У Києві оселився спочатку в якомусь заїзді на Хрещатику проти Бесарабки і незабаром по приїзді з’явився з візитою до молодого українського історика, поета й прихильного критика своїх творів Миколи Костомарова. Було це або в самому кінці квітня, або на початку травня.
Від першого разу Шевченко справив на Костомарова дуже приємне враження: "Досить було з годину порозмовляти з цією людиною, – оповідав Костомаров, – щоб уповні зійтися з ним і почути до нього сердечне прив’язання". Друга їх зустріч відбулася в садочку, що був при домі Сухоставського на розі Хрещатика й Бесарабки, де мешкав Костомаров. Цвіли вишні й сливи, починав цвісти бузок, співали пташки. У цій романтичній обстанові, атмосфері переможного тріумфу красуні-весни, серед укритих пахучим квіттям дерев – Шевченко чарівливо мелодійним голосом читав Костомарову свої недруковані твори з альбому "Три літа" й викликав у Костомарові повне захоплення. Зшиток із поезіями Шевченко залишив у нового приятеля і від того часу протягом цілого травня часто відвідував ученого сусіду.
Нові твори Шевченкової музи полонили Костомарова. Нешлюбний син кріпачки й убитого власними кріпаками тирана-поміщика, молодий історик визначався надзвичайною вразливістю. Вихований на романтичній філософії й романтичній поезії, глибоко, до містицизму релігійний, з твердими моральними засадами, був він щирий і палкий народолюбець, а джерелом того народолюбства була для нього передусім українська народна поезія, яку він із захопленням почав вивчати, ще бувши студентом. В українському літературному русі він узяв живу участь, виступаючи як поет і як критик. Шевченкового "Кобзаря" й "Гайдамаків" він високо оцінював саме як творчий прояв народного українського духу. Тепер геніальний носій цього духу, плоть від плоті свого народу, як якийсь ангел-вісник, з’явився перед ним і своїми вогненними словами потряс і збентежив душу. І на схилі літ враження, що їх тоді зазнав Костомаров, слухаючи, а потім перечитуючи Шевченкові поезії циклу "Три літа", залишилися в нього непритьмарені. Він писав у своїх споминах:
"Тарас Григорович прочитав мені свої ненадруковані вірші. Страх огорнув мене… Я побачив, що Шевченкова муза роздирала заслону народного життя. І страшно, й солодко, й боляче, й привабливо було туди заглянути!!! Поезія завжди йде попереду, завжди відважується на сміливе діло; її слідами йдуть історія, наука та практична праця… Тарасова муза прорвала якусь підземну гать, уже кілька віків замкнену багатьма замками, припечатану багатьма печатями, засипану землею, навмисне заораною й засіяною, щоб сховати для потомства навіть пам’ять про місце, де є підземна порожнеча. Тарасова муза сміливо ввійшла в цю порожнечу із своїм невгасним світильником і відкрила за собою дорогу і сонячному промінню, і свіжому повітрю, і людській цікавості. Легко було входити в це підземелля, коли повітря туди дістанеться; але яка людська сила може встояти проти вікових випарів, що вбивають в одну мить усі сили життя, що гасять усякий земний вогонь!… Однак поезія не злякається ніякого згубного випару, якщо вона – справжня поезія; і не погасить її світильника ніяка історична або моральна вуглекислота; цей бо світильник горить нетлінним вогнем – вогнем Прометея…"
Цей "вогонь Прометея" приніс тоді натхненний поет не одному Костомарову: від Костомарова довідався він про існування в Києві таємного українського братства – "Товариства св. Кирила й Мефодія".
Ще на початку січня 1846 року заснували це товариство – сам Костомаров, молодий учений Микола Гулак, що займався історією слов’янського права, та вже знайомий Шевченкові студент Василь Білозерський. Гулак і Білозерський встигли вже притягти до нього кількох членів, переважно з числа студентів: Оп. Марковича, Ол. Навроцького, Ю. Андрузького, Ів. Посяду, Дм. Пильчикова (що незабаром по тому поїхав учителювати в Полтаві) й інших. Сам Костомаров спочатку мріяв про організацію чисто наукового легального слов’янського товариства, але згодом, під впливом товаришів, зробився навіть автором найважливіших ідеологічних документів Братства – його "Статуту", "Правил", прокламацій та агітаційного твору п. н. "Книги битія українського народу". Не можна твердити, що всі ці твори існували вже тоді, коли Шевченко пізнав Костомарова. Можна навіть з певністю сказати, що більша частина "Книг битія" (її друга, українська, половина) повстала вже по знайомстві Костомарова з Шевченком, настільки в ній позначився вплив прометейської Шевченкової музи.
Як широко познайомив Костомаров свого нового приятеля-поета з ідеями й цілями Братства, невідомо, а тому доводиться навести тут найважливіші документальні дані, що характеризують ідеологію Братства.
Статут Братства обіймав шість таких точок:
1. Духове й політичне з’єднання слов’ян – це справжнє їх призначення, до якого вони повинні простувати.
2. При з’єднанні кожне слов’янське плем’я повинне мати свою самостійність.
3. Кожне плем’я повинне мати народній уряд і зберігати повну рівність громадян щодо їх походження, християнських віроісповідань і становища.
4. Уряд, законодавство, право власності й освіта в усіх слов’ян повинні основуватися на християнській релігії.
5. При такій рівності освіта й чиста моральність повинні служити умовою участи в уряді.
6. Повинен існувати спільний слов’янський конґрес із представників усіх племен [Серед перелічених слідом за цією тезою державних слов’янських народів були й українці].
У "Головних Правилах" Братства, крім чисто організаційних пунктів, були й такі, що розвивали його ідеологію або вказували йому ближчі цілі. У точці першій було зазначено, що свої ідеї Братство має ширити шляхом виховання молоді, розповсюджуванням відповідної літератури та побільшенням числа членів. Точка сьома підкреслювала засаду повної релігійної терпимости, а восьма стверджувала, що однією з головних і безпосередніх цілей Братства є викорінення невільництва та всякого пониження нижчих клас. Згідно з точкою дев’ятою "Правил", члени Братства повинні були погоджувати свою діяльність із євангельськими правилами любові, лагідності й терпіння, а засаду "ціль освячує засоби" вважали вони за безбожну.