Ліліан відклала помаду.
— Завжди мусить залишатися вільне місце. Правда? Коли усе вивершене до кінця — нема вже місця на уяву. Це ти мав на увазі?
— Авжеж, — визнав Клерфе. — Людина знаходить себе тільки у власних мріях — ніколи в мріях когось другого.
— Знаходить себе або губить.
— Одне і друге. Так як інколи сниться незадовго до пробудження — що людина падає і падає в бездонну діру. Тобі відомо це?
— Так, — відповіла Ліліан. — Снилося мені це майже кожного полудня в санаторії, коли ми відбували те, що Крокодилиця називала сієстою, тобто післяобідню дрімоту, з якої доводилося випадати, як камінь, що летів у прірву. Ще є вино?
Клерфе приніс келих. Ліліан обняла його за шию.
— Дивно, але поки не забуваєш, що падаєш і падаєш, ніщо не безнадійне. Життя, здається, любить парадокси — коли людина думає, що цілковито безпечна, тоді завжди смішна і в будь-який момент загрожує їй падіння — але коли знаєш, що усе пропало, життя задаровує тебе. Зовсім не конче цим перейматися — успіх ходить за людиною як собака.
Клерфе сів біля неї.
— Звідки ти це все знаєш?
— Так собі тільки балакаю. Це тільки напівправда — як і все.
— Кохання також?
— Що кохання має спільного з правдою?
— Нічого. Воно її протилежність.
— Ні, — сказала Ліліан і встала. — Протилежністю кохання є смерть, і кохання — це гірке зачарування, яке дозволяє нам на хвильку забути про неї. Тому кожен, хто знає щось про смерть, знає також щось про кохання. — Вона вбрала через голову сукню. — Але й це лише напівправда. Бо хто знає що-небудь про смерть?
— Ніхто — тільки з тією різницею, що вона є протилежністю життя, а не кохання, хоча й це сумнівно.
Ліліан розсміялася. Клерфе був знову такий, як і колись.
— Знаєш, чого б я хотіла? Жити водночас десятьма життями.
— Навіщо? Адже завжди було б тільки одне, Ліліан. Це так само, як шахіст, який грає проти десяти різних партнерів, насправді завжди розігрує лише одну партію — свою.
— До цього я теж дійшла. Але не так, як ти думаєш. Я хотіла б вивернути своє життя догори дном. Я хотіла б тепер пережити день або годину зі свого п'ятдесятого року життя, потім годину з тридцятого, потім годину з восьмидесятого — всі в один день, саме так: не хочу жити рік за роком, прикована до ланцюга часу.
— Як на мене, ти змінюєшся досить швидко. Куди підемо на вечерю?
Зійшли сходами. "Він не розуміє, про що мені йдеться, — думала Ліліан. — Вважає, що то якийсь мій каприз, не відчуває, що я хотіла б тільки випросити від цього світу бодай кілька днів з тих, які ніколи не проживу. В кожному разі — зате ніколи не буду вісімдесятирічною сварливою баберою, і мене обмине доля старіючої жінки, яку не хоче більше бачити її коханець і від якої він з острахом сахається, зустрівши її за багато років, а я залишуся молодою в пам'яті мого коханого і завдяки цьому буду сильніша, ніж усі жінки, які будуть жити і старіти після мене".
За дві години вони повернулися до готелю.
— Достатньо на сьогодні, — сказав з усмішкою. — Ти потребуєш сну.
Поглянула на нього зі здивуванням.
— Сну?
— Спокою. Ти казала мені, що хвора.
Вона шукала на його обличчі затаєних ознак жарту.
— Справді так вважаєш? — поцікавилася нарешті. — Тільки не кажи мені, що я виглядаю втомленою.
З'явився нічний портьє, кривлячи обличчя в тямкій усмішці.
— Салямі на вечерю? Кав'яр? Шеф залишив не замкнений кав'яр.
— Якесь снодійне, — заявила Ліліан. — Добраніч, Клерфе.
Він притримав її.
— Зрозумій мене, Ліліан! Я не хочу, щоб ти перевтомилася і завтра зазнала нового приступу.
— У санаторію ти не був таким обережним.
— Тоді я думав, що за кілька днів виїду і ніколи тебе вже не побачу.
— А тепер?
— Тепер я жертвую кількома годинами, бо хочу тебе затримати так довго, як тільки зможу.
— Практично! — зауважила роздратовано. — Добраніч, Клерфе.
Поглянув на неї уважно.
— Прошу принести нагору пляшку білого, — звернувся до портьє. — Ходімо! — Клерфе взяв Ліліан під руку. — Я проведу тебе.
Вона похитала головою і вивільнилася.
— Знаєш, з ким востаннє я мала таку суперечку? З Борісом. Але у нього це виходило краще. Ти правий, Клерфе. Буде просто чудово, якщо і ти раніше ляжеш спати. Тобі треба відпочити перед перегонами.
Тепер уже він роздратовано видивився на неї. Повернувся портьє з пляшкою і двома келихами.
— Ми не хочемо вже вина, — сказав Клерфе.
— Я хочу.
Ліліан взяла від офіціанта пляшку, сховала її під пахву і забрала келих.
— Добраніч, Клерфе. Нехай нам сьогодні не сниться, що ми падаємо в діру, яка не має дна. Краще нехай тобі насниться Тулуза!
Вона помахала йому келихом і рушила нагору. Клерфе стояв, поки не зникла йому з очей.
— Коньяк, пане? — запитав портьє. — Може, подвійний?
— Для вас! — відказав Клерфе і тицьнув йому в руку кілька банкнот.
Йшов уздовж набережної. "Боріс, — думав роздратовано. — Цього тільки бракувало!" Вітер приніс запах Сени. У дихаючій темряві чорніло кілька барок. З однієї з них добігали зойки гармонії.
Вікна в покої Ліліан були освітлені, але зашторені. Клерфе бачив її колихливу тінь на тлі вікон. І хоч вікна були відкриті, вона з них не визирала.
Ліліан поставила обережно пляшку на підлозі біля ліжка. Почула даленіючий відголос "Джузеппе". Відшукала у валізі дощовик і вбрала його. Вона вирішила не лягати в ліжко. Вона і так вже пролежала в санаторії більше ніж досить. Вийшла на вулицю і добралася до бульвару Сен-Мішель. Потім однак посипалися пропозиції — білі, брунатні, чорні і жовті. Здавалося, наче влізла в якесь багно і з усіх боків обліпила її мошва. За кілька хвилин вона отримала пошепки короткий, але інтенсивний курс найпримітивнішої еротики.
Трохи очманіла сіла за столик перед кав'ярнею. Повії уважно її обстежили, то був їхній район і вони були готовими захищатися від будь-якої конкуренції зубами і нігтями.
Столик став негайно центром загальної уваги, порядні жінки не сиділи самі о такій порі в таких кав'ярнях. Ліліан отримала нові пропозиції: перша була пов'язана з купівлею порнофоток, друга — з охороною, третя — з автоекскурсією. Крім того запропоновано їй дешеві коштовності, молодих негрів, молодих тер'єрів і кілька лесбіянок. Не втрачаючи витримки, дала офіціантові чайові наперед. Той глянув на гроші і негайно подбав про те, щоб її нарешті залишили у спокої. Таким чином могла врешті випити келих перно і роззирнутися.