Тож я подався до молочного бару. Довелося якийсь час почекати, доки в залі залишилася сама офіціантка. Ця справді невеличка на зріст гладуха, яка недавно приїхала із села і досі не може повірити, що вона справді живе в Парижі…
Я зайшов і запитав:
— Ви знайомі з добродієм Карлом?
Вона зашарілася, занепокоєно глянула на відчинені двері й прошепотіла:
— Хто ви? Навіщо це вам знати?
— Проста довідка. Я з поліції.
— В чому його звинувачують?
— Ні в чому. Це звичайна перевірка. Ви заручені?
— Можливо, ми колись і поберемося, та він досі мені ще не освідчився…
— Ви зустрічаєтеся з ним кілька разів на тиждень?
— Кожного вільного вечора…
— І чекаєте на нього за кілька кроків від особняка на авеню Жюно?
— Хто це вам сказав?
Тут з'явилася опасиста молодиця. Дівчина не розгубилася й голосно сказала:
— Ні, мосьє, в нас немає горгонзоли, є лише сир рокфор… Та в них майже однаковий смак…
Мегре всміхнувся.
— Вам довелося купити рокфору?
— Я сказав, що моя дружина любить лише горгонзолу… Оце і все, пане комісар… Не знаю, що розкажуть ще увечері мої колеги… А як там бідолашний Лоньйон?
— Я щойно дзвонив до лікарні. Лікарі ще нічого певного не кажуть, а він досі не опритомнів. Схоже на те, що друга куля зачепила верхівку правої легені, але в його теперішньому стані зробити рентген неможливо…
— Хотів би я знати, що він таке відкрив, щоб у нього стріляли. Коли б ви бачили того голландця, то здивувалися б не менше за мене. Важко навіть собі уявити, щоб такий поважний пан…
— Зробіть, будь ласка, одну річ, Шінк'є… Коли всі ваші люди повернуться до відділка, а особливо, коли заступлять на нічне чергування, накажіть їм зайнятися жінками… Як ви мені сказали, деякі з них приходили до особняка пішки. Отже, можна припустити, що вони мешкають десь поблизу. Звеліть також густим гребінцем прочесати нічні кабаре. Коли вірити вашому старому інвалідові, то навряд чи треба. шукати на тротуарах… Ви розумієте, що я маю на оці? Цілком можливо, що кінець кінцем пощастить знайти одну з тих, що побувала на авеню Жюно…
Певна річ, було б не менш цікаво знайти Марінетту Ож'є.
Та Моер зі своїми сотнями зразків річкового піску щось не поспішав вивести його на слід.
4. ВІДВІДИНИ ГОЛЛАНДЦЯ
— Алло! Голландське посольство слухає… — У трубці лунав молодий свіжий голос з легеньким акцентом, від самого звуку якого в уяві поставали пейзажі з вітряками, мов на коробках какао.
— Пробачте, мадемуазель, але я хотів би поговорити з першим секретарем…
— Хто його просить?
— Комісар Мегре з Управління карного розшуку.
— Зачекайте хвилинку. Я подивлюся, чи в себе зараз пан Гудекамп…
Згодом у трубці почувся знову той самий голос:
— Пан Гудекамп зараз на нараді… Я можу дати вам телефон другого секретаря, пана де Вріеса… Не кладіть трубки…
За хвилину в трубці залунав чоловічий голос, певна річ, уже не такий свіжий, з помітнішим акцентом.
— Це Хуберт де Вріес, другий секретар посольства Нідерландів…
— З вами говорить головний комісар Мегре, начальник бригади карного розшуку…
— Слухаю вас…
В уяві комісара відразу постав сухий підозрілий молодик — недарма ж він лише другий секретар — білявенький, певно, одягнутий аж надто елегантно, як це водиться з людьми півночі.
— Я хотів би навести довідки щодо одного з ваших підданців, який уже давно живе в Парижі… Певно, ви його знаєте…
— А де ви зараз, мосьє Мегре?
— У своєму кабінеті на набережній Орфевр.
— Не ображайтесь, якщо я сам до вас зателефоную. Минуло принаймні п'ять хвилин, поки в комісаровому кабінеті задзвонив телефон.
— Даруйте, мосьє Мегре, але до нас щодня дзвонять усякі люди і часом привласнюють собі чужі титули. Здається, ви хотіли запитати в мене про когось із голландців, що мешкають у Парижі?
— Про пана Норріса Йонкера…
Комісарові чомусь здалося, ніби його співрозмовник на тому кінці проводу раптом насторожився.
— Ви його знаєте?
— У нас в Голландії не менше Йонкерів, як у вас Дюранів. Норріс також досить поширене ім'я…
— Цей Норріс Йонкер — родич амстердамських банкірів.
— Банк "Йонкер-Хагг і компанія" один із найдавніших у нашій країні. Старий Кеес Йонкер помер років п'ятнадцять тому, і, коли не помиляюся, всі справи перейшли до його сина Ганса.
— А Норріс Йонкер?
— Особисто я з ним не знайомий.
— Але ж вам відомо, що такий існує?
— Певна річ! Здається, він член гольф-клубу "Сен-Клу"… Цілком можливо, що там могли зустрітися…
— Він одружений?
— Еге ж, з однією англійкою… Принаймні так мені казали. Дозвольте і собі запитати вас, мосьє Мегре, чим вас цікавить пан Норріс Йонкер?
— Він мене цікавить остільки, оскільки…
— Ви з ним бачилися?
— Ще ні!
— Ви не гадаєте, що вам було б значно краще звернутися безпосередньо до нього самого? Далебі, я зможу дати вам його адресу…
— Я її знаю.
— Норріс Йонкер рідко буває у нашому посольстві. Bin належить до родини не тільки респектабельної, але й вельми видатної, і в мене є всі підстави гадати, що він сам людина вельми шанована… Його колекція картин славиться на весь світ…
— А що ви знаєте про його дружину?
— Мені було б легше відповісти, коли б я знав, що саме вас цікавить. Як мені розповідали, пані Йонкер народилася на півдні Франції і вийшла заміж за англійця Герберта Мура, родом із Манчестера, власника заводу шарикопідшипників.
— У них немає дітей?
— Здається, немає.
Мегре зрозумів, що більше нічого від нього не доможеться, і набрав інший номер, номер оцінника, з яким не раз мав справу і якого часто запрошували як експерта під час судового розслідування.
— Пан Манессі? Це Мегре…
— Зачекайте хвилинку, я зачиню двері… О! Тепер я вас слухаю… Ви вже вдарилися в живопис?
— Яв ньому нічогісінько не тямлю. Ви часом не знаєте голландця на ім'я Норріс Йонкер?
— З авеню Жюно? Я не тільки його добре знаю, але й провадив за його рахунок експертизу деяких картин. У нього одна з найліпших колекцій живопису другої половини дев'ятнадцятого та початку двадцятого сторіччя…
— Виходить, він дуже багатий?
— Його батько був банкіром і теж аматором живопису. Норріс Йонкер зріс поміж шедеврів Ван-Гога, Піссаро, Мане, Ренуара. Нічого дивного, що він одійшов від фінансових справ. По смерті батька він успадкував значну частину його полотен, а дивіденди, котрі йому сплачує брат, дозволяють йому дедалі збільшувати свою колекцію…