З повною мискою в руках входить ВІРДЖІНІЯ і спиняється.
Я зрадив своє покликання. Людину, яка зробила те, що зробив я, не можна терпіти в лавах учених.
ВІРДЖІНІЯ. Зате тебе прийнято до лав віруючих. (Іде далі і ставить миску на стіл).
ГАЛІЛЕЙ. Правильно. А тепер час вечеряти.
Андреа простягає руку; Галілей бачить її, але не бере.
Ти сам тепер навчаєш інших. Чи можеш ти дозволити собі потиснути таку руку, як оця? (Іде до столу). Хтось, проїжджаючи через наше місто, надіслав мені гусей. Я все ще люблю попоїсти.
АНДРЕА. А тепер ви вже не думаєте, що настали нові часи?
ГАЛІЛЕЙ. Думаю. Бережися, коли з істиною під курткою проїжджатимеш через Німеччину.
АНДРЕА (не в силі піти). Щодо вашої оцінки автора, про якого ми говорили, я не зумію вам відповісти. Але не можу й погодитися з тим, що ваш убивчий аналіз лишиться вашим останнім словом.
ГАЛІЛЕЙ. Красно дякую, синьйоре. (Починає їсти).
ВІРДЖІНІЯ (проводжаючи Андреа). Ми не дуже охоче приймаємо колишніх відвідувачів. Вони хвилюють його.
Андреа йде. ВІРДЖІНІЯ вертається.
ГАЛІЛЕЙ. Як гадаєш, хто прислав цих гусей?
ВІРДЖІНІЯ. Не Андреа.
ГАЛІЛЕЙ. Може й ні. Яка ніч сьогодні?
ВІРДЖІНІЯ (коло вікна). Ясна.
15.
1637 р. Книга Галілея "Розмови" переходить італійський кордон.
Не забувайте, люди, чорний час,
Коли втікала за кордон від нас
Наука. Ми ж, полишені самі,
Йшли навмання, у неуцтві й пітьмі.
Тепер науки світло бережіть.
На користь, не на зло його несіть,
Щоб чорна буря вогняна
Колись не поглинула нас.
О так, всіх нас.
Маленьке італійське прикордонне містечко. Біля шлагбауму граються ДІТИ. АНДРЕА та його кучер ждуть, поки ПРИКОРДОННИКИ перевірять його папери. Він сидить на невеликій скрині й читає рукопис Галілея. За шлагбаумом стоїть дорожня карета.
ДІТИ (співають).
Марія край води сидить,
Її сорочечка смердить
Брудна, давно не прана.
Уже завіяла зима,
Вона сорочки не зніма:
Брудна, зате не драна.
ПРИКОРДОННИК. Чому ви покидаєте Італію?
АНДРЕА. Я вчений.
ПРИКОРДОННИК (до писаря). Пиши проти слів "причина виїзду" — вчений. Я повинен перевірити ваш багаж. (Починає перевіряти).
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК (до Андреа). Тут вам не слід сидіти. (Показує на хижку, перед якою сидить Андреа). Там, у цій хижі, живе відьма.
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Стара Марина ніяка не відьма.
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Хочеш, щоб я тобі скрутив руку?
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Авжеж, що відьма. Вона ж ночами літає на мітлі.
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Чому ж, коли вона не відьма, ніхто в цілому містечку не дасть їй і глечика молока?
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Як же вона може літати в повітрі? Цього ж ніхто в світі не може. (До Андреа). Хіба це може бути?
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК (показує на другого). Це Джузеппе. Він нічогісінько не знає, він не ходить до школи, бо в нього нема цілих штанів.
ПРИКОРДОННИК. Що це за книга?
АНДРЕА (не підводить очей від рукопису). Великого філософа Аристотеля.
ПРИКОРДОННИК. А хто це?
АНДРЕА. Він уже вмер.
Хлоп’ята, кепкуючи з Андреа, ходять навколо нього, удаючи, ніби читають книги.
ПРИКОРДОННИК (до писаря). Подивись, чи нема там чогось проти релігії.
