Він показував, настільки він міг те зробити своєю культяпкою, при цьому явно демонструючи, що тримає руку у висячому положенні з натугою, кудись у туман поза очеретами, на той край болота, який виглядав точнісінько так, як і будь-яка інша його місцина того болота.
— Там,— повторив він. — У той час я був до деякої міри знаменитістю. Матрац охопило збудження. Він ніколи не чув, щоб на Скорншелус Зеті виголошувалися промови, і тим паче — знаменитостями. З його спини, що аж запрухляла від збудження, в усі боки полетіли бризки води.
Він зробив щось таке, до чого матраци, з лінощів, дуже рідко вдаються. Зібравши кожну дещицю своїх сил, він підняв своє видовжене тіло, поставив його сторчма і кілька секунд тремтячи тримав його навшпиньки, видивляючись крізь туман та очерети на ту ділянку болота, куди показував Марвін, і без жодного розчарування уздрів точно таку саму ділянку, як будь-яка інша ділянка болота. Зусилля було завеликим, і він флямкнувся назад у калюжу, оббризкавши Марвіна смердючою багнюкою, змішаною з торфом і водорослями.
— Я таки побував знаменитістю,— сумно бубонів робот,— на якийсь короткий проміжок, дякуючи моєму чудесному та вельми небажаному спасінню від участі, що майже ототожнювалася з таким везінням, як погибель у самому серці палаючої зірки. Можеш судити з мого стану,— додав він,— що я ледь-ледь врятувався. Либонь, уяви собі, мене врятував торговець металобрухтом. Ось тобі й маєш, мозок розміром з... кому це потрібно. Декілька секунд він люто кружляв по колу.
— І не хто інший, а саме він присардачив мені оцю дерев'янку. Хіба не огидно? Він продав мене до кунсткамери. Я став зіркою експозиції. Я мав сидіти на якомусь ящику і оповідати свою історію, в той час коли екскурсанти вмовляли мене підбадьоритися і не сприймати все за зле. "Не вішай сенсора, маленький роботе",— вигукували вони до мене,— "усміхнися, хоч трохи засмійся до нас". Мені доводилося їм розтлумачувати, що для того щоб зобразити на моєму обличчі усмішку, треба його відправити до майстерні і добрячих дві години поклепати його молотом, і те сприймалося на ура.
— Промова,— нагадав матрац. — Бо мені аж у пружинах чухликає почути промову, яку ти виголосив у болотах.
— Над болотами збудували міст. Гіперміст з кібернетичним інтелектом довжиною в сотні миль, який мав слугувати для переправи через болото іоноклопиків та вантажних потягів.
— Міст? — питонув ошелешено матрац,— отут, на болоті?
— Міст,— ствердно повторив Марвін,— саме отут, на болоті. Він мав відродити економіку системи Скорншелуса. Вони вгецали в будівництво моста всі кошти, і економіка розвалилася. Мене попрохали його відкрити. Кретини нещасні.
Почало накрапати, крізь туман сіявся дрібний дощ.
— Я стояв на головній платформі. На сотні миль попереду і на сотні миль позад мене простягався міст.
— І він виблискував? — зачаровано вигукнув матрац.
— Він виблискував.
— І він велично підносився над водами на сотні миль?
— Так, він велично підносився над водами.
— І він простягався в далину і зникав у невидимості імли, мов срібна нитка?
— Ще й як,— відповів Марвін,— то ти хочеш послухати мою розповідь?
— Я хотів би почути твою промову,— сказав матрац.
— От що я сказав. Я сказав: "Я хотів би почати з того, що виступити на відкритті цього мосту для мене велика честь, задоволення і радість, та я не можу цього зробити, бо мої блоки брехні всі до одного вийшли з ладу. Я всіх вас ненавиджу і зневажаю. Тепер я оголошую цю невдатну кіберструктуру відкритою для ризикованих спроб кожного, кого нечистий підбурить на нього ступити" — і я ввімкнувся в розімкнутий контур.
Марвін зупинився, переживаючи ту хвилю.
Матрац флюкав і прухляв. Він хлюмбурумкав, глепкав і виролявся і те останнє робив особливо плюхчано.
— Кулигай його в жарель,— вхрепнув він накінець,— чи то було величне видовище?
— І не питай. Уявляєш, цілий тисячомильний міст з розпачу склав своє лискуче полотно, ридаючи, пірнув у трясовину і втопився, забираючи з собою всіх присутніх на ньому.
Настала сумна скорботна тиша, яку порушило гучне ремство, ніби сотня тисяч людей зненацька сказала: "Гоп!" — і з небес, мов пушинки кульбаби на вітрі, в тісній бойовій формації плавно спускалася ланка білих роботів. Ніхто і оком не встиг моргнути, як вони вкрили болото, накинулися на Марвіна і відкрутили йому дерев'янку, а потім знялися в повітря і зникли в люці свого корабля, який сказав: "Фу!"
— От бачиш, з якими знущаннями мені доводиться змирятися? — сказав Марвін до хряпицяючого матраца.
І раптом роботи повернулися, щоб учинити ще одне насильство. І цього разу після їх відльоту матрац залишився на болоті один. Ошелешений та стривожений, він захлюмбурумкав. А від страху мало не кандикнувся. Він піднявся, щоб виглянути з-за очерету, та дивитися там не було на що: ні робота, ні сяючого мосту, ні корабля — одні очерети. Він прислухався, та в посвист вітру впліталися лише знайомі голоси навіжених етимологів, які перекликалися один з одним через похмурий болотяний простір.
Розділ 8
Тіло Артура Дента крутилося.
Навколо нього кружляли мільйони блискучих уламків розтрощеного Всесвіту, і кожна окрема скалка тихо летіла, кружляючи в порожнечі, віддзеркалюючи на своїй сріблистій поверхні загладу вогню та розрухи.
А потім темінь, що таїлася за Всесвітом, вибухнула, і кожен її окремий клаптик перетворився на кошлатий завій пекельного диму.
А потім і ніщо, яке причаїлося позаду теміні, десь там поза Всесвітом, розірвалося на друзки, а от за тим ніщо позаду теміні, десь там поза розколошмаченим Всесвітом, нарешті замаячила темна постать велетня, який промовляв велетенські слова.
— Отож-то були,— говорила постать, умостившися у велетенському зручному фотелі,— Кріккітські війни, найбільша катастрофа в історії нашої Галактики. Те, що ви переживали...
Помахуючи рукою, мимо пролетів Слартібартфаст.
— Це просто документальний фільм,— вигукував він,— це не найкраща його частина. Даруйте, ради бога, ніяк не намацаю клавішу перемотки...
— ...що випало на долю мільярдам мільярдів невинних...
— Ні в якому разі,— гукнув Слартібартфаст, знову пропливаючи мимо і розлючено вертячи в руках ту штуковину, яку він застромив у стіну Зали інформаційних ілюзій і яка фактично стирчала там і дотепер,— у часі перегляду не згоджуйтесь нічого купувати.