Зрозуміло, що когось сильно поранили. Проте тільки ввечорі гурт сміливців зважився піти по слідах крови. Тигра знайшли неживим, майже за верству від місця засідки, у ньому було шість куль. Шкура цього царя очеретів, не враховуючи хвоста, була завдовжки біля чотирьох аршин, тобто біля двох з половиною метрів.
Правдоподібність цієї події підтверджується ще й тим, що є малюнок Шевченка із зображенням тигра. Проте, в своєму щоденнику Тарас Григорович цього випадку чомусь не згадує.
* * *
Майже півторарічне перебування Тараса Шевченка в експедиції під керівництвом капітана-лейтенанта О. Бутакова було чи не найкращим періодом під час заслання. О. Бутаков, як бачимо, був дуже порядною і доброю людиною, сприяв Шевченкові у його проханнях, вживав заходи, щоб полегшувати життя поета. Шевченко досить сміливо писав вірші, малював портрети, листувався з друзями. Більше того, О. Бутаков не раз стає в обороні Т. Шевченка, а по закінченні експедиції дістає дозвіл у вищого начальства лишити Шевченка при собі для викінчення малюнків, перевівши його до Оренбурґу. Слід згадати, що за час експедиції Шевченко відвідав багато островів, серед яких була низка ще зовсім невідомих. їх вперше було занесено на мапу і зроблено топографічні виміри. Але експедиція була пов’язана і з певним ризиком: дуже часто здіймалися величезні шторми, що загрожували і тій шхуні, в якій вони мандрували по Аральському морю. В щоденнику Бутакова є запис про те, що під час шторму він чекав смерти кожної хвилини.
Зрозуміло, ці експедиції — були фактично освоєнням незаконно загарбаних Росією територій від слабого кількістю і зброєю киргизького народу.
Під час експедиції Шевченко рідко діставав листи, особливо в зимовий час, коли пошта майже припиняла свою діяльність, і був відірваний від усього живого світу. А тим часом про нього не забували ні друзі, ні вороги. Друзі намагалися розрадити поета в його біді, посилали книжки, часом гроші, вживали заходи у справі визволення його з неволі.
Не забував про свого небезпечного в’язня і цар та його підручні. Вони далі досліджували твори Шевченка, забороняли виданий "Кобзар" та поширення окремих друкованих поем, шукали інших спільників чи однодумців поета, намагалися знищити посіяне поетом зерно боротьби за національне й соціальне визволення — боротьби проти самодержавства. Але царизм не мав сили спинити того руху до визволення. По Україні вирували бунти й повстання, навіть у рідному селі Шевченка відбувся селянський бунт. Начальник 3-го відділу жандармерії наказував княжні Варварі Рєпніній припинити листуватись із Тарасом Шевченком, погрожуючи великими неприємностями.
Тим часом 26 травня 1848-го року помер на 37-му році життя "нєістовий" Віссаріон Бєлінський, лютий ворог української мови і співця української самостійности Тараса Шевченка.
Наприкінці 1849 року Шевченко разом з поляком Вернером працює в Оренбурзі над закінченням матеріялів експедиції. Він малює акварелею цілу мапу Аральського моря, наносячи нові новознайдені острови, викінчує малюнки, зроблені ним під час експедиції. А в приватному житті поширює коло знайомих і прихильників, серед яких знаходимо чимало польських письменників та земляків з України, зустрічається з петрашевцями, посилає своїм знайомим вірші та малюнки без підпису, щоб не причепилась цензура.
Тим часом командир Оренбурзького корпусу, певно побоюючись неприємностей за малюнки Шевченка, виконані для експедиції, запитує офіційно шефа жандармів Орлова, чи можна дозволити Шевченкові малювати під доглядом начальства. Орлов запитав про це царя, але цар не дав на це дозволу. Певно, з тих причин, коли Бутаков здав до штабу всі матеріали і альбом берегових видів Аральського моря, зроблений Шевченком, альбом та малюнки не були долучені до справи, тому що автор їх був політичним в’язнем, і Шевченко подарував їх офіцерові Карлові Герну в Оренбурзі, в домі якого жив і з яким був у добрих взаєминах.
На початку 1850-го року, почуваючи себе слабим після тривалої експедиції та ревматизму, Тарас Шевченко звертається до шефа жандармів Орлова з єдиним проханням дозволити йому малювати. Одночасно подали прохання до Дубельта про покращання долі поета, але на все дістали негативні відповіді.
Звернувся Тарас Шевченко одночасно і до низки друзів чи прихильних до нього впливових людей, щоб вони вживали заходи у справі його звільнення. А тим часом він пише й малює таємно і свої вірші ховає за халявою.
Та поета знову починають переслідувати. 22-го квітня після особистих непорозумінь прапорщик Ісаєв подає донос Обручову про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній кватирі і малює. Це стало поштовхом до нових репресій. Тої ж ночі в будинку Герна, де мешкав поет, зроблено трус, забрано листування, книжки, альбоми та малярські приладдя, а самого Шевченка заарештовано і посаджено на гауптвахту.
Починаються рапорти, донесення про знайдені речі, що доходить аж до царя, який знову дає наказ про арешт і суворий нагляд та покарання винних за недогляд. Серед покараних опинився і капітан О. Бутаков за "поблажливе ставлення до Шевченка". Внаслідок цього арешту і слідства кілька людей в різних кінцях країни було усунуто з посад, декого заарештовано, а серед кандидатів на арешт був і міцний патріот математик М. Головко, який переказував Шевченкові на заслання: "... Вас не стало, а на місто того стало більш людей, аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали, і що кажуть люди, для котрих правда така голосна й велика істина..." Коли жандарми прийшли заарештувати, Головко вихопив револьвер і вистрілив у жандармів, але згарячу промахнувся і потім застрелив сам себе.
Лише 9-го серпня 1850-го року Обручов дав наказ звільнити Шевченка з-під арешту, відправивши його до Новопетровського укріплення.
Після цих тяжких переживань, поет почав звикати до нових обставин, до нових людей.
Після Раїмського укріплення та Оренбургу життя в Новопетровському укріпленні для Тараса Шевченка було значно гіршим. Єдиною розрадою для нього були листи та малювання, яке поет робив, ховаючись від людей. Але на початку травня 1851-го року прибула з Оренбурга геологічна експедиція, а з нею і два Шевченкових приятелів-поляків — Броніслав Залєський та Л. Турно, які привезли поетові книжки, журнали та низку привітів. А 21-го травня ця експедиція вирушила вже в гори Каратау, взявши з собою й Шевченка в числі солдат. Таємно малюючи, Шевченко виконав тут за п’ять місяців біля сотні малюнків, а експедиція знайшла поклади вугілля.