У мене була величезна безформна шапка з козячого хутра, з хвостом, що звисав назад і закривав мою шию від сонця, а під час дощу не давав воді текти за комір. В тих краях немає нічого шкідливішого для здоров я, як дощ, коли він потрапляє під одяг. [124]
На мені була коротка куртка з полами, що доходили до половини стегон, і штани до колін з козячого хутра. На самі штани пішла ціла шкура дуже старого цапа з довгою вовною, що прикривала мені ноги до половини литок. Панчіх та черевиків у мене зовсім не було, а натомість я змайстрував собі — не знаю як і назвати — щось подібне до котурнів, що застібалися збоку, як краги, але були варварського крою, як і решта мого вбрання.
На мені був широкий пояс із козячої шкури, стягнений двома пришитими до нього ремінцями, замість пряжки. З обох боків до нього були прироблені дві петельки, на зразок тих, що робляться для шпаг та кинджалів, тільки на них висіли з одного боку маленька пилка, а з другого — сокира. На мені був ще й другий, вужчий ремінь, зав'язаний так само, як і пояс, але через плече; на його кінцях під моєю лівою рукою висіли дві торбинки, теж із козячої шкури. В одній із них я носив порох, а в другій — дріб. На спині я носив кошик, на плечі — рушницю, а над головою держав величезний хутряний зонтик, що після рушниці був, мабуть, найпотрібніший серед мого знаряддя. Щодо кольору мого обличчя, то я менше походив на мулата, ніж цього можна було б чекати, хоч жив на дев'ятому чи десятому градусі від екватора і зовсім не старався вберегти себе від загару. Бороду я відпустив спочатку майже на півфута, але в мене був великий вибір ножиць та бритов, і згодом я обстриг її досить коротко, залишивши тільки те, що росло на верхній губі, подібне формою до величезних мусульманських вусів, бачених мною в Сале у турків. Маври, між іншим, їх не носять. Мої вуса були дуже довгі, не такі, звичайно, щоб можна було повісити на них шапку, але все ж таки такі довгі і незвичайні, що вони в Англії могли б лякати людей.
Згадую про це мимохідь; мало, дуже мало хто на острові міг любуватись моїм обличчям та постаттю,— і мені було байдуже, як вони виглядають. Отже, про це я не буду більше розводитись. В такому вигляді я рушив у нову подорож, що тривала днів п'ять-шість. Спочатку я пішов уздовж берега, прямо до того місця, де я спочатку пристав на човні, щоб вийти на горбок і оглянути місцевість. Тепер у мене човна не було, і я пішов до того горбка навпростець, коротшою дорогою. Я дуже здивувався, коли, глянувши на каменистий [126] кряж, який мені довелось об'їжджати човном, побачив зовсім спокійне море. Ні хвиль, ні брижів, ні течії — ні там, ні в інших місцях. Я не міг зрозуміти цього і вирішив витратити деякий час на спостереження, щоб знайти причину. Як я побачив незабаром, цю течію спричиняв приплив, що йшов з заходу і з'єднувався з потоком води з якоїсь великої річки, що вливалась десь поблизу в море. Залежно від того, звідки дув вітер — 8 заходу чи з півночі — ця течія то наближалась до берега, то віддалялась від нього. І справді, почекавши до вечора, коли почався відплив, я знову вийшов на горбок і ясно розпізнав ту саму морську течію; тільки тепер вона проходила милі на півтори далі, а не біля самого берега, як тоді, коли мій човен потрапив у її стрижень і його занесло в море. Виходить, така небезпека загрожувала йому не завжди.
З цього спостереження я зробив висновок, що мені треба тільки стежити за припливом та відпливом, і тоді я дуже легко проведу свій човен назад. Та коли я почав думати про здійснення свого плану, згадка про неминучу небезпеку так жахнула мене, що я не міг спокійно думати про це далі і нарешті спинився на безпечнішому проекті, дарма що він вимагав більше праці. Я вирішив збудувати другий човен або пірогу, щоб мати в своєму розпорядженні два човни — по одному з обох боків острова.
Ви знаєте вже, що в мене на острові були дві, так би мовити, плантації. Одна — моя маленька фортеця під скелею, обнесена огорожею, з наметом і печерою, яку я на той час поширив, зробивши в ній кілька відділів чи льохів, що сполучались між собою. Один із них, найсухіший і найпросторіший, мав вихідні двері за моєю огорожею чи фортецею, тобто за тим місцем, де моя стіна прилягала до скелі. В ньому було повно величезних глиняних горщиків, про які я вже згадував, і там же стояло чотирнадцять чи п'ятнадцять глибоких кошиків на п'ять або шість бушелів кожен. В них я складав весь свій харчовий припас, головним чином, зерно,— почасти в колосках, почасти змолочене моїми руками.
Щодо моєї огорожі, зробленої, як я вже казав, з довгих кілків, то вони розрослись, як дерева, і стали такими великими та гіллястими, що за ними не видно було ніяких ознак людського житла.
Близько від моєї садиби, але трохи далі в глиб [126] острова, тяглись дві ділянки моїх ланів, які я старанне обробляв і з яких щороку збирав гарні врожаї рису т§ ячменю. А коли б мені треба було збільшити засів, я міг би прилучити до них ще грунтів, бо землі в мене було більше, ніж треба.
Крім того, у мене була ще одна садиба в лісі. Я мав там маленьку бесідку, як я її звав, і держав її в порядку. Драбина завжди стояла всередині. Я доглядав дерева, що були спочатку не вищі за живопліт, а тепер розрослись і стали міцні та високі. Я час від часу підрізував їх, а вони розкидали гілля й давали приємний холодок. Всередині огорожі стояв намет із паруса, так міцно укріплений на набитих для цього кілках, що його ніколи не доводилось лагодити або підновляти. В наметі я зробив собі постіль із шкур убитих мною тварин, а поверх поклав ковдру з наших корабельних запасів та велику шинелю, щоб укриватись. Тут, коли мені випадало відлучатись від головного житла, я почував себе, як на дачі.
Поряд були загони для худоби, тобто для кіз, і я доклав багато праці, щоб обгородити цю ділянку. Я дуже дбав, щоб огорожа була завжди ціла і щоб кози не могли поламати її; нарешті я понабивав зсередини живоплоту стільки тонких кілків і так близько один від одного, що він став більш подібним до частоколу, ніж до живоплоту. Між цими кілками ледве можна було просунути руку. Пізніше, коли всі кілки, після дощової пори, поприймались і розрослись, моя огорожа стала міцною стіною.