Але Ісус говорив: "Мої вівці... моя кошара..." Вони знали його голос, а він знав ім'я кожної з них; не лише ім'я, але й турботи, неспокій, муки сумління, найменше хвилювання живого серця, над яким він схиляється, немовби йдеться про якісь віковічні проблеми. Та й справді, тут ідеться про вічність, бо найменший з-серед нас огорнений особливою любов'ю.
Ісус не тільки пастир, він є й дверима до кошари. В овечу кошару заходять тільки дверима. Син людський уже навчає світ, який його відкидає: "Неправда те, що ви можете обійтися без мене. Не осягнете без мене істини. Шукатимете її, сповнені зневаги до тих, хто її знаходить, і вся ваша людська мудрість зведеться до тих пошуків, бо не хочете ви увійти через двері".
Тепер він у кожній розмові натякає про свою смерть: "Добрий пастир життя своє за овець покладе..." Єдиним словом розсуває він гори Іудеї і відкриває неозоре видноколо: "Я маю ще й інші вівці, не з цієї кошари..."
Овечі кошари є скрізь, де живуть люди: відокремлені стійбища, відгороджені од галасливого натовпу, окремі "загони" серед зловісного світу.
Розділ XIX
ДОБРИЙ САМАРЯНИН
Господь відійшов трохи далі від Єрусалима, але Іудеї не покидав.
Тепер не можна відходити далеко від міста, але й не слід наглити скорботний час. Прийшли останні дні самопожертви і спокою, коли він розкриває своє серце і розповідає притчі, якими й дотепер живе людство. Один книжник запитав: "Хто мій ближній?", і Христос вигадує історію чоловіка, на якого по дорозі з Єрусалима до Єрихона (цей шлях араби називали "Червоним схилом" через, колір грунту тієї місцевості) напали розбійники. Чи історія вигадана? Дорога та справді мов розбійницьке кубло. Здається, що Учитель в міру розгортання оповіді бачить не вигадану пригоду, а те, що вже колись бачив, як бачить усе інше, і що ця історія відбувається, можливо, за кілька стадій від того місця, де його оточує "зачарований" гурт слухачів і де доброзичливий книжник жадібно ловить його слова. Отже, побитий і зранений чоловік лежить край дороги. Проходить якийсь священик, потім левіт — навіть не дивляться на нього. Після цих двох іде третій мандрівник — самарянин, якого зневажали священики. Він перев'язує рани побитого, скропивши їх вином і оливою,садить його на свою скотину, під вечір привозить його до заїзду і залишає господареві трохи грошей, які мав при собі; коли повертатиметься, заплатить більше. Він затримався у своїй мандрівці, віддав усе, що мав.
ч
ВИТАНІЯ
Який розслаблений і спокійний Син людський у ці дні свого життя! На початку цієї дороги, яка тягнеться до Єрихона, в селищі Витанія є гостинна хата, де живуть друзі — Марія, Марта, їхній брат Лазар. Ісус погоджується на короткий перепочинок: річ не в тім, що він потребує підтримки, він просто приймає невеличкий відпочинок і трохи ніжності. Він набирається сил перед тим, що наближається. Ложе, скромний харч, друзі, які знають, що він Бог, і люблять його, як людину... Він однаково ніжно любить Марту і Марію, хоча вони абсолютно різні. Марта готує частування, в цей час Марія, сівши біля ніг Ісуса, слухає його слова; старша сестра гнівається на те, що вся робота на її руках. Господь каже їй:
— Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато речей. Потрібно ж одне. Марія вибрала кращу частину, яка не відніметься від неї.
Дехто помилково тлумачить слова: "Не перевтомлюй себе, достатньо однієї справи..Л> Але ті, що люблять Ісуса, надають його найменшому слову такого значення, що на цьому базується ціле вчення Церкви про споглядання і діяння... Та, мабуть, правда, що найкраще любити й бути любимим і уважно слухати, сидячи біля ніг улюбленого Бога. Але солодко також служити йому в своїх нестатках, ніколи не втрачаючи відчуття його присутності. О, чарівна хитрість стількох душ, які вміють бути водночас і Мартою, і Марією!
Ісус не мав потреби бути людиною, щоб любити Марту, Марію і Лазаря. Але йому треба було стати людиною, щоб полюбити їх як смертних, прив'язатися до того, що у них підвладне смерті. Ще стояла осінь; віддаляючись од Вита-нії, він, певно, здригався від думки про те, що невдовзі мало відбутися у цьому будинку: останній подих Лазаря, про якого ми ще нічого не знаємо, зустріч зі смертю, боротьба Христа з нею і перемога... Без сумніву, він уже бачив її у своєму серці й переповнився любов'ю до Отця, коли по дорозі учні несподівано попросили його: "Навчи нас молитися..." А він звів очі до небес і почав: "Отче наш..." *
ОТЧЕ НАШ
Ці прості слова, що змінили людство, були промовлені напівголосом серед невеликого гурту учнів людиною, яка вийшла з гостинної хати, на околиці села. Світові потрібен час, аби зрозуміти, що Бог — наш Отець, що він Отець небесний, що той Отець існує на небі. Іудеї, безперечно, знали це... Але вони вірили в Отця страшного і жахливого у своїй помсті. Вони погано знали його, не відали, хто він. Ісус навчить їх, як говорити з Отцем, як можна одержати від нього все, як не слід боятися бути наполегливим і надокучливим, бо саме цього Бог чекає від нас — дитячої безпосередності і безоглядного довір'я маленьких дітей до свого батька. Він — Батько, царство якого ще не настало, його воля зіштовхується з волею людського творіння, спроможного вибирати зло, віддавати перевагу злу. "Нехай буде воля твоя..." на землі вже відтепер. Царство Правди має бути зараз же. Хай дасть він нам хліб наш, хай відпустить нам гріхи наші, хай звільнить нас від лукавого... того лукавого, спільником якого вороги називають Ісуса.
Вороги уже наздогнали його. Він недалеко відійшов од Єрусалима, але з легкої зміни в настрої слухачів зрозумів, що в їхнє середовище уже проникли фарисейські дріжджі. Того дня, коли він зцілив німого одержимого, пішов поголос: "Він виганяє демонів з допомогою Вельзевула". Так само вчора в Єрусалимі його звинувачували в тому, що він служить нечистому, дияволу, тому самому, що, на велике його задоволення, падав блискавицею з неба на землю.
ГРІХ СУПРОТИ ДУХА святого
Одноманітність цього звинувачення безперестанку набігає хвилями блюзнірства, проти якого він, Бог, нічого не може вдіяти (що за дивина!) і яке не може подолати. Проте це питання лише місяців, тижнів, днів — і гра скінчиться. А там — виграш або програш. Ні, її не можна програти; вона буде програна лише в тій мірі, у якій вільна істота вважатиме, що безконечна любов зазнала поразки. Чи знає він про цю поразку? Так, він знає, що вона швидко наближається просто до нього — через тих упертих священиків, тих телеп-нів-книжників з шорами на очах, в упряжі буквальних істин, з бубонцями букви і закону! І вони плутають Ягнятко Боже з Вельзевулом, чиє ім'я означає "бог мух", або "бог гною"!