґрунту в місячні ночі, то у мене на це свої погляди, — багатозначно зауважив Тюрін. — Хіба ми не відмовились від теорії розжареного ядра Землі з надзвичайно високою температурою? А проте наша Земля тепла…
— Сонце і атмосферна шуба… — почав геолог, але Тюрін перебив його:
— Так, так, але не тільки це. В земній корі розвивається тепло від радіоактивного розпаду в її надрах. Чому не може бути цього на Місяці? І навіть у більшій мірі? Радіоактивний розпад може підігрівати ґрунт Місяця. Та й не охолола під місячною корою магма… Місяць не такий холодний, як здається. І коли там є залишки атмосфери… Ось чому вас — біолога — включено в нашу експедицію, — звернувся він до мене.