— Розумієш, у космічних подорожах,— сказав Слартібартфаст, вовтузячись з якимись приладами в Залі інформаційних ілюзій,— у космічних подорожах...
Він замовк і озирнувся навкруги.
Після фантасмагоричного балагана обчислювальної централі Зал інформаційних ілюзій був блаженним спочивком для зору. Тут не було нічого. Ніякої інформації, ніяких ілюзій, лише їх троє, білі стіни та декілька приладів, які виглядали так, ніби їх треба було кудись ввімкнути, а куди — Слартібартфаст не міг знайти.
— Ну і? — спробував підігнати його Артур. Він уловив у голосі Слартібартфаста, нотку нагальності, та не розумів, до чого вона.
— Що "ну і"? — поцікавився старий.
— Ви почали говорити...
Слартібартфаст глипнув на нього зизом.
— Числа,— сказав він,— вони жахливі. — Після чого поновив свій пошук.
Артур мудро кивнув самому собі. Та згодом усвідомив, що це йому нічого не дало, і вирішив, що йому слід, одначе, спитати: "В якому відношенні?"
— У космічних подорожах,— повторив Слартібартфаст,— усі числа — жахливі.
Артур кивнув знову і благально оглянувся на Форда, та Форд репетирував роль пришибленого, і не безуспішно.
— Я лише хотів,— зітхнувши, сказав Слартібартфаст,— хотів позбавити вас клопоту формулювати запитання про те, чому всі обчислення на моєму кораблі проводяться в блокнотах кельнерів.
Артур насупився.
— А чому, — почав він, — всі обчислення на вашому кораблі проводяться в...
Тут він прикусив язик.
— Тому, що в космічних подорожах усі числа — жахливі,— пояснив Слартібартфаст.
Відчуваючи, що його слова падають на кам'янистий ґрунт, він став розжовувати сказане:
— Послухайте,— сказав він,— числа в блокноті кельнера танцюють. Pyчуся, що ви стикалися з таким явищем не раз.
— Ну...
— У блокноті кельнера,— продовжував Слартібартфаст,— реальність та нереальність вступають у протиборство на такому фундаментальному рівні, що кожна стає своєю протилежністю і навпаки, дякуючи чому стає можливим практично все, при дотриманні певних засад.
— А яких саме засад?
— Сформулювати їх неможливо,— сказав Слартібартфаст. — То власне одна з тих засад. Дивно, але факт. Мені це видається принаймні дивним,— додав він,— а те, що це факт, я знаю з власного досвіду.
В цей момент він уздрів у стіні той отвір, який шукав, і вткнув у нього вилку приладу.
— Нема чого лякатися,— сказав він і зненацька метнув переляканий погляд у бік приладу і відсахнувся,— це...
Кінця фрази Форд з Артуром не почули, бо саме в цю мить корабель, в якому вони летіли, вмить перестав існувати. З розколотої ночі прямо на них, випльовуючи вогонь лазерних променів, летів космокрейсер розміром з невелике промислове місто центральної Англії.
Жахливі імпульси сліпучого світла пропекли темінь і злизали добрячий шмат планети, що перебувала прямо у них за спинами.
Форд з Артуром захололи, похлинувшись власним криком відчаю.
Розділ 7
Інший світ, інший день, інший світанок
Нечутно з'явилася вузенька сріблена смужка вранішньої зорі.
Хмара в декілька мільярдів трильйонів тонн надгарячих вибухаючих водневих ядер повільно підіймалася над виднокругом і при цьому прикинулася маленькою, холодною і трохи вологою.
У кожному світанку є мить, коли міріадами промінчиків світло лягає на землю, коли можливе чудо. У самого Творця перехоплює подих.
Як і завжди, на планеті Скорншелус Зета ця мить промайнула без будь-яких подій.
Туман міцно вчепився за болотні травинки. Дерева обабіч боліт стояли, закутавшись у сіру пелену, а високі очерети злилися в суцільну стіну. Туман висів непорушно, ніби перехоплений подих.
Ані шелесь.
Стояла тиша.
Сонце немічно змагалося з імлою, намагаючись послати трохи тепла сюди, трохи пролити світла он туди, та було ясно, що сьогодні на нього чекала довжелезна нудна та стомлива прогулянка від виднокраю до виднокраю.
Ані шелесь.
І знову тиша.
Ані шелесь.
Тиша.
Ані шелесь.
На Скорншелус Зеті дуже часто трапляється, що отак, у безрусі, минають цілі дні, і ой як схоже на те, що цей буде одним з них.
Через чотирнадцять годин сонце безнадійно пірнуло під протилежний виднокруг з прикрим почуттям цілковито змарнованих зусиль.
А через декілька годин юно з'явилося знову, розпрямило свої плечі і з свіжими силами поповзло на небо.
Одначе цього разу внизу щось там діялося. Якийсь матрац тільки-но зустрів якогось робота.
— Здоров був, роботе,— сказав матрац.
— Пхе,— сказав робот і продовжив робити те, що він робив доти: дуже повільно тюпав по дуже маленькому колу.
— Вдоволений? — спитав матрац.
Робот зупинився і глипнув на матрац. І дивився він на нього зневажливо. Ясно як день — матрац був дуже нетямущий. Бо у відповідь він лише вилупився широкорозплющеними очима.
Порахувавши до десяти значних десяткових розрядів, які були точною довжиною паузи, що найповніше виражала загальне презирство до всякого роду матрацяних речей, робот продовжив нарізувати дрібненькі кола.
— Ми могли б погомоніти,— мовив матрац. — Як ти на це дивишся? То був великий матрац і, мабуть-таки, високого гґатунку. В наш час дуже мало чого виробляється, бо в нескінченно великому Всесвіті, наприклад у такому, як наш, більшість речей і предметів, які тільки може уявити собі людина, а ще більше, яких навіть людська уява змалювати не в змозі, спокійнісінько ростуть собі на деревах. (Недавно відкрили ліс, у якому дерева плодоносили викрутками з храповиками. Життєвий цикл викрутки з храповиком доволі-таки цікавий. Зірвавши, її треба тримати в темній запиленій шухляді декілька років і не чіпати. Потім десь серед ночі вона раптом прокльовується, скидає зовнішню оболонку, яка розсипається в порох, і вилуплюється на світ божий вдивовижку загадковий маленький металевий предмет з фланцями з обох кінців, з чимось схожим на гребінець та з чимось схожим на отвір для шрубика. Коли його знаходять, то просто викидають геть на смітник. Ніхто не знає, яку радість знаходить викрутка в такому житті. Природа, в своїй нескінченній мудрості, очевидно, працює над цим.) У дійсності ніхто не знає і того, яку втіху зі свого життя мають матраци. Ці великі дружелюбні єства зі вставними пружинами живуть тихим, самотнім життям у болотах Скорншелус Зети. Багато з них попадають у сильця мисливців, після чого їх забивають, висушують, експортують, кладуть на ліжка, і на них люди сплять. Здається, що жоден з матраців цим не переймається, а всіх їх називають однаково — Зем.