ФЕДЕРЦОНІ. Не чути. Вже після п’ятої три хвилини.
АНДРЕА. Він не піддається!
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Він не зрікається!
ФЕДЕРЦОНІ. Ні. О, яке щастя!
Обіймаються, сповнені щастям.
АНДРЕА. Отже: сила не бере. Вона не все може! Отже: дурість переможено, вона не є невразливою! Отже: людина смерті не боїться!
ФЕДЕРЦОНІ. Тепер настає справжній час пізнання. Це година його народження. Подумайте, що було б, якби він зрікся!
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я не казав цього, але дуже побоювався. О, я маловір!
АНДРЕА. Я знав: він не зречеться!
ФЕДЕРЦОНІ. Тоді було б так, наче вранці знову повернулась ніч.
АНДРЕА. Наче гора сказала б: я — вода.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (плачучи, падає навколішки). Хвала тобі, Господи!
АНДРЕА. А нині все змінилося! Після довгих мук людина підводить голову і каже: я можу жити! Тільки один піднявся і мовив: — ні! А скільки завойовано!
В цю мить пролунав дзвін собору святого Марка. Всі стоять окляклі.
ВІРДЖІНІЯ (підводиться з колін). Дзвін святого Марка! Він не проклятий!
З вулиці долинає голос оповісника, який оголошує зречення Галілея.
ГОЛОС ГЕРОЛЬДА. "Я, Галілео Галілей, викладач математики і фізики у Флоренції, клятвено відрікаюсь того, чого я навчав: ніби Сонце є центром всесвіту і стоїть на своєму місці непорушно, а Земля не є центром і не є непорушною. Клятвено зрікаюсь, проклинаю і засуджую з чистим серцем і нелицемірною вірою всі ці помилки і єресі, так само, як усі інші помилки і кожну іншу думку, противну святій церкві".
Сутеніє. Коли знову настає світло, дзвін іще гуде, потім стихає. Вірджінія вийшла. Учні Галілея ще тут.
ФЕДЕРЦОНІ. Він ніколи не платив тобі як слід за твою роботу. Ти не міг собі ні купити штанів, ні опублікувати свої праці. Ти все терпів, бо "це потрібно було для науки"!
АНДРЕА (голосно). Нещасна та країна, що не має героїв!
З’являється ГАЛІЛЕЙ. За час процесу він майже невпізнанно змінився. Він чув слова Андреа. Кілька секунд чекає в дверях на привітання, але його нема. Учні сахаються від нього. Тоді він повільно і невпевнено, бо погано бачить, проходить наперед, де знаходить лаву і сідає.
АНДРЕА. Не можу дивитись на нього. Хай іде геть.
ФЕДЕРЦОНІ. Заспокойся.
АНДРЕА (кричить до Галілея). Винний бурдюк! Прожера! Врятував свою рідну шкуру? (Сідає). Мені погано!..
ГАЛІЛЕЙ (спокійно). Дайте йому води!
Маленький чернець приносить Андреа склянку води. Інші не звертають уваги на Галілея, що, прислухаючись, сидить на лаві. Здалеку чути знову голос оповісника.
АНДРЕА. Я вже можу йти... Поможіть мені тільки...
Вони ведуть його до дверей. В цю мить їх спиняє голос Галілея.
ГАЛІЛЕЙ. Ні! Нещасна та країна, якій потрібні герої.
Читання перед завісою:
"Хіба не ясно, що кінь, який має три або чотири лікті заввишки, впавши з висоти, поламає собі ноги, тоді як собака не зазнає шкоди; так само і кішка впаде навіть з висоти восьми або десяти ліктів і не пошкодить себе, ба, навіть цвіркун, що впаде зі шпиля башти, а мурашка з Місяця впавши, неушкоджені лишаться. І як дрібні травини відносно дужчі й міцніші за великих, то й менші рослини тримаються міцніш; дуб у двісті ліктів заввишки не міг би стримувати своє галуззя в тих же пропорціях, що маленький дуб, і природа не може створити коня завбільшки з двадцять звичайних коней, ні велетня десятикратної величини, не змінивши відповідно пропорції всіх членів, особливо кісток, які мусять бути понад міру зміцнені, пропорційно до більшої величини. Поширена думка, що великі й малі машини однаково витривалі, — очевидно є помилковою.
