* * *
КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ
У пралісі, у лісі —
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб — увесь льодистий.
Поміст як сонце сяє,
А постіль — білі пухи.
Такий-то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!
А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.
На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, —
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.
А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.
Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.
* * *
ДЗВІНОЧКИ ДЗВОНЯТЬ ДРІБНО
Дзвіночки дзвонять дрібно,
Дзвіночки при санках —
Як біло, як біло-срібно
Прослався рівний шлях.
Саночки линуть сміло,
У птаха взяли лет,
Як біло, біло-срібно
Блищить зими намет.
Гей, міниться перлисто
Між вербоньками путь;
Як чисто, хрустально чисто
Ллєсь воздух в мою грудь!
Інеєм трусить сніжно
На очі на чоло;
Як ніжно, безмежно ніжно
Цілунком обняло.
Садочки мов леліють,
Мов сиплять вишні цвіт;
Я лину в білу мрію,
У казки срібний світ.
* * *
ГАЙ ВЗИМКУ
Не гайся, хлопчику, не гай,
На саночки сідай,
Поїдем, серце, в білий гай,
В казок зимових край.
У гаї молоді дубки
Зросли у височінь
І сніжні одягли шапки,
Підперли неба синь.
Схилилась до дубка сосна,
Задумлива сосна;
В голках — рясна, в шишках — рясна,
Зелена, як весна.
Берізка біла і струнка —
Красуня у гаю —
Вдивлялась в дзеркало струмка
На вроду на свою.
Дзюрчить струмок попід сніжок,
Розказує своє —
Прийшов цапок на бережок,
Водичку чисту п'є.
Промчався зайчик через хмиз,
До потічка прибіг,
Води попив, кори погриз,
Під кущиком приліг.
Збиточна білка молода
Стрибає по сосні,
Шишками в зайчика кида,
Його турбує в сні.
А дятел шишку ту схопив,
Та білці не віддав, —
У дірку від сучка встромив,
Насіння виїдав.
Про шишку білочка не дба,
Бо в неї у дуплі
Багато всякого добра
І ласощі смачні.
Ліщинові горішки там,
Солодкі ягідки
І ще, на закуску білкам,
Засушені грибки.
Тож білочка не журиться,
Чи довго буде сніг:
У кожушку зажмуриться —
І їсть собі горіх.
* * *
МОРОЗ
Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах —
У чоботях пухових.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Хоче когось вкусити.
* * *
СНІЖОК ТРЯСЕ
(Ой, сніжок трясе)
Ой, сніжок трясе
Вільно, вільно —
Засипає все
Густо, рівно.
Порівняв горби
З долинами —
Зрівняє карби
Межи нами.
Ой, сніжок трясе
Біло, біло —
Присипає все,
Що боліло…
Мече, мов в піну
Літ скрижалі:
За ранню вину
Й пізні жалі.
Ой, сніжок трясе
Срібно-сніжно, —
Пригортає все
М’яко, ніжно.
Що зійшло в любові,
В труді, в крові
Тулить в смути дні
До обнови.
Ой, сніжок трясе…
* * *
ЧОРНЕ-БІЛИМ
Кряче ворон, крилом крає
Блакитну світиль.
Рідне поле укриває
Море білих хвиль.
І безмежне, і безкрає
Котиться до ніг.
Чорний ворон, крилом крає
Чорним білий сніг.
А вже стала пригодонька
Чи в лад, чи не в лад,
Закохалася зимонька
В кучерявий сад.
Полюбила, накупила
Пухових кирей,
Кучерики прикрасила
В блискучий іней.
Сни криштальні, сни пропащі, —
Нові дні ідуть…
Ой, вже треба ліпшій, кращій
Залишати путь.
І шепоче зима стиха
В вишневім саду:
Ой, не згадуй, милий, лихом,
Коли відійду.
* * *
НА ЛИЖАХ
Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях
Візьму я бистрі лижі,
Полину, наче птах.
В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!