— Ви чого розпхикалися?
— Ой синочки мої, шкода мені вашого батечка! Не знаєте ви, хто він був для мене!
Саме тоді з гачка на дверях Фері зняв жилетку. Старій стислося серце: в кишені жилетки була червона люлька.
Молодший поклав руку на косу. Обидва довго й серйозно роздумували, кому більше поталанило. Та бідолашна мати бачила тільки те, що й торбу, і червону люльку загріб собі молодший син — огидна й підступна гадина, що поривається піти з села. І стара узяла страшенну ненависть на сина.
— Собаки ви! — мовила вона, сварячися кулаком.— Тільки що поховали батька, а ви вже накинулися на його добро. Воліла б вас поховати, аніж отаке бачити.
Та синам було не до неї. Вони хапливо збирали-скидали всілякий мотлох, обдивлялися, гмукали та хмикали і два дні безперестану мудрували, — поки все не поділили.
На той час хату вже зайняв новий наймит. Уже мати на сусідській підводі перебралася до попа разом з ліжком, постіллю та старою скринею. А хлопці досі не дійшли кінця. Вони вже так зненавиділи одне одного, що обоє твердо знали: в майбутньому жоден з них навіть не гляне у бік брата... Хлопці виросли в цій старезній халупі серед цього мотлоху і ніколи навіть у голові собі не покладали вибирати, ділити щось... Їх оточували родинний лад та спокій. А тепер раптом і меблі, і одяг, навіть іржаві гвіздки перетворилися ніби в живі ворожі істоти. Поміж братами стало те, про що вони перше не знали,— власність. Тепер брати ладні були через якусь драну ряднину штрикнути одне одного ножем.
Нарешті вони таки впоралися з дільбою. Та молодший раптом побачив у глибині двору довгий і геть непридатний жолоб, з якого колись овець напували.
— А це ми ще не поділили,— сказав він.
— Еге,— похмуро промимрив старший.
— Що йому вчинимо?
Новий наймит підійшов до них і сказав лукаво:
— А ви його навпіл розріжте!
Наймит, звичайно, глузував. Бо яка користь з жолоба, коли його розрізати надвоє. Та старший, що був хазяйновитіший, зметикував: коли розріжуть, то він до відрізаного кінця приб'є дощечку — і жолоб ще послужить. Молодший, звичайно, не понесе його до міста — йому однаково. Він або подарує його комусь, або виміняє в шинкаря на пачку тютюну...
Мігаль поклав пилку поперек жолоба. Та Фері розгадав братів намір. "Гм, ще брат, гляди, з цим жолобом забагатіє. Він згодиться йому для поросяти. Коли брат продасть порося — купить телицю, а продасть корову — купить хату і стане господарем. А я — жебрак на дорозі..."
І молодший схопив пилку — та й поклав її вздовж жолоба...
Так і розпиляли вони жолоб уподовж на дві частини, аби нікому з нього користі не було...