В подальші дні знову зустрічі, запросини. Багато знайомих дарують поетові на пам’ятку то картину, то власну книгу, то портрети, а 21-го березня, вечір провів у дружини Максимовича, яка зачарувала Шевченка виконанням українських пісень. Поетові вона сподобалась, коли він ще до заслання познайомився. То ж про неї він казав: "І де той Максимович "викопав отаке зілля"?".
Про перебування в Москві Шевченко висловлюється так: "Протягом тижня я тут зустрівся й познайомився з такими людьми, з якими не пощастило б зустрітися протягом багатьох років".
24-го березня бачився з письменником С. Аксаковим та його родиною, відвідав знову княжну Рєпніну, був на званому обіді в Миколи Щепкіна, який "вшкварив баль московській вчено-літературній знаменитості. ... Там були І. Бабст, Б. Чичерін, М. Кетчер, Д. Мін, О. Кронеберґ, О. Афанасьєв, В. Станкевич, Є. Корш, М. Крузе. Пізніше у В. Варенцова мав зустріч з художниками та музиками.
Наступного дня Тарас Григорович був у М. Максимовича на обіді, приготованому на честь Шевченка. Там були Щепкін, два Аксакових, О. Хом’яков, Г. Галаган, М. Погодін та інші. По обіді Михайло Максимович прочитав свій вірш, присвячений Шевченкові, а його дружина співала українських пісень. Потім був знову в Аксакових і в О. Кошельова, там познайомився з декабристом С. Волконським. В родині Аксакових Шевченко співав пісні і зачарував всіх присутніх. Про це згадує в своїх спогадах і М. Чалий, що коли Шевченко проспівав одну бурлацьку пісню, то всі були небачено захоплені, а Констянтин Сергійович (Аксаков — Д. Ч.) навіть сплакнув від розчулености.
26-го березня Шевченко сів у поїзд Москва-Петербурґ і вперше в житті поїхав залізницею.
У Петербурзі наш поет скоро стає модною постаттю. Старі й нові друзі, земляки й чужинці — вся петербурзька еліта шукає знайомства і приятелювання з Шевченком. Серед них найславніші вчені, письменники, політичні діячі, артисти, композитори, титуловані й нетитуловані аристократи, урядовці, студенти і навіть молоді красуні.
Але в один із перших днів поет разом із своїм щирим другом С. Гулаком-Артемовським, відомим в той час співаком, (а пізніше він же написав оперу "Запорожець за Дунаєм"), відвідав графа Ф. Толстого з родиною, які чи не найбільше зробили у справі визволення Т. Шевченка з неволі. Про цю зустріч так згадує дочка графа, по чоловікові Е. Юнґе:
"Подією був приїзд Шевченка, нашого давно жданого. Батько, здається, поїхав зустрічати його на залізничну станцію, а ми дома, із завмиранням серця чекали, дивилися у віконце і, як то завжди буває, прогледіли, так що чийсь оклик "приїхали" захопив нас зненацька, ми не встигли вибігти назустріч — Тарас Григорович уже увійшов до залі. Середнього зросту, швидше повний, ніж худий, з чималою бородою, з добрими, повними сліз очима, він простяг до нас свої обійми. Всі ми були під впливом такої повної, такої глибокої, такої світлої радости! Всі обіймались, плакали, а він міг тільки повторювати: "Серденятка мої! Друзі мої!" — і міцно притискував нас до свого серця".
Про цю зустріч Шевченко писав: "Сердечніше і радісніше ніхто мене не зустрічав і я нікого, як зустрілись ми з моєю святою заступницею і графом Федором Петровичем ..."
Вечір того дня Шевченко провів у свого приятеля В. Білозерського в товаристві поляків-революціонерів С. Сєраковського, Я. Станевича та Е. Сови.
"Радісна, весела зустріч. Після сердечних розмов і любих рідних пісень ми розлучились".
Та наступного дня поет мусів іти до управителя канцелярії оберполіцмайстера: "Він прийняв мене напівофіційно, напівфамільярно. Старе знайомство лишилось в дужках. Зрештою він порадив мені поголити бороду, щоб не справити неприємного враження на його патрона графа Шувалова, до якого я мав з’явитися як до головного мого "надзирателя".
30 березня Т. Шевченко знову був у родині Толстих, де дружина графа організувала урочисту зустріч поета з його прихильниками. Було багато гостей. Всі вітали Т. Шевченка з визволенням.
Незабаром Т. Шевченко зустрівся і з своїм "побратимом" М. Костомаровим. По цю зустріч розповідає сам Костомаров у своїй автобіографії. Він зайшов до Тараса Григоровича якось уранці просто до Академії мистецтв, де мешкав поет. "Здрастуй, Тарасе", — сказав я йому, побачивши його за працею в білій блюзі, з олівцем в руках. Шевченко вилучив на мене очі і не міг впізнати. Даремно я, все ще не називаючи себе по імені, нагадав йому обставину, яка, здавалось, мусила б йому пригадати, хто перед ним".
"Отже казав ти, що побачимось і будемо ще жити разом в Петербурзі — так і сталось! — Це були його слова, сказані ним в 3-му відділі в той час, як після очних ставок, на які нас зводили, ми поверталися в свої камери. Але Шевченко і після цього не міг догадатись: роздумуючи і розводячи пальцями, сказав рішуче, що не впізнає і не може пригадати — кого перед собою бачить. Певно, я значно змінився за 11 років розлуки з ним. Нарешті, я назвав себе. Шевченко дуже розхвилювався, заплакав і почав обнімати мене й цілувати".
Протягом двох з половиною тижнів Шевченко проводить час по балях, по знайомих, відвідує приятелів, головним чином земляків-українців, відвідує театри, побував на виставі "Москаль чарівник", де подобалась йому гра С. Гулака-Артемовського.
8-го квітня мав нагоду на квартирі свого товариша по засланню поляка Кроневича познайомитися з славним російським письменником Львом Толстим.
У щоденнику читаємо й такий запис за 10 квітня: "Хотів пройти на виставку, та не пощастило: Цар перешкодив".
І лише, як випадкову річ, зустрічаємо розмову Тараса Шевченка з управителем друкарні Куліша Д. Каменецьким про клопотання про друк "Кобзаря" та "Гайдамаків". А 12-го квітня знову родина Толстих дала обід на честь Шевченка. На обіді були російські мистці, музики, поети. Серед низки тостів, виголошених на честь нашого поета, звертає увагу тост педагога М. Старова. Ось його слова: "Шевченкове нещастя закінчилось, а разом з ним зникла одна з кричущих несправедливостей... Ми скажемо, що нам приємно бачити Шевченка, який серед жахливих обставин, в похмурих стінах казарми смердючої не ослаб духом, не впав у розпуку, а схоронив любов до своєї тяжкої долі... Тут великий приклад всім свідомим нашим художникам і поетам, і вже це гідне обезсмертити його..."