Перекладена Жуковським "Ленора" Бюрґера, її змосковщений переспів, зроблений теж Жуковським під назвою "Светлана", і зукраїнщений Л. Боровиковським сюжет "Светлани" під назвою "Маруся" – ці три романтичні балади були взірцями для вибраного Тарасом жанру, але він, розробляючи той самий основний мотив, що й названі романтики, – трагічні переживання дівчини по розлуці з милим, створив річ, у якій з повною силою виявилася його творча індивідуальність. За романтичними страхіттями його попередники не спромоглися на таке відтворення психічного стану нещасливої дівчини. У Бюрґера фантастика була представлена, як щось ніби реальне, у Жуковського – як сон, у Шевченка – як візії причинної, божевільної. Описав їх так (так само, як і її смерть), ніби був психіатром: це точний опис сомнамбулізму, психічної хвороби, у яку іноді переходять тужливі переживання занадто чутливих натур, – усі симптоми цієї хвороби точно тут відтворені. Глибокий психологізм цієї балади мав джерелом своїм виняткову спостережливість її автора і його просто несамовитий дар – вчуватися в чужу душу. При всій "літературності" деяких деталів, це був твір, у якому Шевченко відразу виявив свою геніальність.
Як саме це сталося, що Гребінці відкрився аже за рік із тим, що пише поезії, – невідомо. Можливо, що сталося це з приводу смерти І. П. Котляревського.
Схвильований цією сумною вісткою, Шевченко написав елегію. В українських колах у Петербурзі смерть Котляревського, натурально, справила враження, і, можливо, що Шевченко під впливом відповідних розмов відважився прочитати Гребінці цей свій твір, а потім і взагалі відкрився із своєю творчістю, осмілений похвалами земляка-поета. Що так власне могло бути, дозволяє припускати дата Гребінчиного листа до Квітки про Шевченків поетичний талант – 18 листопада: незадовго перед тим прийшла до Петербургу звістка про смерть автора "Енеїди".
Захоплення Гребінки творами нового поета було зрозуміле: в українській поезії перед тим не з’являлося нічого хоч трохи подібного до них – ані щодо сили вислову, ані щодо чистоти, краси та багатства мови і взагалі артизму форми.
Ода-елегія на смерть Котляревського вказує нам і на одне з джерел Шевченкового національного усвідомлення. У ній Шевченко ствердив, що це Котляревський
Всю славу козацьку, за словом єдиним,
Переніс в убогу хату сироти.
У травестії Котляревського відчув він передусім національний елемент відтворення історичного побуту й психологічних прикмет "козацької нації". Зумів ясно все це побачити крізь шкаралущу невластивої травестійної форми й непоміркованого, переперченого гумору. Заохочений похвалами Гребінки, та, мабуть, і інших осіб, взявся вже за більшу річ – за поему "Катерина". З цілком неориґінального сюжету – оповідання про сумну долю зведеної й покинутої дівчини – зробив справжній шедевр, у якому трагедія зведеної москалем українки виросла в трагедію зведеної москалями України.
Гребінка від осени 1838 р. планував видання українських альманахів (4 книжки на рік), а редактора "Отечественных Записок" Краєвського намовляв видавати окремі українські літературні додатки (теж 4 рази на рік) до його журналу. Гребінка мав, мабуть, на увазі передусім співробітництво "чудесного помічника" Шевченка. З планів цих Гребінці пощастило здійснити дуже мало: аж у 1841 році вийшла лише одна його "Ластівка", і до своєї "Причинної" та до двох "думок" Шевченко встиг іще додати один розділ своїх "Гайдамаків", що їх писав у 1840-41 рр.
"Катерину" написав Шевченко, мабуть, у самому кінці 1838 року, а може й у січні 1839. Протягом 1839 року написав "Перебендю", баладу "Тополя", Посланіє до Основ’яненка, "Івана Підкову" й "Тарасову ніч", – останню річ доробляв іще й на початку 1840 року. У цьому періоді він створив також: три пісні, що їх назвав думками.: "Тече вода в синє море", "Вітре буйний", віддані до "Ластівки", та "Нащо мені чорні брови".
Чиста лірика типу цих "думок" і лірична балада були спочатку тими літературними жанрами, що легко й просто йому далися:
Серце рвалося, сміялось –
Виливало мову,
Виливало, як уміло –
За темнії ночі.
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
Потім прийшла побутова й теж наскрізь лірична поема, історична ж романтика з’явилася вже трохи пізніше. Історичні повісті й поеми Вальтер Скотта, Макферсонові "Пісні Оссіана", "Полтава" Пушкіна, "Смерть Наливайка" і "Войнаровский" Рилеєва – це були ті зразки історичної романтичної поезії, що їх він знав. Проте до історичної епіки не приступав:
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині…
Не хотілось в степу, в лісі
Козацьку громаду
З булавами, з бунчуками
Збирать на пораду…
А тим часом та "козацька громада", ті степи й "могили-гори" найбільше притягали до себе його уяву. Україну "вишневих садків" і темних ночей заступала Україна – поле національних змагань і ніби домагалася, щоб він її оспівував. Геть пізніше, по якихось 17-18 роках, пригадував ці настирливі візії, коли у "вибагливо-розкішній майстерні" Брюлова, "наче в гарячому дикому степу наддніпрянському", перед ним "снувалися мученицькі тіні наших безщасних гетьманів", "стелився степ, засіяний могилами", пишалася його "прекрасна… безталанна Україна в усій непорочній, меланхолійній красі своїй". І він "задумувався", і "не міг одвести духових очей од цієї рідної, чарівної краси…"
Восени 1839 року розпочав листування з Квіткою-Основ’яненком і, заховавшись під псевдонімом Перебендя, послав старому повістяреві своє посланіє. Воно було навіяне Квітчиним нарисом-споминами про осадчого нового чорноморського коша, запорожця Антона Головатого. Яскраво змальована у Квітки, ця історична постать захопила Шевченка. У відтворенні образів минулого він надавав великого значення документальним даним. Себе самого вважав за мало озброєного тими даними – за "недотепного", тобто невправного майстра. Заохочував-просив Квітку "співати"
Про Січ, про могили,
Коли яку насипали,
Кого положили;
Про старину, про диво,
Що було, минуло…
Утни, батьку! Щоб нехотя
На ввесь світ почули,
Що діялось в Україні,
За що погибала,
За що слава козацькая
На всім світі стала!
Пізніше у заспіві до своєї першої збірки знову згадав цю свою нібито "недотепність", підкреслюючи одночасно ліризм своєї творчої вдачі. Казав про кобзарів: