НЕДУГА І СМЕРТЬ
Нездужати став Шевченко з кінця 1860 року. А тяжкий стан здоров’я наступив під кінець січня 1861 року. 20 січня вже з трудом написав Варфоломею Шевченкові листа, якого закінчив словами: "Утомився, ніби копу жита за одним заходом змолотив".
Про останній день життя Тараса Григоровича найкраще свідчить розповідь А. Лазаревського, що був при хворому.
В суботу 25 лютого, в день іменин Шевченка, першим відвідав хворого Михайло Матвійович Лазаревський і застав його в жахливих муках, він сидів на ліжку і тяжко дихав.
"Напиши братові Варфоломею, що мені дуже недобре!" — проказав він з трудом. Приїхав лікар Барі і сказав, що водянка кинулась у легені. Муки страдника були несказанні. Мушка, покладена на груди, дещо полегшила страждання, і хворому прочитали привітальну депешу з Харкова від Трунова. "Спасибі!" — тільки й міг сказати. Потім попросив відкрити кватирку, випив шклянку води з цитриною і ліг. Здавалося, він задрімав. Присутні зійшли в його майстерню.
Коло третьої години хворого відвідали ще кілька приятелів. Він сидів на ліжку, кожні 5 — 10 хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання зажити опій, щоб забутись у сні. Коли лишився у нього сам Михайло Матвійович Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити, що він навесні поїде на Україну, що рідне повітря поверне його здоров’я: "От якби додому, там би я, може, одужав" — казав він.
В цей час хворого відвідав лікар, він знайшов його порівняно в задовільному стані і радив далі вживати ті самі ліки.
О 6 годині приїхав один із друзів з лікарем Круневичем. Хворий знову був у тяжкому стані і, здавалось, розумів це.
О 9 годині приїхав знову Барі і Круневич, вислухали груди хворого: вода продовжувала наповнювати легені. Поставили другу мушку. Вислухавши привітальну телеграму від Полтавської громади, поет сказав: "Спасибі, що не забувають!"
По тому лікарі зійшли вниз. Тим друзям, що лишилися з ним, Тарас Григорович сказав: "Чи не засну я, візьміть вогонь!" Але хвилин за п’ять знову озвався: "Хто там?" І коли на його клич з’явились, він попросив повернути Барі і сказав: "У мене знову починається пароксизм, як би спинити його?" Поклали на руки горчишники.
О пів до 11 Тараса Григоровича відвідав М. М. Лазаревський з іншими приятелями. Вони застали хворого сидячим на ліжку без вогню, йому було дуже тяжко. На зауваження Михайла Матвійовича, що може йому заважають, Тарас Григорович відповів: "І справді так, мені хочеться говорити, а говорити тяжко".
Майже всю ніч просидів він на ліжку, обіпершись об нього руками: біль у грудях не дозволяв йому лягти. Він то засвічував, то гасив свічку, але до присутніх унизу озивався.
О 5 годині він попросив залишеного коло нього слугу приготувати чаю і випив шклянку із молоком. "Прибери ж ти тепер тут, а я зійду вниз".
Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів до шостої нашого дорогого рідного поета не стало.
28 лютого відбулася поховальна обідня. Храм був повний.
О 5 годині покійного поховали. Промови говорили: Куліш, Білозерський, Костомаров Чужбинський, Таволга, Хархатий, Курочкін, Южаков і Чубинський.
По смерті поета появилось багато спогадів, в яких автори розкривають все нові й нові епізоди з життя Шевченка, показують, якою невмирущою славою овіяний його образ в народних глибинах.
* * *
Вірно оцінив тоді Куліш роль Шевченка, коли писав: "Спів цей був для неї (Київської молоді — Д. Ч.) воістину гуком воскресної труби архангела..." "Тільки на Шевченка взирало не зв’язане нічим, крім дружби, браття, як на якийсь небесний світильник, і се був погляд правильний", або в іншому місці: "Справді, наші молоді мрії знайшли в Шевченкові благословенне оправданнє, знайшли запоруку своєї будуччини. Се вже був не Кобзар, а національний пророк..."
Отже, не тільки творчість поета, а й численні матеріали свідчать про те, що Шевченко був людиною високих моральних, людських якостей, що стояла нарівні з кращими світовими творцями-мислителями.
Тим-то славетної пам’яти нашого генія не сила було заплямувати чи знецінити ні критикові Бєлінському, ні панам Мартосам, ні пізнішим фальсифікаторам, що в своїх цілях намагалися використати його творчість.
Він лишається серед нас, українців, і далі навмирущим як поет, як геній, як проводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.
Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий винятковий життьовий шлях: що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише 10 років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбарем, співаком, редактором, а, головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніяльний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.
Його часто порівнюють з шотляндським поетом Бернсом, але Берне не мав такої жахливої біографії, такої сили і багатства жанрів та революційности.
Його часто росіяни ставлять поруч народного поета Кольцова, але він не мав ні того творчого розмаху, ні світової слави і навіть у своїй батьківщині лишився тільки на сторінках історії літератури та в хрестоматіях, а його твори не стали настольною книгою, як Шевченків "Кобзар".
Його порівнюють з Пушкіним, але Пушкін не вийшов з найбідніших шарів народу, не був революціонером, не став оборонцем свого народу і не відбив його стремлінь в такій мірі, як Шевченко. Пушкін від царя діставав навіть великі грошові суми (30 тисяч крб.), належав таким чином до привілейованої частини суспільства, а Шевченко від царя дістав 10 років заслання і нелюдські переслідування.
Уся Україна шанує Тараса Григоровича Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал.
СВОЇ І ЧУЖІ ПРО ВЕЛИЧ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Траплялись на світі письменники, які завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв чи пророків лунала скрізь, не зважаючи на арешти, заборони чи заслання. Ці генії з’являлись на світ переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. Іншим доводилось чекати довгі роки, доки світ визнав їхню всесвітню чи загальнолюдську вартість.