ПИСАР (гортає сторінки). Нічого не знаходжу.
ПРИКОРДОННИК. Всі ці шукання ні до чого. Хто ж це отак напоказ повезе тобі щось таємне. (До Андреа). Підпишіть, що ми все перевірили.
Андреа нерішуче встає і, читаючи, іде разом з прикордонниками в сторожку.
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК (до писаря, показуючи на скриню). Тут іще щось є, бачите?
ПИСАР. Хіба цього раніш не було?
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Це чорт поставив. Це скринька.
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Та ні, це проїжджого скринька.
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Я туди не пішов би. Вона зачарувала коней кучера Пассі. Після завірюхи я сам заглядав у стайню крізь дірку в даху і чув, як коні кашляли.
ПИСАР (збирався вже відчинити скриню, та завагався і повернув назад). Чортовиння якесь, га? Ну, ми ж і не можемо все перевірити... Коли б то ми з усім цим упорались?
АНДРЕА вертається з глечиком молока. Він знов сідає на скриньку і читає далі.
ПРИКОРДОННИК (іде слідом за ним з паперами. До писаря). Позакривай скриньки. Все у нас перевірене?
ПИСАР. Все.
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК (до Андреа). Ви ж учений, скажіть самі: може людина літати в повітрі?
АНДРЕА. Почекай-но трохи.
ПРИКОРДОННИК. Можете проїжджати. (Кучер бере багаж. Андреа підводиться з скриньки, бере її і хоче йти). Стій. Що це за скриня?
АНДРЕА. Це книги. (Знов заглиблюється в рукопис).
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Це відьомські книги.
ПРИКОРДОННИК. Дурниці. Як вона може зачарувати скриньку?
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Їй же чорт допомагає.
ПРИКОРДОННИК (сміється). Ну, тут це не пройде. (До писаря). Відчини. (Скриньку відчинено. Незадоволено). Скільки їх тут!
АНДРЕА. Тридцять чотири.
ПРИКОРДОННИК (до писаря). І скільки ж ти з цим промарудишся?
ПИСАР (гортає книжки абияк). Всі вже друковані. Про свій сніданок і не думайте, а мені ж іще треба збігати до кучера Пассі, щоб стягти з нього подорожнє, поки не спродали з аукціону його хати. Коли ж мені упоратися з цими книжками?
ПРИКОРДОННИК. Еге ж, гроші треба стягти! (Штурхає ногою книги). Та що вже там такого написано! (До кучера). Їжджай!
Андреа з кучером, який несе скриню, переходять кордон. Там він ховає в дорожню сумку рукопис Галілея.
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК (показує на глечик, залишений Андреа). Ось! Дивіться!
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. І скринька щезла! Бачите, що це був чорт?
АНДРЕА (обернувся). Ні, це був я. Учись дивитись як слід. За молоко заплачено, за глечик теж. Це для старої. Ага, я ще не відповів тобі, Джузеппе, на твоє запитання. На палиці не можна літати в повітрі. Треба до неї, принаймні, приробити машину. Але такої машини ще нема. Можливо, ніколи й не буде, бо людина занадто важка. Це, звичайно, поки що невідомо. Ми ж далеко не все знаємо, Джузеппе. Бо ми й справді стоїмо лише на самім початку.
В.СТУС
[ПРО П’ЄСУ Б.БРЕХТА "ЖИТТЯ ГАЛІЛЕЯ"]
Брехт розпочав роботу над п’єсою, коли в газетах з’явилось повідомлення про розщеплення атома урану. В умовах існування фашистської диктатури наукове досягнення німецьких вчених стало страшною загрозою для людства. Проблема набирає характеру соціального і водночас — чисто людськи — етичного. Брехт поєднує обидва плани, пише виразно, ми сказали б, інтелектуальну п’єсу з властивим авторові домінуючим логізмом, ніби вносячи в наукові діалоги п’єси той запал, який він (Брехт) виніс з лабораторії Нільса Бора.