Мумі-троль взявся до юшки.
Він зиркнув на шафу у кутку і подумав: "Як тішить думка про те, що он там, у шафці, висить твій добрий старий купальний халат; що серед усього нового й тривожного є щось надійне та звичне". Мумі-троль знав, що його халатик був синього кольору, без петельки– вішака, а в одній з кишень напевно лежали сонячні окуляри.
Урешті він озвався:
– Там висять наші купальні халати. Мамин – у глибині шафки…
Вітрогонка простягнула лапку і перехопила у повітрі канапку.
– Дякую, – сказала вона, а тоді обернулася до свого гостя. – Ніколи не смій відчиняти ту шафку! Пообіцяй, що ніколи її не відчиниш!
– Нічого я не обіцятиму, – затято буркнув Мумі-троль, не підводячи очей від тарілки.
Раптом він відчув, що найважливішою зараз для нього справою було таки відчинити шафку й переконатися, чи висить там його халатик. Полум’я у пічці розгорілося і гуготіло в трубі. У купальні було дуже тепло, флейта під столом вигравала свою сумовиту мелодію.
Невидимі лапки прибрали порожні тарілки. Свічка догоріла, ґнотик утопився в калюжці воску. Тепер лише червоне око пічки та рожево-зелений візерунок віконних шибок на підлозі освітлювали кімнатку.
– Я спатиму вдома, – рішуче сказав Мумі-троль.
– Гаразд, – погодилася Вітрогонка. – Місяць ще не зайшов, тож ти легко знайдеш дорогу назад.
Двері самі відчинилися, і Мумі-троль ступив за порогом у сніг.
– Усе ж, – мовив він, – усе ж у тій шафці висить мій купальний блакитний халат. Спасибі за юшку!
Двері зачинилися за Мумі-тролем, і його знову огорнули місячне сяйво і тиша.
Він швидко зиркнув на скуте кригою море, і йому здалося, що далеко на видноколі незграбно прочовгала величезна постать Мари. Тієї Мари, яка здатна погасити усі свічки і знищити усі барви на світі. Вона ввижалася малюкові за кожною прибережною брилою, а у лісі її тінь привиджувалася за кожним деревом.
Урешті-решт Мумі-троль таки добрався до своєї сонної домівки. Він повільно видряпався на велетенську кучугуру з північного боку будиночка і поповз до залишеного прочиненим віконця на горищі.
Повітря у будинку було тепле й пахло мумі-тролями; кришталева люстра, упізнавши господаря, радо дзеленькнула. Мумі-троль притягнув свій матрац і поклав його біля маминого ліжка. Мама ледь чутно зітхнула уві сні, щось пробурмотіла, але він нічого не зрозумів. Потім Мама засміялася сама до себе, відкотившись під стіну.
"Я тут уже чужий, – гірко подумав Мумі-троль. – І не лише тут. Не знаю, що відбувається насправді, а що – у снах".
Мумі-троль миттю заснув, тільки-но торкнувся подушки, а уві сні над ним розпростер свою привітну зелену тінь кущ бузку.
Маленька Мю лежала у своєму понівеченому спальному мішку і сердилася. Надвечір здійнявся вітер і задував просто у печеру. Мокра картонна пачка тріснула в трьох місцях, клапті вовни зі спального мішка безладно пурхали з кутка в куток.
– Гей, сестричко, прокидайся, – штурхнула крихітка Доню Мюмлі у спину. Однак Доня міцно спала і навіть не поворухнулася.
– Я починаю сердитися, – пригрозила Маленька Мю. – Один раз за стільки часу мені потрібна сестра, а вона не бажає прокидатися!
Мю, люто дриґаючи ногами, скинула з себе спальний мішок, підповзла до виходу з печери і заворожено задивилася у холодну пітьму.
– Ну, ви ще про мене почуєте! – буркнула вона похмуро і з’їхала з гірки униз.
Тут, на березі моря, було пустельніше, ніж на краю світу (якщо кому-небудь вдавалося добратися так далеко). З тихим шелестом широкими сірими віялами розвівався по кризі сніг. Узбережжя зникло у темряві ще до заходу місяця.
– Що ж, рушаймо! – скомандувала сама собі Маленька Мю, розгорнувши назустріч колючому північному вітрові свої спіднички.
Її понесло поміж сніговими наметами, вона ковзала, розчепіривши ноги та надійно утримуючи рівновагу, як і годиться справжній Мю.
Світло у купальні давно погасло, і, коли Маленька Мю минала хатинку на причалі, на тлі чорного неба виднівся лише силует гострого дашка. Однак їй зовсім не спало на думку: "Це ж наша стара купальня!" Натомість в носа ударив різкий небезпечний запах зими. Мю спинилася біля берега, щоб прислухатися. Ген далеко-далеко, у Самотніх Горах, завивали вовки.
– Ого, все стає набагато серйознішим, – пробубоніла вона й усміхнулася сама до себе у темряві.
Нюх підказував їй, що десь тут пролягає шлях до Долини Мумі-тролів та будиночка, де неодмінно знайдуться теплі ковдри, а може, навіть новий спальний мішок. І вона попростувала берегом, прямісінько поміж деревами.
Маленька Мю була така крихітна, що її лапки не залишали жодних слідів на снігу.
Розділ третій
Велика Холоднеча
Годинники знову зацокали. Мумі-троль завів усі годинники в будинку, щоб не почуватися надто самотнім. Але лік часу він втратив, тож виставив різні години – ану ж котрась виявиться правильною. Годинники почергово вибамкували години, інколи дзвенів будильник – ці звуки розраджували його. Та все ж Мумі-троль не міг забути найжахливішого – сонце більше не сходило. І це правда: вранішній сірий присмерк поволі переходив знову у довгу зимову ніч, а сонце навіть не з’являлося. Просто зникло, може, закотилося у космос? Спочатку Мумі-троль відмовлявся вірити у таке. Він довго чекав. Кожного дня сходив до моря, сідав на березі і чекав, повернувшись мордочкою на схід. Однак нічого не відбувалося. Тоді повертався додому, щільно зачиняв віконечко горища і запалював на поличці кахельної печі довгу низку свічок. Той, що мешкав під посудною шафкою, так і не прийшов попоїсти, очевидно, жив своїм дуже таємничим і надзвичайно важливим життям.
У морі кригою сновигала Мара, поринувши у власні думки, які нікому не було під силу розгадати, а в купальні у шафці за халатами зачаїлося щось небезпечне. Що поробиш? Таке теж трапляється, хоч і не знати чому, і нічим тут не зарадиш…
Мумі-троль знайшов на горищі коробку з глянцевими листівками й зачаровано, з тужним захопленням розглядав барви літа. Чого на них лиш не було: квіти, сходи сонця, маленькі автомобілі з кольоровими колесами. Блискучі розкішні листівки нагадали йому про втрачений світ.
Спершу Мумі-троль розклав їх на підлозі у вітальні, а потім здогадався наклеїти на стіни. Він клеїв поволі та старанно, щоб заняття вистарчило надовго, а найгарніші листівки почепив над маминим ліжком. Мумі-троль дійшов аж до дзеркала, коли помітив, що зникла велика срібна таця. Вона завжди висіла ліворуч від дзеркала на стрічці, вишитій червоним хрестиком. Тепер залишилася тільки стрічка та темний овал на шпалерах.