Гай Сергійович Шайба зрозумів, що він помре як майстер ливарного цеху, старий майстер вагранник. Був голод і робітники одливали сковороди, чавунки, робили запалки й міняли на хліб. Але він, старий майстер, щодня, ні на мить не спізнившися, приходив у цех, роздивлявся на чавунні цурпалки і командував коло вагранки. Він був знаменитий майстер — це про нього зложилась легенда з одливкою. Ще давно перед війною, його звільнили з заводу за неблагонадійність. Цех став, одливка не виходила. Інженери, майстрі і директор прийшли в цех і наглядали за формами, за чавуном, за температурою, за шихтою. Одна одливка за другою провалювалась. Цех став — і на завтра знову з уклонами й чемними словами покликали майстра.
Крізь дикучий несамовитий свист громадянської війни, через голод і холод старий майстер стояв над вагранкою. Кінець кінцем, жінка його не стерпіла і стала віддаватись салдатам за мірку картоплі. Але старий майстер не знав і не хотів знати про це. Щоранку він приходив у цех, роздивлявся цурпалки чавуну, бракував, визначав шиїту і командував над вагранкою.
І от, одного дня випало так, що в цехові ніхто не схотів робити. Він сам вибрав чавун, загрузив шихту І став угорі над вічком. Коли ж чавун був готовий" він кинувся вниз у вогненне молоко.
Недовго стояли робітники, як закостеніли. Треба було поховати старого майстра. Вони зробили з дощок і глини форму людського тіла, підвели ківш, узяли чавун і одлили чавунного майстра. Коли прохололо чавунне тіло, вони одвезли його на цвинтарі поставили на могилі.
— Гай Сергійович Шайба отямивсь кріз дикучий несамовитий свист, коли випускали чавун. Свист умер, а він усе ще був живий.
— По краснозадому Мерзавцу па-аль...
Десь, з-поза далеких меж газового запаху і шересту коксового, зародився голос Кроня. Високі тополі за заводським муром вросли в огненне вікно неба. Голос Кронів умер, а Гай Сергійович Шайба все ще був живий. Завтра має бути повстання, а він через химерний, ідіотський випадок має умерти сьогодні. Невідповідність була така разюча, така неймовірна, що Гай Сергійович Шайба не витримав. Він стиха засміявся, стоячи коло стіни повітродувки. Було поночі — хто сміє сміятись — схопився Кронь і кинувся повертати до себе салдатів, вдивляючись їм у зуби. Але їм зуби не сміялись, а цокотіли— од свічок ходором ходили колосальні тіні по землі,
— По краснозадому мерзавцу па-аль... затремтів Кронів голос, Салдати повернулися до стінки. Пахло газом і шерестів кокс під чобітьми. Коло стінки вже нікого не було.
IV
Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю чи впаду.
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
Скільки днів любилося з ночами,
Пропадало вранці у вікні.
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.
Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав,
Наче гасне дерев'яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.
Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
Гай Сергійович Шайба сидів на коні. Це було теж любиме тіло — бачкувате, гаряче і послушливе, Варт було трохи стиснути його ногами і воно бралося гойдати ритмічно Гая Сергійовича Шайбу. Варт було трохи натягти вуздечку — і тіло починало капризно вигравати дрібним вимахом. Варт було вколоти тіло і воно одривалось од землі й летіло над шляхом,— а земля робилася морем і бралася хвилями — долів! горів! долів! горів! — перекочувались, вандрували хвилі.
Напередодні, наступаючи з великою помпезністю, з кіннотою, гарматою й піхотою, денікінці вибили роту Гая Сергійовича Шайби зі станції Конотоп. Власне, Гай Сергійович Шайба був би тримався на шляху за тополями коло станції — проти кінноти, гармати й піхоти, коли б з панцерника не влучили в лівий фланг стрілецької лінії й не положили б одинадцять рядком у рівчачку над шляхом. Гай Сергійович Шайба одступив, а денікінські гусари ринулися на одинадцять мертвих і постягали з них сорочки, пояси й чоботи.
Коли стемніло, Гай Сергійович Шайба взяв з собою агітпроп а і вони поїхали вдвох у роз'їзд. Агітпроп у Гая Сергійовича Шайби був з акторів і дрейфив. Обіруч чорної дороги росли темні декорації кущів — просто попереду на переїзді була денікінська застава. У кущах щось шаруділо — вітер наввипередки з зайцями — і агітпроп остаточно ліг у дрейф. Він почав агітувати й пропагувати ідею, що далі їхати нема для чого, "Підождіть тут",— сказав Гай Сергійович Шайба,— друже Аркадію, не говоріть так красиво, вас ніхто не чує". Агітпроп став, а Гай Сергійович Шайба поїхав далі. І от, він почув тихий виплеск копит по дорозі — той виплеск голоснішав, але віддалявся, частішав, але тікав геть. То агітпроп, не перенісши темних кущів при дорозі, гальопом подався додому. Та не було тихо — інші копита сплеснули попереду — вони тихішали, але наближалися, рідшали, але були на голос від нього, "Канова полка? — кричав тенорок — немужній, прокурений, пропитий, авторитетний, переляканий тенорок. Гай Сергійович Шайба не відповідав і їхав поволі вперед. У прокатнім цехові було куди небезпечніше — треба було стрибати між смертельних штаб, що вистрибували як блискавки з допель-дуо, снувались коло ніг, зоставляли півсантиметра безпечного місця. Денікінці почали стріляти — вночі, з коней. Це було вже зовсім смішно. Може статися, що Гай Сергійович Шайба стиха розсміявся вночі, бо після німої хвилини денікінці повернулися й кони подались назад.
За півгодини Гай Сергійович Шайба, уникаючи застав, як штаб, смуг і кутніх штанг, провів роту на станцію Конотоп і з-поза станції, з тилу, почав стріляти. Ніякого вночі бою не було — не було ніякої небезпеки; куроцапи, яйцехвати і мордобої світ-за-очі тікали через ріллю, через соняшники, через кущі, сіяли рушниці, погони й кокарди, а вранці Гай Сергійович Шайба вже наступав на ніх зі станції Конотоп обаполи залізничної колії. З лівого флангу, де були кущі, Гай Сергійович Шайба вивів свою кінноту верхи — це був агітпроп і ще скілька душ на конях, забраних у станції,— од кущів праворуч лежала його стрілецька лінія. Сам він виїхав трохи за кущі й став. З шанобливої обережної дистанції стріляли денікінці.