Галілей, Discorsi"
14.
1633-1642 рр. Галілео Галілей живе в заміському будинку поблизу Флоренції, до самої смерті лишаючись в’язнем інквізиції.
З тисяча шістсот тридцять третього року
аж до тисяча шістсот сорок другого —
тобто до самої смерті —
Галілей залишався церковним в’язнем.
Простора кімната, в ній стіл, шкіряний стілець, глобус. ГАЛІЛЕЙ, вже старий і напівсліпий, ретельно експериментує з маленькою дерев’яною кулькою на вигнутому дерев’яному жолобі. В передпокої сидить на варті ЧЕРНЕЦЬ. Стукіт у двері. Чернець відчиняє, заходить СЕЛЯНИН, приносить двох обскубаних гусей. ВІРДЖІНІЯ виходить з кухні. Їй вже під сорок.
СЕЛЯНИН. Звеліли віддати.
ВІРДЖІНІЯ. Від кого це? Я не замовляла гусей.
СЕЛЯНИН. Звеліли сказати: від проїжджого. (Виходить).
Вірджінія здивовано розглядає гусей. Чернець бере з її рук і недовірливо розглядає їх. Потім заспокоєно віддає назад, і вона, держачи їх за шиї, несе їх до Галілея у велику кімнату.
ВІРДЖІНІЯ. Якийсь проїжджий прислав тобі гостинця.
ГАЛІЛЕЙ. Що там таке?
ВІРДЖІНІЯ. Хіба ти не бачиш?
ГАЛІЛЕЙ. Ні. (Підходить). Гуси? Ім’я проїжджого відомо?
ВІРДЖІНІЯ. Ні.
ГАЛІЛЕЙ (бере гуску з її рук). Важка. Я б з’їв трошки гусятини.
ВІРДЖІНІЯ. Не може бути, щоб ти вже зголоднів. Ти ж щойно вечеряв. І що це знову з твоїми очима. Ти ж мусив бачити їх від столу.
ГАЛІЛЕЙ. Ти стоїш у затінку.
ВІРДЖІНІЯ. Я стою не в затінку. (Виносить гусей з кімнати).
ГАЛІЛЕЙ. Додай кмину і яблук.
ВІРДЖІНІЯ (до ченця). Нам треба послати по очного лікаря. Батько не зміг від столу побачити гусей.
ЧЕРНЕЦЬ. Треба раніш спитати дозволу монсеньйора Карпули. Він знову писав сам?
ВІРДЖІНІЯ. Ні. Він диктував свою книгу мені, ви ж це знаєте. У вас сторінки сто тридцять перша і сто тридцять друга, і це були останні.
ЧЕРНЕЦЬ. Він — старий лис.
ВІРДЖІНІЯ. Він нічого не робить проти приписів. Його каяття — щире. Я наглядаю за ним. (Дає ченцеві гусей). Скажіть на кухні, щоб печінки підсмажили з цибулиною і яблуком. (Вертається у велику кімнату). А тепер подбаємо про наші очі, покинемо цю кульку і продиктуємо трохи далі нашого щотижневого листа до архієпископа.
ГАЛІЛЕЙ. Я себе недобре почуваю. Прочитай мені дещо з Горація.
ВІРДЖІНІЯ. Лише на останнім тижні мені сказав монсеньйор Карпула, якому ми повинні бути дуже вдячні — ще оноді знов прислав овочів, — що архієпископ кожного разу питає його, як сподобались тобі запитання і цитати, які він тобі надсилає. (Підготувалась писати під диктування).
ГАЛІЛЕЙ. На чому я зупинився?
ВІРДЖІНІЯ. Фрагмент четвертий: що ж до позиції святої церкви в справі заколотів в арсеналі Венеції, то я цілком погоджуюсь зі ставленням кардинала Сполетті до бунтівних канатників...