У комору ввійшли п'ятеро. Перший, великий і товстий, з обличчям, мов цеглина, за ним, трохи відставши, худорлявий, далі ще один, у високих чоботях, за ним маленький, миршавий на вигляд, як здалося капітанові, дуже симпатичний, і останній ішов білявий. Той, що був у високих чоботях, одразу зацікавив капітана. Дуже вже його обличчя було знайомим. Звичайно ж, це секретар Ревкін. Напевне, ці німці не знають, хто він такий, інакше вони б не так з ним обходилися. І раптом капітан зрозумів, де шлях до порятунку. Зараз він зробить німцям велику послугу, після якої вони, можливо, й не стануть його розстрілювати. Він підскочив і рушив просто на Ревкіна. Ревкін зачудовано спинився. Білявий схопився за кобуру.
— Опанасе Петровичу? — нарешті невпевнено промовив Ревкін.— Товаришу Миляга?
— Вовк тобі товариш,— усміхнувся Миляга й обернувся до високого, котрий, як він зрозумів, був тут за головного.—
Прошу, бітте, врахувати мій показаній, цей швайн іст секретар райкому Ревкін, районен фюрер. Ферштейн?
— Опанасе Петровичу,— ще більше здивувався Ревкін,— що з тобою, любий, отямся!
— Ось вони тобі зараз отямляться! Вони тобі зараз дадуть! — пообіцяв Миляга.
Ревкін розгублено глянув на генерала, той розвів руками і похитав головою.
— Що за бісова халепа! — здивувався він.
Почувши знову знайоме словосполучення, Миляга розгубився. Він дивився на військових, переводячи погляд з одного на іншого, й нічого не міг збагнути. Та й у голові ще трохи потріскувало. Але тут у приміщення увійшли кілька чоловік з автоматами. На їхніх касках блищали від дощу великі зірки. В затьмареній свідомості капітана промайнув здогад.
— Хто це? — чистою російською мовою запитав високий.
— Полонений, товаришу генерал,— вийшов наперед Букашев.— Капітан гестапо.
— Той самий? — генерал згадав донесення.
— До чого тут гестапо? — засперечався Ревкін і дав короткі пояснення з приводу особи капітана.
— Але ж я його допитував,— розгубився Букашев.— Він сказав, що розстрілював комуністів і безпартійних.
— Ні бельмеса не можу второпати,— геть заплутався Дринов.— Може, він тоді скаже? Ти хто? запитав він безпосередньо Милягу.
Миляга був розгублений, приголомшений, розчавлений. Хто-хто, а вже він зовсім нічого не міг допетрати. Хто ці люди? І хто він сам?
— їх бін...
— Ну, ось бачиш,— обернувся генерал до Ревкіна,— я ж кажу, що він німець.
— Найн, найн! — жахаючись, заволав Миляга, переплутавши всі відомі йому слова з усіх мов.— Я не німець, я нікс німець. Росіянин я, товаришу генерал.
— Який же ти росіянин, бісів сину, коли ти слова російською сказати не можеш?
— Я можу,— приклавши руку до грудей, став гаряче запевняти Миляга.— Я можу. Я дуже навіть можу,— і, аби переконати генерала, вигукнув: — Хай живе товариш Гіт-лер!
Звичайно, він хотів назвати інше прізвище. Це була просто помилка. Трагічна помилка. Але той важкий стан, у якому він перебував з моменту захоплення в полон, спричинився до страшного сум'яття в його голові. Вигукнувши останню фразу, капітан схопився обома руками за цю голову, впав і почав качатися по землі, розуміючи, що його вже нізащо не простять, та й сам би він не простив.
— Розстріляти! — сказав генерал і зробив характерний жест рукою.
Двоє бійців з його охорони підхопили капітана під пахви і потягли до виходу. Капітан пручався, вигукував якісь російські й німецькі слова (виявилося, що він надто добре знає цю іноземну мову), і носки його хромових брудних чобіт креслили по перемішаній з половою землі дві кривулясті борозни.
У багатьох із тих, хто дивився на нього, стислося серце від жалю. Стислося воно і в молодшого лейтенанта Букашева, хоча він і розумів, що капітан сам заслужив свою долю. А начальник СМЕРШу, проводжаючи поглядом свого колегу в останню путь, думав: "Дурень ти, капітане! Ох і дурень!"
І справді, загинув капітан Миляга, недавня гроза району, як дурень, через найбезглуздіше непорозуміння. Адже коли б він, потрапивши на допит, розібрався в обстановці і зрозумів, що це свої, хіба став би він говорити про російське гестапо? Хіба став би він вигукувати "Хайль Гітлер!", "Сталін капут!" та інші антирадянські гасла? Та нізащо в світі. І надалі вважався б першосортним патріотом. І цілком можливо, дослужившись до генерала, отримував би зараз пристойну пенсію. І перебував би на заслуженому відпочинку, забиваючи з друзями-пенсіонерами "козла". І виступав би в житлових конторах з лекціями, навчаючи молодь патріотизму, культурі поведінки в побуті і нетерпимому ставленню до всіх проявів чужої ідеології.
39
Чонкін не знав, яка над ним нависла небезпека, але неприємності в зв'язку з втечею капітана Миляги передбачав.
Тому незадовго до світанку, користуючись тим, що й полонені, і Нюра спали міцним досвітнім сном, він розв'язав свій рюкзак, перевдягся в чисту білизну і став перебирати своє майно. Про всяк випадок він хотів лишити Нюрі щось на згадку.
Майна було негусто. Крім білизни, переміна байкових зимових онуч, голка з нитками, недогризок хімічного олівця і загорнуті в газету шість фотокарток, де він був знятий до пояса. Його товариші по службі фотографувалися, щоб порадувати картками рідних чи знайомих дівчат. Чонкіну радувати було нікого. Тому всі шість карток у нього збереглися. Він витягнув з пачки верхню і підніс до лампи. Роздивившись свій відбиток, Чонкін цілком ним задовольнився. Каптенармус Трохимович, котрий підробляв фотографуванням, зобразив його з допомогою спеціальної рамки на тлі танків, що йшли знизу, і літаків, які летіли згори. А над самою головою Чонкіна вився ореолом напис: "Привіт з Червоної Армії".
Примостившись на ріжку столу, він довго слинив олівця і обдумував текст. Потім,згадавши напис, який рекомендував йому свого часу той же Трохимович, і висолопивши від напруги язика, вивів нерівними, майже друкованими літерами:
Поглянь на карточку оцю, Побачиш копію мою, І, може, в пам'яті в тебе Про мене пам'ять оживе.
Подумав і дописав:
"Нюрі Б. від Вані Ч. в дні спільного життя". Олівець сховав до кишені, а карточку поклав на підвіконня.
За вікном світало, і дощ, здається, припинився. Час був будити Нюру, а самому подрімати хоч трохи, бо скоро треба полонених виводити на роботуД там, у чистому полі, стежити пильно, аби не повтікали, як їхній начальник. '