— Ось якого вчителя знайшов, Катерино Борисівно, тобі наш старик Михайло Семенович (Щепкін — Дмитро Чуб). "Тарас Григорович, — згадує далі Піунова, — струшував з коміра своєї шуби сніг, а я кинулась помагати скинути її".
— Не треба, не треба, серденько. Тарас давно сам себе і одягає, і роздягає, — весело сміючись і скидаючи свою важку шубу, сказав Шевченко".
З того дня почались у них лекції української мови. Перед самою виставою Тарас Григорович сказав: "За вас, Катрусю, я спокійний", — і пішов дивитись виставу.
Піунова, як видно із Шевченкового щоденника, зіграла свою ролю так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, за словами Щепкіна, більше всіх шалів у театрі: він страшенно кричав і тупав ногами.
Після того Тарас Шевченко дуже часто відвідував Катрусю, приносив їй книжки і читав їх разом з нею.
"Тарас Григорович, — згадує вона, — любив мене, як свою рідну дитину і навіть ще палкіше..."
Певно, що Піунова припала до серця нашому поетові, можливо, дійсно, як твердить П. Зайцев, в її особі він знаходив якусь частку своєї трагічної Оксани. Він часто відвідував її, ходив з нею по знайомих, де їх радо зустрічали. Шевченко був завжди веселий, багато жартував. Закохавшись, Т. Г. намагався одночасно впливати на її досить провінційний світогляд, на її смаки. Проте, про свої почуття він, певно, не говорив або вона не сприймала того серйозно. Бо коли він, нарешті, зайшов у справі одруження до її батьків, то це сприйняли з несподіванкою.
Це було, як згадують його друзі, так: Шевченко приїхав до Піунових, але дівчина саме збіралася йти на репетицію. Поет цього разу був серйозний, зосереджений, що навіть налякало дівчину, і вона хотіла швидше піти.
— Почекай, дівчино, вернись! — сказав їй жених.
— Пустіть, мені треба на репетицію.
— Серденько моє, почекай.
Наречена вернулась до хати, де сидів її батько.
— От і батько! — сказав Шевченко і попросив покликати матір. На його прохання, всі сіли. Лише Катруся стояла посеред кімнати, не здіймаючи капелюшка. І Шевченко тут попросив батьків віддати за нього дочку. Дівчина стояла ні жива, ні мертва, від жаху.
Мати Піунової намагалася знаками випровадити її з кімнати — і вона бігом кинулась геть із хати, кричучи, що їй ніколи, що вона поспішає на репетицію.
Мати намагалася довести, що вона ще дитина, а він значно старший, щоб пом’якшити відмову.
Після того Т. Г. деякий час іще намагався тримати зв’язки, надсилати літературу, але, побачивши небажання навіть підтримувати знайомство, пише їй цікавого змістовного листа, з якого яскраво бачимо його ставлення до Піунової.
"Люба і щироповажна Катерино Борисівно!
"Я сам приніс вам книги, і приніс їх з тим, щоб ви їх прочитали. Але ви, не прочитавши їх, прислали мені назад. Як пояснити мені ваш вчинок? Він ставить мене рішуче у безвихідь, особливо, якщо взяти до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не відповідь це на мою пропозицію одружитись? Якщо це так, то я прошу вас висловити мені його ясніше. Справа надто для мене важлива. Я вас люблю і кажу вам це просто, без усяких вигуків і захоплень. Ви досить розумні для того, щоб вимагати від мене палких висловлювань про кохання, я надто люблю і поважаю вас, щоб уживати безсоромности, так прийнятої у світі. Зробитися вашим чоловіком — для мене найбільше щастя і відмовитись від цієї думки буде тяжко. Але коли доля вирішила інакше, якщо я мав нещастя не сподобатись вам і якщо повернуті вами книги означають відмову, то нема чого робити: я мушу підкоритись обставинам. Але у всякому разі ні почуття мої, ні повага до вас не зміняться, і якщо ви не можете або не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте мені лишити, хоч одну втіху — лишитись вашим другом і постійною відданістю і порядністю заслужити ваше добре ставлення і повагу. В чеканні відповіді, яка мусить вирішити мою долю, лишаюсь відданий вам і глибоко люблячий Тарас Шевченко".
Не діставши відповіді, поет, певно, тяжко переживав, бо не даремно читаємо у щоденнику 22. II. 1858 року, не задовго до остаточного розриву: "Втретє сниться Піунова і весь час у вигляді обідраної сліпої жебрачки", — І Т. Г. дивується такому сну, а за день довідується, що вона підписала контракт з місцевим театром, чим зрадила обіцянку, дану йому і Щепкіну про перехід на Харківську сцену, про що там же читаємо за 24 лютого: "Я швидше простив би їй найсміліші вчинки, ніж цю дрібну неспроможність: у мене все, як рукою зняло. Відпочину і на дозвіллі займусь переписною для друку моєї невільничої поезії".
Після цього Т. Г. навіть не вітався з нею при зустрічах. Як видно, Піунова, будучи ще зовсім молодою і маючи в той час іншого молодшого жениха, не уявляла собі такого одруження. Пояснення бачимо також у спогадах Ількова, якому Піунова говорила про Шевченка, що він був веселою, цікавою людиною і тому їй подобався. Але її лякала його зовнішність: чоботи, помазані дьогтем, довгополий одяг і велика лисина... Зрозуміла річ, що після десятирічного ув’язнення Шевченко не міг мати елегантного вигляду. Навпаки, різні матеріали свідчать, що він мав дуже поганий одяг, наприклад "дув сильний вітер, а у нього, крім кителя та "чапана", нічого не було". Йому в Астрахані знайомі дали плащ, штани, камізельку та чоботи. Але який вигляд мав той подарований одяг — тяжко сказати щось позитивне. Це становище теж відограло певну ролю. Крім того, Піунова була таки замолода і не така далека, щоб зрозуміти Шевченка.
Те нерозуміння величі нашого поета з’ясовується у спогадах цієї ж артистки пізніше, уже по смерті Тараса Григоровича, коли про нього заговорила вся преса.
"... На цей час, — пише вона, уже будучи одруженою, — припадає і моє знайомство із знаменитим поетом Тарасом Григоровичем Шевченком, який ощасливив мене своєю увагою і який зробив мені велику честь — запропонував стати його дружиною... Тоді, п’ятнадцятирічна дівчина, я, звичайно, не могла оцінити цю велику людину, але зате все життя гордилась і горджусь тим, що звернула на себе його увагу..."
І цьому можна вірити, бо тієї геніальности поета, його історичної ваги для України, його болінь, на жаль не всі розуміли, навіть освічені українці. Шевченко бо стояв на багато голів вище від своїх сучасників. І це, власне, і було часто головною причиною його життьової трагедії, його самотності.