Вони обидва прилипли до стіни і перелякано дивилися на густу непроглядну хмару навколо, намагаючися протистояти кренам та вихилясам споруди.
— Де це, фотон тобі в вустілку, тебе носило? — прошипів, охоплений
панічним жахом, Форд.
— Е-е, та я... — затинаючись, почав Артур, не знаючи, як пояснити все коротко,— то там то сям. А ви що тут робите?
Форд знову втупився в Артура нажаханим поглядом.
— Без пляшки вони нас не впускають,— прошипів він.
Розділ 21
Коли вони зайшли в залу, де вечірка була в розпалі, перше, що помітив Артур, окрім галасу, задушливої духоти, яскравих кольорових плям, що проступали крізь клуби густого диму, килимів, посиланих битими склянками і заляпаними авокадною підливою, та ще гурту птеродактилеподібних затягнутих у люрекс істот, які зібралися навколо його дорогоцінної пляшечки вина, ґелґочучи: "Ще одна чарка, ще одна чарка!", була Трилліан, до якої підбивав клинці бог грому і блискавки.
— Чи не зустрічалися ми в "Гаплику Всесвіту"? — питав він.
— Так то ви там були з молотом?
— Так. Але тут мені куди більше подобається. Ніякого тобі стриму, гуляй скільки хочеш.
По залі прокочувалися хвилі веселого вереску, а кінця її не було видно за густим натовпом розгуляних галасливих істот, які бадьоро кричали одне одному щось нерозбірливе, хоча ніхто нікого і не слухав, а часом доводили себе до нестями.
— Здається, тут не нудьгують,— мовила Трилліан. — Що ти сказав, Ар-туре?
— Я питав, який чорт тебе сюди заніс?
— Я була випадковим рядочком крапок, що навмання літали по Всесвіту. Ти знайомий з Тором? Він вергає громи.
— Привіт,— сказав Артур. — Мабуть, це дуже цікаве заняття.
— Салют,— відказав Тор,— цікаве. А в тебе налито?
— Та взагалі-то ні...
— То чому б тобі не піти та й не налити самому?
— Побачимося пізніше, Артуре,— кинула Трилліан.
У пам'яті Артура заворушилася якась згадка, і він роззирнувся.
— Зафода тут немає, правда? — запитав він.
— Побачимося пізніше,— твердо повторила Трилліан.
Тор вилупився на нього своїми чорними як вугіль очима, клоччя бороди стирчало на всі боки. Мізерне освітлення на мить зібралося з силами і загрозливо блиснуло на рогах його шолома.
Він узяв Трилліан за лікоть своєю ручищею, і його біцепси стали рухатися один повз один, мов два "фольксваґени", що заїжджають на переповнену стоянку.
І він кудись її повів.
— А знаєш, у безсмертя є одна цікава особливість... — сказав він.
— А знаєте, у космосу є одна цікава особливість...— почув Артур голос Слартібартфаста, який розмовляв з якоюсь великою масивною істотою, яка роздувала шию так, ніби рожеве кашне намагалося її задушити, і захоплено вдивлялася в очі старого і розглядала його сріблясту сиву бороду,— він до безмежжя нудний.
— Нудний? — перепитала істота, моргнувши своїми почервонілими очицями під набряклими повіками.
— Так,— підтвердив Слартібартфаст,— нудний як телячий хвіст. До страмоти. Його так багато і в ньому так мало. Щоб не бути голослівним, з вашого дозволу, я наведу вам деякі статистичні дані. Ви не проти?
— Е-е, я...
— Прошу вас, зробіть мені приємність. Бачите, ці відомості теж сенсаційно нудні.
— Даруйте, я вас охоче вислухаю за хвилинку,— сказала пухироподібна істота, поплескала старого по руці, підняла свою спідницю, наче вона могла правити їй за повітряну подушку, і зникла в натовпі.
— Я вже думав, що вона ніколи не відчепиться,— пробурчав старий. — Ходімо, землянине...
— Артур...
— Нам треба знайти Срібну поперечку, вона десь тут.
— А може, трішечки перепочинемо? — сказав Артур. — У мене сьогодні був важкий день. До речі, сюди випадково попала Трилліан, вона не говорить, яким чином; та, може, це і не суттєво.
— А ти не забув, що над Усесвітом нависла загроза?
— Всесвіт,— сказав Артур,— такий великий і досить дорослий, що півгодинки міг би дати собі раду. Гаразд, гаразд,— додав він, коли Слартібартфаст звів на нього свої брови,— я походжу і попитаю, чи не бачив її хто-небудь.
— Молодчина, молодчина,— прошамкав Слартібартфаст,— молодчина. — Він пірнув у людський вир, і кожне, повз кого він проходив, радило йому розслабитися.
— Ви ніде не бачили Поперечки? — спитав увічливо Артур якогось недомірка, що стояв з таким виглядом, ніби аж горить бажанням когось вислухати. — Зроблена вона із срібла, життєво необхідна для безпеки Всесвіту і приблизно отакої довжини.
— Ні,— сказав, пожвавившися, недомірок,— та давайте ковтнемо по наперсточку і ви мені все про неї розповісте.
Мимо продріботів Форд Префект, викаблучуючи не зовсім пристойні колінця якогось танцю в парі з дамою, чию голівку прикрашала споруда на зразок Сіднейської національної опери. Перекрикуючи гамір, Форд марно намагався зав'язати з нею щось схоже на невимушену розмову.
— Я в захваті від вашого капелюшка! — горлав він.
— Що?
— Я сказав, що в захваті від вашого капелюшка!
— Але ж я не в капелюшку.
— Тоді я в захваті від вашої голівки.
— Що?
— Я сказав, що я в захваті від вашої голівки. Неповторна конфігурація черепа.
— Що?
Не порушуючи послідовності складних, а часом і карколомних танцювальних рухів, Форд спромігся знизати плечима.
— Я сказав, що ви збіса гарно танцюєте,— ревнув він,— тільки не кивайте так часто.
— Що?
— Просто кожного разу, коли ви киваєте... — почав був Форд,— ...Ой! — вирвалося в нього, коли його партнерша кивнула, щоб сказати "Що?", і гострим виступом свого фігурного черепа в черговий раз боляче цюкнула його посеред лоба.
— Одного чудового ранку мою планету висадили в повітря,— сказав Артур і несподівано для самого себе почав викладати дрібненькому чоловічку сумну оповідь про своє життя чи, щонайменше, про найвражаючі події,— от чому я так одягнутий. В одному халаті. Розумієте, мою планету висадили в повітря разом з усіма моїми лахами. Якось я не передбачав, що попаду на вечірку.
Гномик жваво закивав головою.
— Трохи згодом мене викинули за борт зорельота. Отак в одному халаті. Хоч би ж то у скафандрі, як то роблять звичайно. Невдовзі після того я дізнався, що моя планета була збудована для жменьки якихось там мишей. Можете тільки уявити, що я пережив. Потім по мені стріляли і навіть намагалися підірвати. Власне, дійшло до абсурду: у мене то стріляють, то мене підривають, ображають, час від часу розкладають на атоми, позбавляють чаю, а недавно я гепнувся в болото і вимушений був провести п'ять років у вогкій печері.