Подорожні йшли засніженою місцевістю, а навколо коїлось щось дивовижне. Земля парувала, з пагорбів стікали ручаї, на гілках дерев швидко бубнявіли бруньки, і де-не-де на галявинках уже несміло визирали зелені травинки.
Під живодайним промінням жаркого сонця в Чарівній країні настала весна!
Обганяючи людей, у повітрі з піснями летіли птахи: солов'ї, малинівки, щиглики, зяблики, чижі. Це тимчасові гості Арахни поверталися з її колишніх володінь до рідних гнізд, звідки їх вигнав Жовтий Туман. По деревах стрибали білки й опосуми; а дещо оддалік незграбно прочвалав ведмідь, з острахом скошуючи очі на люте обличчя Тіллі-Віллі.
Спостережливий велетень помітив страх ведмедя і згадав, що не тільки він, а й інші звірі, побачивши його, злякано втікали в кущі.
Тіллі-Віллі зупинився і покликав ведмедя. Той побоявся ослухатись і неохоче підійшов. Не наважуючись дивитися в страшні очі Залізного Рицаря, ведмідь понуро опустив голову.
— Слухай-но, друже, — лагідно звернувся Тіллі-Віллі до ведмедя, — ти, здається, боїшся мене?
— Н-ні, н-не б-боюся, — тремтячим голосом пробурмотів ведмідь, — чого це мені в-вас б-боятися?
— Ось і я так само думаю, — погодився гігант. — Як-не-як я маю заслуги перед країною. Так чому ж ти не хочеш дивитися мені в очі?
— Н-не м-мучте, відпустіть…
І ведмідь раптом прожогом кинувся в найближчі зарості.
Тіллі-Віллі дивився йому вслід ображено, нічого не розуміючи.
— І це їхня вдячність… — сумовито промовив він. Помітивши зажуреного Тіллі-Віллі, Страшило з властивою йому мудрістю вирішив пожаліти його.
— Не засмучуйся, друже, — м'яко сказав він. — Навпаки, тобі треба гордитися, що в твоїх очах закладена маг-не-тич-на сила…
— Ман-ге… Яка?
Страшило повторив.
— Ця сила дається не кожному, — пояснив він. — Ти бачив у когось з людей такі очі/як у тебе?
— Ні, — казав залізний велетень.
— Отож-бо. В твоєму обличчі й особливо очах закладена неповторна ін-ди-ві-ду-аль-ність, і в цьому твоя пе-ре-ва-га перед усіма живими і неживими істотами!
Зачарований довгими і лункими словами, простодушний велетень забув своє горе і весело вигукнув:
— Тепер я не звертатиму уваги на переляк цих диваків!
— І правильно зробиш! — підбадьорив його Страшило.
Подорожні пішли далі. Природа оживала просто на очах.
Кагги-Карр, яка долала шлях на плечі Залізного Рицаря, раптом схвильовано зірвалася з місця.
— Ні, я більше не можу! — закричала вона. — Я повинна негайно приступити до виконання своїх обов'язків!
— А які у вас обов'язки? — невинно запитав Тім.
— Хіба ти не знаєш, що я — Генеральний Директор зв'язку Чарівної країни? — роздратовано вигукнула ворона. — За свої заслуги я навіть нагороджена орденом, але оскільки я не хвалько, то не маю звички його носити.
І тут ворона іронічно глянула на груди Бориля, прикрашені двома орденами.
— Вибачте, ваша величносте, я тут пришелець і не знав про ваше високе звання, — мовив спантеличено хлопчик.
Улещена гучним титулом, Кагги-Карр розповіла компанії про свої наміри.
— Я зараз розішлю повідомлення по всіх напрямках, — сказала ворона. — Всі люди, всі звірі, всі птахи повинні якомога швидше дізнатися про те, що Жовтий Туман щез назавжди і вони можуть повертатися додому. Я надішлю гінців у Підземелля, до Жуванів і рудокопів. Я викличу всіх, хто ховався від Жовтого Туману у володіннях добрих Раміни і Стелли. Нехай швидше відновиться порядок у Чарівній країні!
Енні і Тім з повагою дивилися на цю розтріпану птаху, віл якої так багато залежало і яка прагнула принести щонайбільше користі жителям Чарівної країни.
А Кагги-Карр уже десь. далеко віддавала накази ластівкам і горобцям, які злетілися на її клич.
Кожен новий день подорожі приносив дивовижні переміни. Сніг і лід давно щезли, трава швидко піднімалася із землі, дерева вкривалися густим листям і манили до себе бджіл ароматом пишноквіття.
Енні, Тім і Чарлі Блек радо впізнавали мальовничі пейзана Чарівної країни. Вони самі воскресили цю красу, і тому їхня радість була особливою.
Подорожніх обганяли отари антилоп, бізонів, оленів; вогненно-руді лиси кралися хащами, виглядаючи: чи не потрапить їм на зуби необережний кролик; ящірки виповзали з глибоких нір, де ховалися від морозу.
Кагги-Карр одержувала від своїх зв'язківців донесення по кілька разів на день. Усі вісті були втішні. Маррани вже залишили країну Балакунів, повернулися в свої долини і розпочали сівбу. Покидаючи володіння Стелли, Маррани запевнили гостинних господарів, що віднині вони стануть їхніми вічними друзями і їхні відносини ніколи не будуть затьмарені навіть тінню неприязні.
Жувани і рудокопи залишили сутінкову Печеру і повернулися до своїх затишних жител, зігріті промінням спекотного сонця. Звичайно, услід за ними пішли і ті звірі, що знайшли притулок у Підземеллі. Хитаючись від голоду, жмурячись від незвичного світла, люди, буйволи, антилопи, зайці, єноти розбредалися лісами, повертаючись на обжиті місця.
Турботливий Страшило поцікавився долею Урфіна Джюса. Як пережив колишній король тяжкі тижні снігового полону в своїй самотності? Чи не постраждало його здоров'я?
Чарівний ящик показав Правителю Смарагдового міста і його друзям затишну долину біля підніжжя Кругосвітніх гір, веселий, заново пофарбований будиночок Джюса, оживаючу зелень на садибі.
Городник копав грядки, перекидаючи землю сильними змахами лопати. Вираз обличчя був м'яким, миротворним, чого раніше за ним не спостерігалося. Попередньої похмурості в погляді Урфіна ніби і не було. Поряд на пеньку важно розсівся пугач Гуамоко, який, вочевидь, почав поправлятися після тривалого голоду.
— … Ось так, друже мій Гуамоколатокінте, — вів далі Урфін розмову з пугачем. — Згоден тепер, що я виявився пророком? Адже Арахни вже на світі нема…
— А як ти можеш довести це, господарю? — заперечив пугач, украй улещений тим, що Джюс назвав його повним іменем: адже це траплялося дуже рідко! — Можливо, чаклунка просто схаменулася і повернула людям сонечко з доброї волі?
— З доброї волі, ха-ха-ха! — розреготався Урфін. — Багато в неї доброї волі! Ні, мені абсолютно ясно, що Страшило Мудрий знайшов якийсь цілком незвичний спосіб розправитися з цією злочинницею.