Життя Ісуса

Сторінка 33 з 45

Франсуа Моріак

ЗАКХЕЙ

Здавалося, що Син людський перед смертю роздає кожному стрічному скарб свого імилосердя, який він приніс у світ. Після цього оздоровлення натовп збільшився настільки, що дуже багатий чоловік, керівник митників на ймення Закхей, невисокого зросту,' мусив вилізти на сикомор, щоб побачити Ісуса. Христос знав серце цього зневаженого чоловіка. Глянувши догори, окликнув його: "Закхею, скоріше злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі". Закхей чимдуж зліз із дерева і радісно приймав його... Ось уже три роки вороги звинувачують його в тому, що він водиться з грішниками. До самого кінця його втіхою будуть ті, хто віддав йому перевагу перед своїми гріхами.

Розділ XXIII

/

БЕНКЕТ У СИМОНА

Останній спочинок перед темрявою, ще трохи людського тепла. Ісус, знову пойнятий втомою, не йде до Єрусалима просто з Єрихона. Йому потрібно ще раз глянути на обличчя друзів — Лазаря, який уже забув про царство смерті, з якого його визволив Христос; Марти, з її метушливістю, яка тепер не дратуватиме його, а буде на цей раз, можливо, такою ж милою, як і уважність Марії, бо ж ті, що мають умерти, прагнуть уваги і турбот своїх близьких. Була субота, за шість днів до Пасхи.

Один прокажений на ймення Симон, якого Ісус зцілив, запросив його повечеряти разом із Лазарем та його двома сестрами. Марта, за своїм звичаєм, зайнялася обслуговуванням.

Чи та Марія, що увійшла до зали з фунтом щирого нарду, була тією жінкою-грішницею, котра омивала Ісусові ноги своїми слізьми? А може, Марія-споглядальниця також каялася? Як би там не було, а Марія досягла того ступеня любові, коли відкривається власна злиденність, і їй залишилось тільки покірно наслідувати грішну жінку, якою, можливо, вона була. І ось вона увійшла з посудиною, повною пахощів, як це зробила інша Марія.

Збудження і хвилювання панували довкола людини, яка воскресила Лазаря та збиралася на чолі натовпу взяти приступом браму Єрусалима й кинути виклик первосвященикам і самим римлянам. У багатьох надія перемагала страх. Тим паче, що противник вагався: схопити Назарянина під час свята неможливо, це викличе бунт народу. Синедріон визначив кількох вивідувачів, які мали стежити за ним. Людина з Іскаріота ставилася до них шанобливо, зберігаючи певну стриманість: до останньої хвилини важко передбачити, як повернеться вся ця історія. Будучи людиною розсудливою, він, отже, тримався обережно; готовий скористатися з ситуації, потайки складав гроші, викрадені із спільної скарбнички: не можна упускати такої нагоди!

Дише одне серце, навчене любов'ю, бачило в лежачому Ісусі істоту, яка дійшла до кінця шляху, загнаного оленя, який завтра стане здобиччю псів. Уже стільки тижнів крутиться він довкола міста, переходячи з однієї криївки до другої! В лампаді нема більше масла (в лампаді його тіла). В Ісуса лишається тільки сила терпіти і страждати. Можна уявити, як обмінюються поглядом ця свята жінка і Син людський. Інші нічого не бачать. Та він знає, що Марія зрозуміла його, коли розбилась алебастрова посудина і дім сповнився пахощами. А Марія покірно, як грішниця, витирає своїм волоссям дорогі їй ноги.

Тут чується голос Іуди, від якого обоє здригаються: "Можна було продати ті пахощі за двісті динаріїв, а гроші дати убогим!" Ісус дивиться на двох людей: жінку пожирає любов, чоловіка — скнарість і заздрощі. Він завжди говорив з Іудою поважно і м'яко, немовби лякаючись його страшної долі:

— Облиш її! Навіщо завдавати їй прикрощів? Вона зробила добрий вчинок щодо мене. Бо вбогих ви маєте завжди коло себе і можете їм робити добро коли захочете. Мене ж ви не завжди матимете. Ця жінка зробила, що могла,— заздалегідь намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: скрізь, де це Євангеліє буде проповідуватись, в усьому світі, розповідатимуть про те, що зробила вона, аби вславити її пам'ять.

Він сам оголошує про свій похорон? Іуда наближається до книжників, які пильнують тут... Він запам'ятав лише це слово — похорон. Бачить лише те, що безпосередньо наближається. Раптове освітлення прийдешніх віків: "Скрізь, де це Євангеліє буде проповідуватйсь, в усьому світі..." — не проймає його похмурого серця. Можливо, його вразили також прояви втоми і виснаження, що проступають у постаті Ісуса. Пропаща людина, а ще вимагає виявів поклоніння, як, скажімо, з боку жінок, що плазують перед ним!

Настав вечір. У Витанії зібрався натовп людей, що прибули з Єрусалима, щоб побачити Ісуса і Лазаря. Саме в цей час первосвященики збирають синедріон, шукають спосіб, як би знищити їх обох. Від євангеліста Иоана знаємо, що останню ніч Господь провів у Витанії, в домі двох сестер і їхнього брата. Учні були зайняті збудженим людом, який готувався урочисто зустріти равві, бо в'їзд до Єрусалима було призначено на завтрашній день. А він1 спочивав серед трьох відданих йому сердець. Разом з ними був тут, певно, Йоан (єдиний з євангелістів, який, здається добре знав Лазаря). Можливо, Марта в ту ніч також спокійно сиділа біля ніг Учителя. Можливо, Ісус повчав Марію, вказуючи на її покірну сестру: "Вона теж обрала найкращу частку — слугування бідним (бідні — це я сам), ніколи не втрачаючи відчуття моєї присутності". На березі океану страждань Син Господній покірно приймає підтримку — любов тих, кого він любить. Він усе-таки спізнав те щастя, хоча й не потребував його, бо все діставав од свого Отця. Будинок наповнився пахощами мира. Напевно, Марта старанно зібрала уламки алебастрової посудини і тримала їх у подолі. Чи думав Ісус, бачачи звернені до нього широко відкриті очі, сповнені любові й тривоги, про обважнілі повіки трьох його дорогих друзів у таку вже близьку ніч безсоння?

ПАЛЬМОВЕ ГІЛЛЯ

На світанку вони, певно, благали його: "Тільки не ночуй в місті, приходь увечері сюди". Натовп уже стукав у двері. Йому привели осла. Він сів на нього й поїхав серед гучних криків дітей та жінок, які вимахували галузками пальм. Ось той день, про який мріяла людина з Каріота! Колись Іуда повірив у те, що Учитель на чолі озброєного і фанатичного народу, з короною на голові, настрашить римлян своєю всемогутністю... А тепер ця надія закінчується кумедним тріумфом виснаженого равві, приреченого на шибеницю,— людини, оголошеної поза законом, яка в оточенні отупілого простолюду суне просто в пастку. Вони можуть кидати плащі під ноги осляті й вітати Назарянина як Сина Давида і царя Ізраїлю; кожна їхня осанна додавала ще одну колючку до його тернового вінка, ще один кусник металу до тих нагайок, якими його бичуватимуть.