Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна: Переміщена особа

Сторінка 42 з 73

Володимир Войнович

А генерал, отримавши такого дивного спадкоємця, не знав, що з ним діяти. Признати своїм сином не наважувався, бо неминуче поповзуть недобрі чутки і можуть дійти до Петербурга. На Петербург генералу було наплювати, але турбувало те, що злісні тамтешні людці можуть донести і неодмінно донесуть цю чутку до вух імператора, ось що буде погано. Царева думка Пржевальського також особливо не цікавила, якби не сподівання на підтримку царською казною нових пошуків і експериментів.

Коротше кажучи, Пржевальський вирішив позбутися немовляти і не назовсім, а тимчасово віддати його в хороші руки. Так співпало, що саме трапилася генералові поїздка на Кавказ, під час якої він потрапив у Горі. Тут познайомився з місцевим шевцем Віссаріоном Джугашвілі, до якого зайшов набити підківки на чоботи. Розговорилися. Швець поскаржився: дружина, мовляв, по-вашому Катерина, а по-нашому Кеке, хороша зусібіч, але народжує йому виключно дівчаток. Народ місцевий над ним насміхається, що ж це ти, мовляв, Віссаріон, бракороб такий, одних лише двостволок на світ випускаєш? Щоби позбутися цих злих жартів, він би хлопчика якогось хоча б у приймаки взяв. Щоби жартівникам пельку заткнути і якщо не для продовження роду, то хоча б щоб було кому будку шевську колись передати.

Тут Пржевальський зрозумів, що вирішення проблеми йде просто до рук. Звелів Ферапонту принести дитину з візка і показати. Принесли, поклали на велике ліжко, розгорнули пелюшки. Дитина Віссаріону сподобалася, навіть видалася йому схожою на нього самого. Щоправда, на нього напосіли певні сумніви, але вони були компенсовані генераловою обіцянкою давати на утримання малюка щорічно тисячу карбованців, причому перший внесок було зроблено негайно. А тисяча карбованців для шевця глухого міста Горі була сумою величезною, сам він і половини її за все життя не заробив би. Так що була спокуса, були і вагання. Покликав на пораду дружину.

– Ось, Кеке, – сказав він. – Давай з тобою порадимося і візьмемо на виховання цього малюка. Оскільки ти мені весь час народжуєш дівчаток, а мені потрібен у домі мужчина для продовження якщо не роду, то хоча б справи, щоби було кому згодом передати нашу шевську будку і секрети моєї неабиякої майстерності. Поглянь-но, який хороший пацан!

Кеке поглянула на пацана й заплакала.

– Що з тобою? – запитав її чоловік. – Тобі дитина не подобається?

– Він мені подобається, але чому він такий волохатий і що у нього з ногами?

– З ногами все гаразд, – заспокоїв її генерал. – Ноги такі, на яких можна міцно стояти. А волохатість, що ж… Усі кавказькі мужчини, яких я знаю, мають багато волосся, що є ознакою безумовної мужності.

– Але це ж іще не мужчина, а тільки хлопченятко.

– Так, хлопченятко, – погодився генерал. – А вже і мужчина.

– А як його звати? – запитав Віссаріон.

Пржевальський на секунду затнувся, тому що імені дитині він ще не придумав і називав його просто "Він". Але тут треба було відповідати швидко, і він відповів:

– Сталіон.

– Це російське ім'я? – здивувався швець.

– Ні, – сказав Микола Михайлович. – Це англійське ім'я.

– І що воно означає?

– Сталіон по-англійськи означає "жеребець", – пояснив генерал.

– Та ну! – сказав швець. – Що ж ми, виходить, хлопчика так і будемо звати жеребцем?

– Ну так, зараз він хлопчик, а потім стане мужчиною. А для мужчини немає похвальнішого порівняння, ніж із жеребцем. Чи ж не так, шановна Кеке?

Кеке не посміла заперечувати і не хотіла. Вона була згодна з генералом, але кавказьке уявлення про цнотливість відкрито погодитися не дозволяло. Вона промовчала і, знітившись, сильно почервоніла.

– Ну ось, – сказав швець, – ми з дружиною порадилися і вирішили так, що якщо ви додасте до тисячі карбованців іще двісті…

– Додам триста, – перебив Пржевальський.

– Ну гаразд, тоді беремо вашого Сталіна. Гей! – нахилися він над дитиною. – Гей, Сталін! Киць-киць!

А маленький Сталін раптом взяв та й стусонув названого батька ногою просто в ніс. Та так сильно, що в того з носа струмком задзюрчала кров.

– Ось це-то так! – Віссаріон відсахнувся, приклав руку до носа, поглянув на кров на долоні. Поліз до кишені за хустинкою. – Ти що ж це витворяєш, дорогий? Такий маленький, а так б'єшся. Просто звір якийсь, а не дитина.

– Це він тому, що ти його невірно назвав. Він не Сталін, а Сталіон, – зауважив Пржевальський.

– Яка різниця, дорогий, Сталіон чи Сталін, ми все одно будемо називати його просто Сосо. Гей, Сосо! – звернувся він до дитини і завбачливо відсахнувся.

Генерал поїхав, а Віссаріон, виждавши триденну паузу, з фальшивою посмішкою на обличчі оголосив сусідам і родичам про народження сина.

– Як? – здивувались сусіди і родичі. – Звідкіля? Кеке лише чотири місяці тому була породіллею. Це що ж, недоносок якийсь?

– Не недоносок, а швидко дозрілий плід, – заперечував Віссаріон. – Недоноски бувають маленькими, а мій Сосо важить уже більше шістнадцяти фунтів.

Так ось, судячи із зібраних автором цих рядків свідчень, розпочинав своє довге життя майбутній батько народів, вождь світового пролетаріату, корифей усіх наук, про якого буде складено безліч легенд, ніскільки недостовірніших, ніж наша. Я признаю, що розповідь про зачаття і народження сина людського кобилою потребує переконливіших доказів, ніж наведені на цих сторінках. Так-так, важко собі уявити, що Сталіна породила дика кобила, але ще більші сумніви охоплюють автора, коли він думає, що невже таке чудовисько могло бути виношене звичайною людською матір'ю?

27

Опаликова радянські угробили, але Чонкін навіщось їм був потрібен живим, а це турбувало Джорджа Перла й давало підстави вважати, що він щось усе-таки не додумав. Якось посеред дня він на "віллісі" приїхав до Чонкіна, велів йому швидко перевдягтися і повіз у військову комендатуру. Тут на Чонкіна чекали два американських офіцери і двоє російських мужчин в однакових цивільних костюмах. Обидва були невисокого зросту, обидва вельми вгодовані, вочевидь, що ні в Ленінградській блокаді, ні в Освєнцімі їм побувати не довелося. Георгій Іванович їх представив:

– Ось, Ваню, ці панове чи товариші – представники радянської консульської служби, хочуть із тобою поговорити. Так я вас розумію? – звернувся він до росіян.