Грюкнула хвіртка. Почулися чиїсь важкі кроки.
— Доброго ранку, Раулі! — сказав Г енрі Уїмбуш.
— Доброго ранку, сер! — відповів старий Раулі. Це був найкращий робітник ферми високий, статечний чоловік, який усе ще тримався прямо, з сивими бакенбардами й крутим величним чолом. Серйозний, імпозантний, із шляхетними манерами, Раулі був схожий на англійського політичного діяча середини XIX століття. Він зупинився неподалік, і якийсь час усі мовчки дивилися на свиней, що рохкали та місили гострими ратичками багнюку. Нарешті Раулі повернувся, неквапно, поважно, з гідністю, як робив усе, і мовив до Генрі Уїмбуша.
— Подивіться на них, сер, — сказав він, тицяючи пальцем у свиней, що вовтузилися в багні. — Недарма їх кличуть свиньми.
— І справді, недарма, — погодився містер Уїмбуш.
— Цей чоловік мене приголомшує, — сказав містер Скоган, коли старий Раулі неквапно й велично пішов від них. — Яка мудрість, яка розсудливість! Яка значущість оцінок! "Недарма їх кличуть свиньми". Я теж хотів би з такою самою переконаністю сказати: "Недарма нас називають людьми".
Вони пройшли далі до корівника та стайні. Дорогою їм зустрілися п'ятеро білих гусей, які теж вийшли погуляти цього чудового ранку. Вони спинилися, вагаючись, і загелготали; потім підняли шиї, схожі на нерухомих змій, загрозливо зашипіли й побігли. Руді телята брьохали по грязюці. В окремому хліві стояв бугай, масивний, як паровоз. Це був дуже спокійний бугай, з вічним виразом тупої меланхолії на морді. Він дивився червонувато–коричневими очима на своїх відвідувачів і, пригадуючи те, що недавно з'їв, замислено ремигав, його хвіст шалено бив по боках і, здавалося, не мав нічого спільного з непорушною громадою тулуба. Між його короткими рогами кучерявився трикутник куцої і цупкої рудої шерсті.
— Розкішний екземпляр, — сказав Г енрі Уїмбуш. — Чиста порода. Але він уже старенький, так само як і кабан.
— Відгодуйте його й заріжте, — виголосив містер Скоган, ретельно, мов манірна стара діва, вимовляючи кожне слово.
— Ти не міг би дати цим тваринам трішки відпочити від дітородіння? — спитала Анна. — Мені так шкода цих бідолах.
Містер Уїмбуш заперечливо похитав головою.
— Для мене велика втіха, — мовив він, — бачити чотирнадцять свиней там, де раніше була лиш одна. Видовище такої грубої життєвої сили збадьорює.
— Я радий почути це від вас, — втрутився Гомбо. — Якомога більше життя — ось що нам потрібно. Мені подобається розплодження; все повинно зростати й множитися скільки сили.
Гомбо удався до лірики. У всіх мають бути діти: у Анни, у Мері — десятки й десятки дітей. Він підкреслював свою точку зору, постукуючи ціпком по бичачих боках. Містер Скоган повинен передати свою вченість маленьким Скоганам, а Деніс — маленьким Денісам. Бугай повернув голову поглянути, що там коїться; кілька секунд він споглядав, як барабанить по його боках палиця, і знову одвернувся, очевидно, вважаючи, що нічого особливого не трапилось. Безплідність огидна, неприродна, це гріх перед життям. Життя, життя і ще раз життя. Ребра незворушного бугая лунко вторували словам Гомбо.
Деніс стояв трохи осторонь, спершися на водоколонку, і споглядав усю групу. Пристрасний і збуджений Гомбо був її центром. Інші стояли навколо нього і слухали: спокійний і чемний Генрі Уїмбуш у своєму сірому котелку; Мері з напіврозкритим ротом та очима, що горіли обуренням переконаної прихильниці контролю над дітородінням. Анна дивилася, примруживши очі, й усміхалася, а поруч із нею стояв прямий, як цвях, містер Скоган — його залізна твердість дивно контрастувала з її ефірною грацією.
Гомбо замовк, і Мері, розчервоніла й обурена, розкрила була рота, щоб дати йому відсіч, але не встигла, бо її випередив містер Скоган, що вже промовляв своїм тонким голосом вступні фрази лекції. Не було жодного шансу втулити хоча б слово, і Мері хоч–не–хоч довелося відступити.
— Навіть вашого красномовства, мій дорогий Гомбо, — говорив містер Скоган, — недосить, щоб навернути світ до віри в радощі простого розмноження. Разом з патефоном, кіно, автоматичним пістолетом богиня на ім'я Прикладна Наука піднесла світові ще й інший дар, набагато коштовніший, — засоби, що дають можливість відокремлювати любов від розмноження. Тепер Ерос став абсолютно вільним богом для тих, хто цього хоче. Його гідний осуду зв'язок із Люциною, якщо треба, може бути розірваний. І протягом наступних століть — хто знає? — світ може побачити ще повніший розкол. Я чекаю на це з оптимізмом. Там, де великий Еразм Дарвін та міс Анна С'юард, Лічфільдський Лебідь, експериментували й зазнали поразки, незважаючи на весь свій учений запал, наші нащадки експериментуватимуть з успіхом. На місце огидної системи, створеної Природою, прийде система знеосібленого розмноження. На гігантських інкубаторах стоятимуть довгі ряди вагітних колб, які постачатимуть світові потрібне йому населення. Інститут сім'ї зникне. Підірване в своїй основі, суспільство буде змушене шукати нові принципи існування, а Ерос, прекрасний у своїй безвідповідальній свободі, веселим метеликом пурхатиме з квітки на квітку по осяяному сонцем світові.
— Звучить чудово, — зауважила Анна.
— З далеким майбутнім завжди так.
Блакитні порцелянові очі Мері, ще серйозніші і здивованіші, ніж завжди, нерухомо дивилися на містера Скогана.
— Колби? — перепитала вона. — Ви справді думаєте, що це буде? Колби…
Містер Барбік'ю-Сміт прибув у суботу опівдні, якраз до чаю. Це був низенький черевань з дуже великою головою і зовсім без шиї. Замолоду його гнітило, що в нього немає шиї, однак він заспокоївся, коли прочитав у Бальзака в "Луї Ламбері", що всі великі люди відзначалися такою ж особливістю, і пояснення цьому просте й очевидне: велич полягає саме в гармонійному функціонуванні голови й серця; чим коротша шия, тим ближче один до одного ці два органи; аг§ а 1 (отже)… Це було переконливо.
Містер Барбік'ю-Сміт належав до когорти газетярів старої школи. Він гордовито носив свою лев'ячу голову з широким низьким чолом і гривою напрочуд бридкого чорного з сивиною волосся, що зачісувалося назад. І чомусь він завжди здавався брудним — правда, тільки трішечки. Замолоду він весело іменував себе представником богеми. Тепер містер Барбік'ю-Сміт таких слів не вживав. Тепер він був Учитель, щось на зразок пророка. Деякі з його книжок про Розраду Духу й Духовну Настанову вже було видано тиражами, що сягали ста двадцяти тисяч.