Жовтий туман

Сторінка 4 з 44

Олександр Волков

Гортаючи сувої, чаклунка відкидала ті, в яких не знаходила нічого цікавого для себе. Та ось одна давня подія прикувала її увагу. За Кругосвітніми горами, за Великою пустелею, в різних кінцях величезного материка жили дві добрі і дві злі чарівниці. Добрих чарівниць звали Вілліна і Стелла, а злих — Гінгема і Бастінда. Людські поселення дедалі ближче насувалися до сховищ чарівниць, вони заглянули в свої магічні книги, і всім їм припала до душі Чарівна країна.

Чотири феї рушили у дорогу в один і тон самий час і неприємно здивувалися, зіткнувшись на новому місці проживання віч-на-віч. Вони зчинили сварку, але воювати не наважилися і поділили Чарівну країну.

— Спробували б ці базіки зайнятися дільбою в моїй присутності, — сердито буркнула Арахна. — Вони у мене світу не побачили б більше!

Піддані добрих чарівниць жили щасливо і мирно, однак гірка доля випала Жуванам, підвладним Гінгемі, і Мигунам, якими стала правити Бастінда.

СПРАВИ ДНІВ НЕДАВНІХ

ще повільно спливав вік за віком. Арахна спала зачарованим сном, чотири чарівниці добре чи зле правили своїми народами. Та ось літ за сорок до пробудження чаклунки сталася дивна подія. Одного разу під час урагану в центрі Чарівної країни із-за хмар опустилася величезна куля, під нею гойдався кошик, з якого на землю вистрибнув чоловік у картатому костюмі і з чудернацькою шапкою на голові. Дивний чоловік назвався Гудвіном, і мешканці тих місць прийняли його за Великого Чарівника: адже він спустився з неба і, за його словами, був близьким другом Сонця.

— Добридень, ще один чародій з'явився, — пробурмотіла незадоволено чаклунка, читаючи літопис., — Лізуть сюди, як мухи на мед.

Арахна зовсім забула, що і вона сама з'явилася в Чарівній країні неждано-непрошено.

Гудвін став повелителем Центральної країни. Під його керівництвом було збудоване чудове місто, назване Смарагдовим: воно все сяяло смарагдами, якими оздоблені були міські мури, покрівлі будинків і навіть щілини в бруківці. Гудвін став іменувати себе Великим і Жахливим Чарівником Смарагдового міста.

Читання дедалі більше захоплювало чаклунку, вона просиджувала над літописом цілими днями й навіть забувала вчасно пообідати, що з її апетитом було вкрай дивно.

Нові незвичайні події сталися в Чарівній країні. Ураган, накликаний чаклункою Гінгемою, приніс із-за гір будиночок-фургон, в якому перебувала дівчинка Еллі та її песик Тотошко. Будиночок звалився на злу Гінгему і розчавив її. Песик знайшов у печері Гінгеми чарівні срібні черевички і віддав їх своїй хазяйці.

На місце події з'явилася добра фея Вілліна. Вона сказала, що коли Еллі доб'ється виконання заповітних бажань трьох істот, то Великий Гудвін поверне її на батьківщину, в Канзас. І Еллі, надівши срібні черевички, хоробро попрямувала до Смарагдового міста дорогою, викладеною жовтою цеглою. Її супроводжував веселий Тотошко.

Еллі недовго ждала зустрічі з трьома істотами, котрі мали заповітні бажання. В пшеничному полі вона зняла з кілка солом'яне опудало на прізвисько Страшило. Страшило повідомив, що. його заповітне бажання — одержати мозок.

Далі нові друзі побачили в лісі Залізного Дроворуба. Він стояв там цілий рік, іржавіючи від дощів і негоди. Коли його змастили і він заговорив, Дроворуб признався, що найзаповітніше його бажання — мати любляче серце.

Третьою істотою із заповітним бажанням виявився Полохливий Лев. Він був таким несміливим, що боявся навіть дрібних звірят і найбільше в світі жадав набратися сміливості.

Ця незвичайна компанія, здолавши дорогою безліч перешкод, дісталася до Смарагдового міста і розповіла Гудвілу про Свої бажання. Великий і Жахливий оголосив прохачам, що їхні бажання здійсняться лише в тому випадку, якщо вони переможуть підступну Бастінду.

Це було важке завдання, і все ж вони впоралися з ним, Бастінді судилося померти від води, вона п'ятсот років не вмивалася і не чистила зуби. А Еллі під час сварки облила її відром води, і чаклунка розтанула, немов грудка цукру в склянці чаю.

Коли Еллі та її кумедні і любі друзі повернулися з перемогою і зажадали від Гудвіна виконання їхніх бажань, Великий і Жахливий признався, що ніякий він не чарівник, а просто дурисвіт, який морочить людям голови. Вія страшенно боявся справжніх чарівниць і ховався від них у своєму палаці.

— Я відразу здогадалася, що тут щось негаразд, — чванькувато зауважила Арахна. — Цей самозваний друг Сонця ще з самого початку здався мені підозрілим. Та це на краще — одним ворогом менше.

Зрештою, хоча Гудвін і був фальшивим чарівником, він виявився досить кмітливим, щоб дати Страшилові розумний мозок з висівок, перемішаних з голками і шпильками. Дроворубові Гудвін підвісив у грудях серце з ганчір'я, наповнене тирсою. А Левові дав напитися сміливості із золотого блюдця, де вона шипіла й пінилася. Троє друзів стали гордими і щасливими, їхні заповітні бажання здійснилися.

Гудвіну набридло ховатися від людей, і він повернувся до Канзасу на тій самій кулі, на якій прилетів до Чарівної країни. Замість себе він призначив правителем Смарагдового міста Страшилу Мудрого. Залізний Дроворуб повернувся до Мигунів і став правителем Фіолетової країни. А Сміливого Лева вибрали своїм царем звірі.

— Ти диви, як воно цікаво виходить! — здивувалася Арахна, дізнавшись, чим закінчились пригоди друзів Еллі. — Всі стали знатними особами, правителями і царями. Ну, а дівчинка? Що сталося з дівчинкою?

Читаючи далі сувій, чаклунка дізналася, що Еллі повернулася додому, її перенесли в Канзас чарівні черевички Гінгеми.

Покликавши Кастальо, — а він і був останнім літописцем, — Арахна суворо запитала:

— Слухай-но, малюче, усе, що тут написано про Еллі та її приятелів, правда чи вигадка? Надто все це схоже на казку!

— Все це суща правда, володарко, клянуся життям моїх онуків! — запевнив літописець. — Та це ще нічого, читайте далі, там ви знайдете ще дивовижніші речі.

Арахна, з'ївши трьох биків і двох баранів, ще з більшим інтересом взялася за літопис. З наступного сувою вона дізналася, що чаклунці Гінгемі до її загибелі прислужував злий і заздрісний столяр Урфін Джюс. Коли Гінгему розчавив будиночок Еллі, Урфін пішов у ліс і там жив самотою, нікого не люблячи і ніким не любимий.[3]